ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/17382/25
провадження № 2-а/753/338/25
27 жовтня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючої судді Мицик Ю.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
І. Позиція сторін у справі.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з вказаним позовом в особі представника Марченка К.Ю., у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 10.09.2025 просила суд визнати протиправною та скасувати постанову серії 1ДІ № 662431 від 29.08.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою ст. 122 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 29.08.2025 інспектором з паркування було складено оспорювану постанову за стоянку на тротуарах (у місці, не позначеному відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками) транспортного засобу Skoda, д.н.з. НОМЕР_1 за адресою: м. Дніпро, вул. Андрія Фабра, 27. У повідомленні про притягнення до адміністративної відповідальності до вказаної постанови інспектор з паркування зазначає про порушення вимог р. 15 п. 15.10 (б) ПДР, чим скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Позивач вважає вказану постанову незаконною, що винесена з порушенням норм процесуального та адміністративного права. Вказує, що позивачем з дотриманням вимог пп.(в) п. 15.10 ПДР було припарковано автомобіль, тобто на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.
Представник відповідача у справі позов не визнав, у відзиві вказав, що постанова є законною, складеною з врахуванням дійсних обставин. Просив відмовити у задоволенні позову. Також вказував на неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу та просив відмовити позивачу у відшкодуванні цих судових витрат.
ІІ. Процесуальні дії та рішення суду.
19.08.2025 вказана позовна заява надійшла до Дарницького районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2025 та передано 25.08.2025 для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
27.08.2025 ухвалою судді відмовлено представнику позивача у задоволенні клопотання про витребування доказів. Позов залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
02.09.2025 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
04.09.2025 ухвалою суду у справі відкрито провадження. Розгляд справи вирішено проводити за правилами статті 286 КАС України, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, встановлено строки для подання заяв по суті справи.
16.09.2025 через Електронний суд представник відповідача подав до суду відзив на позов.
10.09.2025 представником позивача було подано заяву про зміну предмета позову та докази на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу.
25.09.2025 представником позивача було подано відповідь на відзив.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувається у порядку спрощеного позовного провадження, особи, які беруть участь у справі не викликались та відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Постановою заступника начальника відділу контролю за безпекою дорожнього руху - інспектором з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Терновим Є.Ю. серії 1ДІ №662431 до повідомлення серії ІД № 01529726, 29.08.2025 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення відповідно до частини першої ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за порушення пп. б) п. 15.10 Правил дорожнього руху..
IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч. 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху.
Пунктом 1.1 Правил дорожнього руху закріплено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 15.10 Правил дорожнього руху передбачено, що стоянка забороняється:
а) у місцях, де заборонена зупинка;
б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками);
в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м;
г) ближче 50 м від залізничних переїздів;
ґ) поза населеними пунктами в зоні небезпечних поворотів і випуклих переломів поздовжнього профілю дороги з видимістю або оглядовістю менше 100 м хоча б в одному напрямку руху;
д) у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів;
е) ближче 5 м від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання побутових відходів, місце розміщення або облаштування яких відповідає вимогам законодавства;
є) на газонах.
Згідно пункту 15.6 Правил дорожнього руху, стоянка всіх транспортних засобів у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1, 5.42.2, 5.43, встановленими з табличкою 7.6.1, дозволяється на проїзній частині вздовж тротуару, а встановленими з однією з табличок 7.6.2-7.6.6 - легкових автомобілів і мотоциклів тільки так, як показано на табличці.
Положеннями частини 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Отже, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Відповідно до оскаржуваної постанови, відповідальна особа здійснила стоянку транспортного засобу Skoda, д.н.з. НОМЕР_1 , на тротуарі, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками, чим порушила підпункт (б) пункту 15.10 Правил дорожнього руху.
У відзиві представник відповідача зазначив, що транспортний засіб позивача розміщений безпосередньо на тротуарі, а не краю тротуару, а тому порушення вимог пп. (б) п. 15.10 Правил є очевидним та беззаперечним.
Надаючи оцінку доводам сторін суд зазначає наступне.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.05.2018 у справі №750/3679/17 зазначив наступне: «…Аналіз положень пункту 15.10 у взаємодії з пунктом 15.6 Правил дорожнього руху України дає підстави для висновку, що стоянка легкового автомобілю на тротуарі можлива у декількох випадках:
А) у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці;
Б) на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.».
Отже, приписи пп. (б) п. 15.10 ПДР визначають, що стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками. Разом з тим, за правилами пп. (в) п. 15.10 ПДР стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Таким чином, хоча за загальним правилом стоянка забороняється на тротуарах крім визначених для цього місць, законодавець допускає можливість стоянки легкових автомобілів на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.
Тобто, підпункт (в) пункту 15.10 Правил дорожнього руху слід вважати виключенням із загальної заборони, передбаченої підпунктом (б) пункту 15.10 Правил дорожнього руху, аналогічно, як і при застосуванні табличок 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1, 5.42.2, 5.43.
Матеріали справи свідчать, що при складенні оскаржуваної постанови інспектором проведено фотофіксацію правопорушення.
Відповідно до матеріалів фотофіксації постанови від 29.08.2025 серії 1ДІ №662431 транспортний засіб Skoda, д.н.з. НОМЕР_1 розміщений на краю тротуару, який прилягає до дерева та металевого паркану, що відділяє тротуар від проїзної частини, а для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Натомість, доказів того, що відповідачем здійснювався замір відстані від місця стоянки автомобіля позивача до краю тротуару, де здійснюють рух пішоходи, за допомогою якого можливо було б встановити, що на тротуарі для руху пішоходів залишилося менше 2 метрів, матеріали справи не містять.
Таким чином, враховуючи, що автомобіль позивача було припарковано на краю тротуару, який примикає до металевого паркану, що відділяє тротуар від проїзної частини, та розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху, суд вважає, що ОСОБА_1 здійснила стоянку транспортного засобу з дотриманням Правил дорожнього руху.
Посилання відповідача у відзиві на те, що транспортний засіб позивача був розміщений не на краю тротуару суд вважає необґрунтованим, оскільки, нормативного визначення краю тротуару правила дорожнього руху та чинне законодавство не містить.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, суд вважає, що постанова інспектора з паркування про накладення адміністративного стягнення 1ДІ № 662431 від 29.08.2025 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 3. ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з підстав недоведеності суб'єктом владних повноважень факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із задоволенням позову та відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства, на користь позивача підлягають відшкодуванню понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.
Що стосується вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 3000,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями частин першої-шостої статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
На підтвердження наданої правової допомоги позивачем долучено ордер про надання правничої допомоги серії АА № 1614535 виданого АО «Костянтина Марченка» на підставі договору про надання правничої допомоги №13/13/25 від 13.08.2025 адвокату Марченку К.Ю., копію додатка №1 до договору про надання правничої допомоги №13/13/25 від 13.08.2025 між АБ «Костянтина Марченка» та ОСОБА_1 , копію акту здачі-приймання наданих послуг від 10.09.2025 про надання послуг за договором про надання правничої допомоги №13/13/25 від 13.08.2025, копію звіту про фактично наданні послуги за договором про надання правничої допомоги №13/13/25 від 13.08.2025.
Відповідач заперечуючи проти відшкодування витрат на правничу допомогу посилався на те, що заявлена позивачем сума є неспівмірною із ціною позову та обсягом та вартістю наданих послуг.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, характер виконаної адвокатом роботи та фактично надані послуги, зміст і обсяг позовної заяви, суд дійшов до висновку, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. відповідають критерію розумності, є співмірними із виконаною роботою адвокатои та складністю справи.
Відтак, суд приходить до висновку про задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 227, 244, 246, 250, 251, 286 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову винесену заступником начальника відділу контролю за безпекою дорожнього руху - інспектором з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради інспектором Терновим Євгенієм Юрійовичем серії 1ДІ № 662431 від 29.08.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340, 00 гривень, справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, прос. Дмитра Яворницького, 75, ЄДРПОУ 424003446) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 605,60 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ Ю.С. МИЦИК