27 жовтня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/3076/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Писаної Т. О., Левенця Б. Б.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,
на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області
від 12 вересня 2024 року
у цивільній справі № 381/3273/24 Фастівського міськрайонного суду Київської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №750242057 від 23.02.2020 в сумі 17 121,90 грн, понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23.02.2020 між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є ТОВ «Юніт Капітал», укладено кредитний договір № 750242057 на суму 7 250,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності. Кредитор виконав своє зобов'язання по видачі кредиту, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, але останнім кредит не погашається. У зв'язку з порушенням умов договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 17 121,90 грн, яка складається із 7 250,20 грн - заборгованості по кредиту та 9 871,90 грн - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. У зв'язку із цим, позивач змушений звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі, що в інтересах ТОВ «Юніт Капітал» подана адвокатом Тараненко А. І., позивач просить рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 750242057 від 23.02.2020 в розмірі 17 121,90 грн. Також просить стягнути судові витрати понесені в суді першої інстанції та апеляційної інстанції у вигляді сплати судового збору у розмірі 7 422,40 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 633,60 грн.
Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги до відповідача, оскільки вказані права вимоги були передані (відступлені) від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у червні 2020 року, тобто після укладення кредитного договору в лютому 2020 року, які позивач набув в лютому 2022 року. А сам лише факт укладення договору факторингу між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» в 2018 році не спростовує даних обставин, оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник апелянта також вказував на те, що кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження на електронну адресу ТОВ «Юніт Капітал» (а.с. 213, 215-216), та направленням копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги з додатками до неї на поштову адресу відповідача ОСОБА_1 (а.с. 214).
Також учасникам судового процесу направлялась копія ухвали Київського апеляційного суду від 22.11.2024 про призначення справи за апеляційною скаргою ТОВ «Юніт Капітал» до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вищевказану ухвалу апеляційного суду було надіслано та доставлено до Електронного кабінету та на електронну адресу ТОВ «Юніт Капітал» (а.с. 218-220).
ОСОБА_1 зазначену ухвалу було надіслано засобами поштового зв'язку, на поштову адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 218). Однак вказану поштову кореспонденцію суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 не отримав, поштові відправлення повернулись до суду без вручення, причини невручення зазначені АТ Укрпошта «за закінчення терміну зберігання».
З приводу неотримання відповідачем ОСОБА_1 поштової кореспонденції, яка направлялась апеляційним судом, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача (а.с. 142, 144).
Відповідно до листа Томашівської сільської ради Фастівського району Київської області від 18.07.2024 року № 02-20/761, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (попередня назва -Котовського) (а.с. 145).
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.
Отже, листи, що повернулися з відміткою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).
Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачу на дійсну (зареєстровану) його адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляду справи.
Перевіривши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач посилається на договір факторингу, які було укладено у 2018 році, тоді як кредитний договір був укладений 23.02.2020, тобто після відступлення прав вимоги, що вказує на безпідставність доводів позивача.
Суд першої інстанції вважав, що продовження сторонами строку дії договору від 28.11.2018 внаслідок укладення додаткових угод та укладення у подальшому реєстрів прав вимоги до конкретного боржника не свідчить про набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 , оскільки станом на 2018 рік ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та станом на 2020 рік у ТОВ «Таліон Плюс» не існувало право вимоги до відповідача, оскільки кредитний договір було укладено лише 23.02.2020.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами для підтвердження обставин, на які він посилається, а саме, не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором, а також не обґрунтовано належним чином розмір наявної заборгованості. Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище апеляційним судом нормами законодавства.
Встановлено, що 23.02.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 750242057 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с. 30-33). Зокрема, відповідач, за допомогою мережі Інтернет, перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику (а.с. 21-29), які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання (а.с. 124).
Відповідно до п.1.1 кредитного договору від 23.02.2020 первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти у сумі 7 250 грн на умовах строковості зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.3, п. 1.4 або п. 1.5 цього договору.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.
Згідно п. 1.3. кредитного договору на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,001 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Відповідно до п. 1.4 кредитного договору у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).
Відповідно до п. 1.5 кредитного договору базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в п. 1.2 Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 0,01 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4 цього договору.
Згідно п. 4.1. кредитного договору невід'ємною частиною цього договору є Правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця www.moneyveo.ua.
Відповідно до п. 4.3 сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2 цього договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора WMMR3263. Зокрема, 23.02.2020 о 13:15:27 год відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.
Відповідно до п. 4.7 Кредитного договору, визначено, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису, позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Отже, заповнення анкети-заяви відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
23.02.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 7 250 грн на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 (а.с. 47).
Також позивачем долучений документ, виданий та підписаний АТ КБ «ПриватБанк», з якого вбачається, що операція по перерахуванню коштів була успішною та кошти зараховані на картковий рахунок відповідача (а.с. 129-130).
Отже укладання електронного договору та видача кредитних коштів відповідачу доведена належними й допустимими доказами. Доказів виконання обов'язку із повернення позикових коштів відповідачем не надано.
Розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, відповідає умовам договору, розміру фактично наданих позикових коштів, та сумніву у його правильності, у колегії суддів не викликає. Заперечень щодо його необґрунтованості чи невідповідності фактичним обставинам відповідачем не надано, як і контррозрахунку.
Щодо факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 750242057 від 23.02.2020, встановлено, що 28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) укладено договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28.11.2019 (а.с. 78-84).
28.11.2019 ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно якої сторони дійшли згоди викласти п. 8.2. в наступній редакції: «8.2. строк дії цього договору починає перебіг у момент визначений у п. 8.1. цього договору та закінчується 31.12.2020, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором» (а.с. 34).
31.12.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, згідно якого сторони дійшли згоди продовження строку договору до 31.12.2021. В даній додатковій угоді договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 (а.с. 56-62).
31.12.2021 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020 (а.с. 49).
Відповідно до п. 4.1. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку цього договору.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 81 від 01.06.2020 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 15 766,15 грн (а.с. 50-52).
Також встановлено, що 05.08.2020 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) укладено договір факторингу № 05/0820-01, згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п.2.1) (а.с. 111-119).
В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: № 2 від 03.08.2021 (а.с. 68) та № 3 від 30.12.2022 (а.с. 69), якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін.
Відповідно до п. 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
Так, відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 7 від 28.10.2021 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25 917,20 грн (а.с. 70-72).
Відповідно до п. 5.3.3 договору факторингу фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.
14.02.2022 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» (позивач) уклали Договір факторингу № 14/02/2022-01 відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 103-110).
Відповідно до п. 2.1 Договір факторингу № 14/02/2022-01 клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 14/02/2022-01 від 14.02.2022 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 17 121,90 грн (а.с. 74-76).
Вбачається, що укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід'ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними, в межах чинного договору факторингу. Окрім цього, невід'ємними додатками договору є додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору факторингу.
Загальна суму заборгованості за кредитним договором № 750242057 від 23.02.2020 становить 17 121,90 грн, яка складається з заборгованості по кредиту - 7 250 грн, заборгованості по несплаченим відсотків за користування кредитом - 9 871,90 грн (а.с. 48).
Суд апеляційної інстанції вважає, що надані копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах з огляду на наступне.
Укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору, договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору від 23.02.2020 були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі реєстру, який оформлений належним чином та є додатком до договору кредиту.
Умови договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов'язки.
Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, а умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри прав вимоги у межах зазначеної справи були підписані під час строку дії договорів факторингу.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02.11.2021 № 905/306/17, від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 в справі №2221/2373/12).
Позивачем надано реєстри прав вимоги, оформлені та підписані відповідно до договору факторингу, а також докази щодо розміру оплати за договорами факторингу.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні відповідно до статті 517 ЦК не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають із різних правових підстав та не є взаємозалежними.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12.
Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», і відповідно до наступних кредиторів, а доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого за договором факторингу є позивач ТОВ «Юніт Капітал», належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредит в обумовленій сумі, тоді як відповідач неналежно виконував свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість у сумі 17 121,90 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Таким чином, ухвалене судом першої інстанції рішення, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Що стосується судових витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції - 5 000 грн та в суді апеляційної інстанції - 4 000 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Матеріалами справи підтверджено, що представником ТОВ «Юніт Капітал» - адвокатом Тараненко А. І. надавалася професійна правнича допомога як в суді першої так і в апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення позивачем в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подані такі докази: копію договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17.06.2024 (а.с. 89-91), копію протоколу погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17.06.2024 (а.с. 92), копію додаткової Угоди № 1 від 17.06.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17.06.2024 (а.с. 94-100), копію акту прийому-передачі наданих послуг в суді першої інстанції від 17.06.2024 на суму 5000 грн. (а.с. 77).
Акту прийому-передачі наданих послуг на суму 4 000 грн в суді апеляційної інстанції, матеріали справи не міститься та під час апеляційного провадження стороною позивача не надано.
Згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18 необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що наданими позивачем доказами не підтверджено витрати на правничу допомога адвоката в суді апеляційної інстанції в заявленому розмірі 4000 грн, оскільки відсутній акт прийому-передачі наданих послуг в апеляційному суді відповідно до умов договору, а за даними протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22.02.2024 неможливо визначити наданий ТОВ «Юніт Капітал» обсяг послуг.
Таким чином, позивачем надано докази понесення витрат на правничу допомогу лише в суді першої інстанцій, які підлягають відшкодуванню.
Що стосується судових витрат в частині сплаченого позивачем судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
ТОВ «Юніт Капітал» у позовній заяві та апеляційній скарзі просило суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, тому у відповідності до положення ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 2 422,40 грн (а.с. 16) та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн (а.с. 200 б), що разом становить 6 056 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором № 750242057 від 23.02.2020 року у розмірі 17 121 (сімнадцять тисяч сто двадцять одна) грн 90 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ 43541163) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, а також судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
У задоволенні решти витрат на правничу допомогу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
Т. О. Писана