Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/4154/25
Номер провадження 2/299/1443/25
22.10.2025 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючий - суддя Леньо В.В., секретар судового засідання Казимірська Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє у власних інтересах та у інтересах малолітнього ОСОБА_4 , до Виноградівської міської ради Закарпатської області про встановлення юридичного факту, визнання права та зобов'язання відповідача вчинити певні дії, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемоги-9» у особі директора Плешкова Сергія Олександровича,
18.08.2025 позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у власних інтересах та від імені та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_4 подали до суду вказану позовну заяву.
Просять суд: встановити факт належності позивачу ОСОБА_1 Договору передачі кімнат гуртожитку під реконструкцію, а також визнати за позивачами право на приватизацію у спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_1 звертався до Виноградівської міської ради з приводу приватизації квартири за адресою АДРЕСА_2 . Виноградівська міська рада вирішила відмовити ОСОБА_5 у приватизації квартири. Підставою відмови є: відсутність ордера, розбіжність даних у договорі передачі кімнат гуртожитку під реконструкцію, розбіжність у написанні прізвища заявника та прізвища у договорі найму квартири, відсутність документів про завершення реконструкції, розбіжність у місцях реєстрації дружини, заборона на відчуження вказаної квартири в Державному реєстрі речових прав. Позивачі вважають, що їх право на приватизацію цієї квартири не визнається через розбіжність у написанні прізвища позивача ОСОБА_6 та прізвища наймача у Договорі передачі кімнат на реконструкцію, через відсутність ордера на вселення, через те, що позивачка ОСОБА_2 не зареєстрована у квартирі, тощо. Тому позивачі стверджують, що Договір про передачу кімнат на реконструкцію належить позивачу ОСОБА_5 , а розбіжність у написанні прізвища є несуттєвою, у одній літері « ОСОБА_7 »; відсутність ордера не є самодостатньою для невизнання права на приватизацію, оскільки вселення до квартири відбулося правомірно та ніхто не оспорює цієї обставини; позивачка ОСОБА_2 є дружиною наймача ОСОБА_6 та вселилася разом із ним до житла на правах члена сім'ї наймача; юридичне значення має фактичне проживання у квартирі на правах постійного члена сім'ї наймача, а не факт реєстрації за цією адресою, тому факт офіційної реєстрації позивачки ОСОБА_2 у квартирі за номером АДРЕСА_3 , якої й не існує, не позбавляє її права на приватизацію займаного житла; будинок АДРЕСА_4 , що зумовило зазначення іншої назви вулиці розташування будинку у Договорі про передачу кімнат для реконструкції.
Ухвалою суду від 29.08.2025 відкрито провадження у справі. Ухвалою суду від 03.10.2025 підготовче провадження закрито. Справу призначено до судового розгляду.
У рамках підготовчого провадження відповідач Виноградівська міська рада Закарпатської області подала клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. З приводу позовних вимог зазначили, що не заперечують проти їх задоволення.
Відзив не подано.
Позивачка ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 на підставі Довіреності від 13.05.2025, посвідченої приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Вашкеба О.І., подала письмову заяву, у якій просить розглядати справу без її участі, позов підтримала та просить задовольнити.
Позивачка ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та від імені та в інтересах її малолітнього сина ОСОБА_4 , подала письмову заяву у якій просить розглядати справу без її участі, позов підтримала та просить задовольнити.
Представник третьої особи у судові засідання у підготовчому провадженні та на судовий розгляд справи не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце їх проведення,причин неявки не повідомив, клопотань не надходило. Письмового пояснення не подавав.
Судовий розгляд справи проведено без участі сторін, їх представників, та третьої особи.
Вивчивши доводи позовної заяви та дослідивши подані на їх підтвердження письмові докази, перевіривши наявність законних підстав для задоволення позову за умов визнання позову відповідачем, суд вирішив наступне.
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 звернувся до Виноградівської міської ради з приводу передачі у приватну спільну часткову власність (приватизація) квартири за адресою АДРЕСА_2 . Виноградівська міська рада розглянула звернення та було прийнято рішення відмовити позивачу у приватизації квартири. Рекомендовано звернутися до суду за захистом майнових прав. Про відмову заявника сповіщено у формі письмового повідомлення від 17.03.2025 №02.1-12/1012. (а.с.47)
За змістом цього Повідомлення, підставою відмови є: відсутність ордера на житлове приміщення, розбіжність даних у договорі передачі кімнат гуртожитку під реконструкцію щодо адреси багатоквартирного будинку, розбіжність у написанні прізвища заявника та прізвища у договорі найму квартири, відсутність документів про завершення реконструкції, розбіжність у місці реєстрації дружини, інформація про заборону на відчуження вказаної квартири в Державному реєстрі речових прав.
Суд констатує, що предметом позову є право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , про яке заявляють позивачі та яке не визнається відповідачем.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Правовідносини врегульовано: ЦК України, ЖК України, ЗУ Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду», та підзаконними актами.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об'єктів приватизації належать, зокрема, квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.
Суд встановив наступні фактичні обставини.
Суд встановив, що існує багатоквартирний житловий будинок, рік введення в експлуатацію 1969, за адресою АДРЕСА_5 , у якому є 30 квартир, який перебував у комунальній власності на балансі Виноградівського ВУЖКГ Виноградівської міської ради Закарпатської області. З метою передачі функцій з управління багатоквартирним будинком його співвласникам 30.10.2020 року було здійснено списання цього будинку із балансу Виноградівського ВУЖКГ, про що складено Акт (а.с.52).
Встановлено, що раніше, 01.01.2019, між Виноградівським ВУЖКГ у особі керівника Білинець М.П., що діє на підставі статуту, та ОСОБА_1 було укладено Договір найму житла у будинках державного і комунального житлового фонду (а.с.25). За змістом цього Договору найму житла наймодавець надає наймачу ОСОБА_1 та членам його сім'ї у безстрокове користування житло - квартиру в АДРЕСА_2 , що складається із трьох кімнат. Житло обладнане водопроводом, газопостачанням, електроенергією.
За змістом довідки №184 від 19.03.2019, виданої Виноградівським виробничим управлінням житлово-комунального господарства (ВУЖКГ) Виноградівської міської ради Закарпатської області, сім'я ОСОБА_1 складалася із таких осіб: ОСОБА_2 , 1960 р.н., дружина, ОСОБА_8 , син, 1982 р.н., ОСОБА_3 , дочка, 1985 р.н., ОСОБА_4 , онук, 2014 р.н. (а.с.46)
Суд вважає встановленою ту обставину, що позивач ОСОБА_1 та члени його сім'ї позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 проживають у вказаній квартирі на умовах найму на підставі Договору найму житла від 01.01.2019, де наймодавцем виступає Виноградівське ВУЖГК Виноградівської міської ради Закарпатської області.
Зі слів позивачів, та що підтверджено Довідкою, виданою головою ОСББ «Перемоги-9» Плешковим С.О., на даний час до складу сім'ї наймача квартири АДРЕСА_1 входять: його дружина ОСОБА_2 , його донька ОСОБА_3 , його онук ОСОБА_9 . (а.с.43)
Встановлено також, що сім'я ОСОБА_10 вселилася у житлові приміщення у будинку по АДРЕСА_5 , раніше, на належних правових підставах, правомірність вселення та зайняття житлових приміщень ніким не оспорена.
Так, за змістом Договору передачі кімнат гуртожитку під реконструкцію від 15.08.1996, засвідчену копію якого додано до позову (а.с.24), цей Договір укладений між ЗАТ «БУ-Промбуд» та ОСОБА_11 про те, що ЗАТ «БУ-Промбуд» передає безкоштовно, а член ЖПТ ОСОБА_12 приймає для реконструкції кімнати гуртожитку АДРЕСА_6 . Згідно умов договору, після реконструкції ЗАТ «БУ-промбуд» зобов'язується надати належну співучасть у завершенні приватизації квартири ОСОБА_12 .
Суд констатує, що є розбіжність у написанні прізвища позивача та прізвища сторони цього договору ( ОСОБА_10 , ОСОБА_7 ). Проте сукупність наданих позивачами письмових доказів підтверджує ту обставину, що цей Договір належить саме позивачу ОСОБА_1 . Так, зокрема, за змістом копії Трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.50), титульна сторінка якої заповнена російською мовою, власником її є « ОСОБА_12 », ІНФОРМАЦІЯ_1 . У трудовій книжці є запис про місце роботи « ОСОБА_13 » ЗАТ «БУ-ПБ», починаючи із 14.04.1995 аж до 25.02.2000, що відповідає змісту Договору про передачу кімнат на реконструкцію, за яким ЗАТ «БУ-Промбуд» за спільним рішенням адміністрації та профкому передає своєму працівнику « ОСОБА_14 », члену ЖПТ, житлові приміщення безкоштовно для реконструкції їх у квартиру. Договір підписано із зазначенням адрес сторін, де адресою ОСОБА_12 вказано АДРЕСА_2 .
Ця розбіжність стала однією із підстав відмови позивачу у проведенні приватизації квартири.
Факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті - юридичний факт, що може бути встановлений судом на вимогу цієї особи відповідно до ст.315 ЦПК України.
Такі справи розглядаються в порядку окремого провадження, якщо така вимога не пов'язана із вирішенням спору про право. У даному випадку має місце спір про невизнання права, а тому звернення позивача до суду із вимогою встановити факт, який має юридичне значення, у позовному провадженні - є підставним. Суд дійшов висновку, що вимога є обґрунтованою, факт, який просить встановити позивач, має для нього юридичне значення, сумніви у належності позивачу Договору про передачу кімнат на реконструкцію - усунуто в ході судового розгляду справи, тому вимогу слід задоволити.
Слід зазначити також, що у Договорі адресою розташування гуртожитку вказана вулиця Лучкая, а не Перемоги. Ця обставина стала однією з підстав невизнання права позивачів на приватизацію квартири. З цього приводу суд вважає доведеними доводи позивачів, визнані відповідачем, про те, що будинок розташовано на розі двох АДРЕСА_7 та АДРЕСА_4 . Такі об'єкти нерухомого майна згідно правил присвоєння адрес можуть мати адреси з назвою двох вулиць. Цією обставиною пояснюється той факт, що у Договорі про реконструкцію вказано вулицю Лучкая. Цю обставину суд вважає доведеною достатньою сукупністю належних та допустимих доказів, достовірність яких не викликала у суду сумнівів, враховуючи повне визнання відповідачем обставин та вимог позову.
Тому доведено, що позивачу ОСОБА_1 у серпні 1996 року передано безкоштовно для реконструкції кімнати гуртожитку АДРЕСА_6 . Передачу оформлено Договором передачі кімнат гуртожитку під реконструкцію від 15.08.1996, укладеним в м.Виноградів між ЗАТ «БУ-Промбуд» та ОСОБА_11 . Договір як правонабувальний документ належить позивачу ОСОБА_1 , позивачу.
З огляду на визнання відповідачем позову та відсутність заперечень проти задоволення вимог позову - суд, дотримуючись принципу змагальності, пересвідчився у існуванні ряду наведених позивачем обставин, інформація про які є у відкритому доступі. Так, встановлено, що Закрите акціонерне товариство БУ-ПРОМБУД, адреса місцезнаходження м.Виноградів, вул.Комунальна, Виноградівський район, Закарпатська область, Код ЄДРПОУ 01269081, є припиненим у зв'язку з визнанням банкрутом. Дата реєстрації припинення 10.03.2005 (20 років 7 місяців).
Наявні у справі письмові докази свідчать про те, що багатоквартирний будинок по АДРЕСА_5 , - це колишня будівля гуртожитку, що перебував у віданні ЗАТ БУ «Промбуд» - юридична особа, яка припинена 10.03.2005 року за відкритими даними. Саме ЗАТ БУ «Промбуд» виступило стороною Договору про передачу кімнат гуртожитку під реконструкцію, а іншою стороною виступив член ЖПТ Мигович М. згідно протоколу №4 від 07.08.1996 спільного засідання адміністрації та профкому. При цьому, очевидно, що після припинення ЗАТ БУ «Промбуд» об'єкт житлового фонду в силу закону перейшов у комунальну власність: будинок перебував на балансі Виноградівського ВУЖКГ, яке володіло та розпоряджалося цим об'єктом комунального майна, утримувало його від імені Виноградівської міської ради. Аналогічні обставини були предметом перевірки Верховним судом: сформовано правову позицію про те, що Законом 2482-12 «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено правонаступника цього житлового фонду, у разі банкрутства, припинення діяльності підприємства, установи, організації внаслідок ліквідації або приватизації функції власника житлового фонду переходять до відповідної ради (її виконавчих органів) незалежно від часу закінчення оформлення акта його приймання - передачі, в тому числі обов'язки по виконанню умов договору найму жилого приміщення, тощо.
Тому, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 на належній правовій підставі, яка ніким не оспорювалася і не оспорюється донині, правомірно зайняв на підставі Договору від 15.08.1996 кімнати у гуртожитку АДРЕСА_6 , для реконструкції у квартиру. В подальшому, у зв'язку із переходом будинку у відання Виноградівської міської ради, правова підстава користування квартирою була переоформлена шляхом укладення Договору найму житла у будинках державного і комунального житлового фонду від 01.01.2019 між Виноградівським ВУЖКГ та ОСОБА_1 , що зазначено вище.
Є достатні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 та члени його сім'ї володіють та користуються житлом у будинку АДРЕСА_5 вже більше двадцяти років на правах наймача.
Існування квартири АДРЕСА_8 як самостійного об'єкта житлового призначення підтверджується Договором найму житла у будинках державного і комунального житлового фонду від 01.01.2019, укладеним між Виноградівським ВУЖКГ Виноградівської міської ради Закарпатської області у особі керівника Білинець М.П., що діє на підставі статуту, та ОСОБА_1 про надання наймачу ОСОБА_1 у безстрокове користування квартири в АДРЕСА_2 , що складається із трьох кімнат; Технічним паспортом на квартиру в АДРЕСА_2 (а.с.27-29), Довідкою про інвентаризаційну вартість самостійного об'єкта нерухомого майна - трикімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2 , яка станом на березень 2025 складає 281063 грн, виданою ФОП « ОСОБА_15 » (а.с.26), Технічними умовами на проектування газопостачання квартири у будинку АДРЕСА_2 від 2009 (а.с.30-32), Договором №595 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.01.2015, укладений між Виноградівським ВУЖКГ Виноградівської міської ради у особі начальника Білинця М.П. та ОСОБА_1 про забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і прибудинкових споруд та прибудинкових територій у житловому будинку АДРЕСА_2 (а.с.33-35), фактом здійснення реєстрації місця проживання позивача ОСОБА_6 , позивачки ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 .
Спірна квартира не належить до службових, належить до об'єктів приватизації, перелік яких визначений частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», і не входить до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, передбаченого частиною другою статті 2 вказаного Закону.
З огляду на викладене, суд врахувавши вищенаведені положення законодавства, дійшов висновку про те, що невизнане право позивачів на приватизацію житла, в якому вони проживають, та яким користуються на умовах найму із 2019 року, та яке правомірно зайняли на належній правовій підставі із 1996 року, підлягає захисту.
При цьому необхідно врахувати, що власник будинку змінився, а чинний ЖК України не вимагає від наймача отримання іншого ордера з урахуванням природи останнього як підстави для вселення в житлове приміщення, оскільки наймач уже вселився у житлове приміщення на законній підставі і правомірно ним користується.
З огляду на те, що на спірну житлову площу окрім позивачів ніхто не претендує, сім'я позивача ОСОБА_1 вселилася у житло на законних підставах і протягом тривалого часу (з 1996 року) добросовісно використовує квартиру як єдине житло, суд дійшов висновку про захист їх житлових прав.
Щодо невизнання права у зв'язку із відсутністю ордера
Відсутність ордера на займане житлове приміщення перешкоджає здійсненню позивачами приватизації спірної квартири, у зв'язку із чим вони позбавлені можливості реалізувати гарантоване Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» право, яке підлягає судовому захисту.
26 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 344/12427/21, провадження № 61-8228св23 (ЄДРСРУ № 117241358) досліджував питання щодо відсутності ордера на вселення, як підстави для відмови в проведенні приватизації.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396).
Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Статтями 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім'ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім'ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно з частинами другою, третьою, п'ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.
Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
У ч.10 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №201/6092/17.
Ненадання заявником ордеру на квартиру не може бути єдиною підставою для відмови у приватизації житла.
Схожого за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19.
Дійсно, ордер за своїм призначенням - є підставою для вселення, а після вселення вичерпує свою дію. Тобто, ордер, як документ, у подальшому лише може бути використаний як доказ правомірності зайняття житла, у разі, якщо необхідно підтвердити цей факт. Якщо є інші докази правомірності зайняття житла та цей факт ніким не оспорюється - то відсутність ордера не може бути єдиною підставою для заперечення правомірності вселення. Призначення ордера, як одного із документів, що слід подати із заявою про приватизацію житла - підтвердити правомірність вселення, а не право на приватизацію. Сам по собі ордер не має правонабувального значення у цьому розумінні.
Тому суд дійшов висновку, що відсутність ордера на вселення, за умови, що особа проживає у житлі на законних підставах, не може бути єдиною підставою для відмови в проведенні приватизації, оскільки перелік підстав для відмови у приватизації, наведений в Законі, який вичерпним, не передбачає такої підстави для відмови у приватизації.
Щодо невизнання права позивачки ОСОБА_2 на приватизацію квартири у зв'язку із внесенням запису про реєстрацію її місця проживання за адресою АДРЕСА_9 .
Однією із підстав відмови у приватизації квартири позивачу ОСОБА_1 та членам його сім'ї, є «розбіжність у місці реєстрації дружини».
Позивачка ОСОБА_2 є дружиною позивача ОСОБА_6 , що підтверджено Свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 05.09.1981 (а.с.14). Як зазначено вище, суд пересвідчився, що позивач ОСОБА_1 правомірно зайняв житло в будинку по АДРЕСА_4 , а із 01.01.2019 використовує квартиру АДРЕСА_4 на умовах найму на підставі Договору найму із Виноградівським ВУЖКГ. Подані докази підтверджують, що у квартирі проживають також члени його сім'ї - дружина, донька та онук. Отже, ОСОБА_2 вселилася до квартири, як дружина наймача, тобто на належній правовій підставі.
Так, відповідно до ст.ст.64, 65 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Зі слів позивачів, у 1988 році позивачка ОСОБА_2 була зареєстрована у кімнаті АДРЕСА_10 . Оскільки у демографічному реєстрі відсутня графа «кімната», присутні лише графи «Квартира», «Будинок», «корпус», то дані про реєстрацію її місця проживання було внесено з змістовою помилкою - квартира АДРЕСА_3 . Позивачі пояснюють, що квартири АДРЕСА_10 не існує, а реєстрація у квартирі АДРЕСА_8 є неможливою через неприватизацію квартири.
Цю обставину відповідач вважає перешкодою у реалізації права ОСОБА_2 на приватизацію займаної квартири АДРЕСА_8 . Однак та обставина, що юридична адреса реєстрації особи у реєстрі ТГ не співпадає із її фактичним постійним місцем проживання у найманій квартирі протягом тривалого часу - не може спростовувати ту обставину, що особа фактично протягом тривалого часу проживає у найманій її чоловіком квартирі державного житлового фонду. Фактичне проживання на належній правовій підставі протягом тривалого часу у житловому об'єкті державного житлового фонду, що підлягає приватизації, - є належною правовою підставою для реалізації цією особою права на приватизацію житла. Факт тривалого постійного проживання однією сім'єю підтверджено довідками про склад сім'ї, що видавалися у 2017 та 2019 роках, та довідками Директора ОСББ, що видавалися у 2025 році.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Відповідно до пункту третього статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Згідно з пунктом десятим статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків - пам'ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і суд пересвідчився, що на спірну квартиру не розповсюджується.
Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням.
Умовою для проведення приватизації житла є обов'язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.
У підсумку, за результатами ретельної перевірки обставин, що зумовили невизнання відповідачем права позивачів на приватизацію квартири, суд пересвідчився ці обставини не визначені законом як підстави для відмови в приватизації квартири, не є такими, що свідчать про відсутність права на приватизацію, а позивач ОСОБА_1 та члени його сім'ї довели в судовому порядку своє право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 і це невизнане право підлягає судовому захисту у спосіб його визнання.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
У Постанові від 10 липня 2024 року у справі № 760/10769/22 Верховний Суд зазначив, що Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням № 396 визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами і до числа уповноважених на це установ суд не належить, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття рішення про приватизацію квартири.
Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №139/705/15-ц погодився з висновками попередніх інстанцій та вказав, що позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити приватизацію спірної квартири на користь саме позивача не підлягають задоволенню, оскільки є формою втручання в дискреційні повноваження іншого органу та виходить за межі завдань цивільного судочинства.
Визнання права на приватизацію квартири позивачами у спільну часткову власність - є ефективним та достатнім способом захисту невизнаного права, яке в подальшому може бути реалізоване позивачами у порядку, визначеному що Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням № 396 - шляхом звернення до Виноградівської міської ради Закарпатської області із відповідною заявою.
Тому, у задоволенні вимоги позову у даній справі про зобов'язання відповідача провести приватизацію житла - слід відмовити.
Суд вважає, що у дотримання принципу диспозитивності - у межах доводів позовної заяви, вичерпно проаналізував кожну обставину, яку відповідач зазначив як перешкоду для приватизації квартири позивачами. Суд зробив висновки, які можуть бути покладені в основу прийняття відповідачем рішення за результатом повторного розгляду звернення позивачів щодо приватизації житла.
За заявою позивачів, зробленою у позовній заяві, судові витрати, понесені позивачами, слід покласти на позивачів. Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за подання позовної заяви сплатили судовий збір кожен у розмірі 1211,20 грн. Про понесення інших судових витрат позивачі не заявили. Відповідач не заявив про понесення судових витрат.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 10,12, 13, 18, 81, 259, 263-265, 268,272, 273, 351,352, 355 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , Договору передачі кімнат гуртожитку під реконструкцію від 15.08.1996, укладеного між ЗАТ «БУ-Промбуд» та ОСОБА_11 , на підставі якого стороні договору ОСОБА_14 передано безкоштовно для реконструкції кімнати гуртожитку № НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , АДРЕСА_11 .
Визнати право ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , (уповноважений наймач), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_8 , (члени сім'ї наймача) - на приватизацію у спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні позову у іншій частині - відмовити.
Судові витрати позивачів ОСОБА_1 у розмірі 1211,20 грн, ОСОБА_2 у розмірі 1211,20 грн, ОСОБА_3 у розмірі у розмірі 1211,20 грн - покласти на позивачів за їх заявою.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду або протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому копії ухвали суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення проголошено у судовому засіданні 22.10.2025 року. Повний текст рішення виготовлено 28.10.2025 року.
ГоловуючийЛеньо В. В.