справа № 613/2128/25
провадження № 1-кп/619/574/25
28 жовтня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - судді суддівОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_4
прокурораОСОБА_5
обвинуваченогоОСОБА_6
захисникаОСОБА_7
розглянув у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження №12025041220000295 від 30.05.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Богодухів Богодухівського району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156 КК України,
установив:
До суду надійшов обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 за фактом вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156 КК України.
Під час підготовчого судового засідання не було встановлено підстави для прийняття рішень, передбачених п.п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України.
Відповідно до пункту два частини другої статті 27 КПК України суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках: розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
Так як ОСОБА_6 обвинувачується у злочині проти статевої недоторканості особи, то у суду є законні підстави для здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні.
У судовому засіданні прокурор просив продовжити тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливість обвинуваченим переховуватись від органів досудового розслідування та суду, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, та у випадку доведеності вини останнього, міра покарання, що може бути застосована до нього складатиме у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі. ОСОБА_6 у випадку перебування на свободі може незаконно впливати на свідків в цьому кримінальному провадженні, оскільки, основними свідками є свідки, яким останній здійснює телефонні дзвінки та різними способами намагається уникнути кримінальної відповідальності, що в свою чергу може впливати на потерпілу ОСОБА_8 , в силу малолітнього віку, тому є достатні підстави вважати, що у разі не продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачений може незаконно вплинути на свідків, з метою надання ними свідчень на його користь, що може призвести до викривлення показань та втрати доказів вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, відсутність постійного заробітку позбавить можливості ОСОБА_6 належним чином дотримуватись умов домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши клопотання та думку присутніх осіб, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі передбачені п.п. 1-11 ч. 1 ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження тримання під вартою обвинуваченого з таких підстав.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
З реєстру матеріалів досудового розслідування, який додається до обвинувального акта вбачається, що ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 04 вересня 2025 року було застосовано щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ "Харківський слідчий ізолятор", до 29 жовтня 2025 року включно.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, за один з яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У п. 36 рішення «Москаленко проти України» № 37466/04 від 20.05.2010 Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001).
Відповідно до фактичних обставин справи та згідно обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, тобто не має законних джерел для існування, не одружений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, раніше не судимий.
Ураховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у злочині проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, що об'єктивно свідчить про наявність продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, з метою уникнення покарання за вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочинів, обвинувачений може переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні, тому, перебуваючи під вартою, з метою зміни ними своїх показань, які будуть сприйняті лише після безпосереднього їх допиту, ОСОБА_6 не зможе незаконно впливати на них, в тому числі шляхом залякування.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , а саме у вчиненні будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов'язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство), вчинені щодо малолітньої особи, суд вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема життя, здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки людини, що відповідно до ст. 3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
При цьому, належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Зазначене вказує на неможливість в даному конкретному випадку застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого виду запобіжного заходу.
За таких обставин, суд вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків.
Суд вважає, що наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, для продовження тримання під вартою ОСОБА_6 , оскільки є достатньо підстав вважати, що обвинувачений може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).
З урахуванням наведеного, беручи до уваги обставини, які вказують на доцільність та наявність підстав для продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи наявність продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд не визначає розмір застави, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
У вчиненні інших дій, необхідних для підготовки до судового розгляду, потреби немає.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Частиною 2 статті 400 КПК України визначено, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями315, 316, 394, 400 ч. 2 КПК України, суд
постановив:
Призначити кримінальне провадження до судового розгляду на 12 год 15 хв 30 жовтня 2025 року у залі судових засідань № 2 приміщення Дергачівського районного суду Харківської області.
Розгляд справи провести у закритому судовому засіданні.
Викликати в судове засідання осіб, які братимуть участь у судовому розгляді.
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 26 грудня 2025 року включно.
Ухвала в частині продовження дії запобіжного заходу може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду захисником, прокурором протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Головуючий-суддя ОСОБА_1
судді ОСОБА_2
ОСОБА_3