Справа № 761/8993/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/595/2025
24 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО - Донбас Північний» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року (суддя Пономаренко Н.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» про стягнення страхового відшкодування, інфляційних втрат, 3% річних, пені та моральної шкоди
встановив:
у березні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконною відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування за внутрішнім електронним договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №167681986 за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 21 липня 2020 року о 19 год. 20 хв. на регульованому перехресті бульвару Тараса Шевченка, вул. Хрещатик, Великої Васильківської та площі Бессарабської в м. Києві за участі автомобілів Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , та Peugeot 301, д.н.з. НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача страхове відшкодування в сумі 118 720,53грн, інфляційні втрати в сумі 4 203,24грн, 3% річних в сумі 1 344,53грн, пеню в сумі 5 378,12грн, збитки у вигляді витрат на проведення експертизи в сумі 5 000грн, моральну шкоду 20 000грн та судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав що 21 липня 2020 року о 19 год. 20 хв., ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався у м. Києві по Бессарабській площі та здійснив поворот наліво, при цьому не виконав вимоги знаку 5.16 «рух по смугах», де передбачено рух на бульвар Т. Шевченка та вул. Хрещатик (прямо та направо), повернув на вул. В. Васильківську, при цьому не надав перевагу в русі автомобілю Peugeot 301, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить йому на праві власності, що рухався на зелене світло сигналу світлофора, та здійснив з ним зіткнення, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року у справі №761/23647/20 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Позивач посилався на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у відповідача згідно внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №167681986, який на момент ДТП був чинним, та відповідно до якого забезпеченим
транспортним засобом є автомобіль Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується роздруківкою з ЄЦБД МТСБУ, згідно з якими ліміт відповідальності за полісом №167681986 за шкоду, завдану майну складає 130 000грн, франшиза 2 500грн.
Позивач зазначав, що 9 вересня 2020 року звернувся до ПрАТ «СК АСКО-Донбас Північний» із заявою про виплату страхового відшкодування за пошкоджений внаслідок ДТП автомобіль Peugeot301, д.н.з. НОМЕР_2 , однак листом від 15 жовтня 2020 року відповідач йому повідомив, що після огляду представником страховика належного йому транспортного засобу Peugeot, д.н.з. НОМЕР_2 , страховик звернувся до експерта для визначення причин настання страхового випадку і відповідно до висновку експертного транспортно-трасологічного дослідження обставин та механізму заявленої ДТП №104/20 від 5 жовтня 2020 року, складеного експертом Скороход К.М., пошкодження автомобіля Peugeot301, д.н.з. НОМЕР_2 , не могли виникнути за заявлених обставин, у зв'язку із чим йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування.
Позивач вважав, що у зв'язку із відмовою у виплаті йому страхового відшкодування за наслідками ДТП, відповідачем було допущено порушення страхового законодавства, оскільки жодної нормативної підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбаченої ст. 32 та ст. 37 ЗУ «ПРО ОСЦПВВНТЗ», у листі не зазначено.
Позивач посилався на те, що відповідно до висновку експерта №2020-2610 від 29 жовтня 2020 року, складеного судовим експертом Автономовим М.В., пошкодження, наявні на його автомобілі, могли утвориться в результаті ДТП, що сталась 21 липня 2020 року у м. Києві на перехресті бульвару Тараса Шевченка, вулиць Хрещатик, Велика Васильківська.
Позивач зазначав, що відповідно до висновку №01/11 від 16 листопада 2020 року, складеного судовим експертом ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку (вартість відновлювального ремонту з врахуванням зносу) складає 121 220,53грн, вартість виготовлення вказаного висновку 5 000грн, тому відповідач повинен сплатити страхове відшкодування у розмірі 118 720,53грн.
Також позивач вважав, що у зв'язку із простроченням виплати страхового відшкодування в порядку ст. 625 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 ЗУ «ПРО ОСЦПВВНТЗ», з відповідача підлягають стягненню інфляційній втрати, три відсотки річних та пеня.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 118 720,53грн, пеню в розмірі 51 801,19грн, судовий збір у розмірі 1 056,77грн та 5 000грн витрат, пов'язаних із залученням спеціаліста. В решті позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» просить рішення суду в частині стягнення страхового відшкодування у розмірі 118 720,53грн та пені у розмірі 51 801,19грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 98 417,11грн страхового відшкодування та 5 378,12грн пені, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Представник відповідача зазначає, що визначаючи суму страхового відшкодування, суд першої інстанції помилково врахував франшизу 2 500грн, тоді як полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №167681986 франшиза становить 2 600грн, крім того суд першої інстанції не врахував той факт, що матеріали справи не містять доказів щодо проведення відновлювального ремонту автомобіля позивача, а відтак страхова виплата у даному випадку зменшується на суму визначеного податку на додану вартість.
Також представник відповідача посилається на те, у позовній заяві позивач просив
стягнути пеню у розмірі 5 378,12грн, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 27 вересня 2021 року, однак у порушення п.2.ч.2 ст.49 ЦПК, 13 грудня 2023 року, після першого судового засідання, представником позивача було подано розрахунок заборгованості станом на 13 грудня 2023 року, чим фактично було збільшено позовні вимоги, а суд першої інстанції прийняв збільшені позовні вимоги та задовольнив їх, чим порушив норми процесуального права.
Крім того, представник відповідача просив стягнути з позивача 8 000грн витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України, які діяли на час відкриття апеляційного провадження, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 21 липня 2020 року о 19 год. 20 хв. на перехресті вулиць бульвар Т. Шевченка, Хрещатик, В. Васильківська у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів Audi, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та Peugeot 301, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , у результаті чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року у справі №761/23647/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу (с.с 9-10).
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Audi», державний номер НОМЕР_1 , була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» згідно з полісом №167681986 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10 березня 2020 року, з лімітом відповідальності 130 000грн за шкоду, заподіяну майну, франшиза - 2 600грн (с.с. 14).
9 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» заяву про страхове відшкодування (с.с. 25).
Листом від 15 жовтня 2020 року ПрАТ «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» відмовило у виплаті страхового відшкодування з посиланням на висновок експертного транспортно-трасологічного дослідження обставин та механізму заявленої дорожньо-транспортної пригоди № 104/20 від 5 жовтня 2020 року, складеного експертом ОСОБА_4 , згідно якого пошкодження автомобіля Peugeot301, д.н.з. НОМЕР_2 , не могли виникнути за заявлених обставин (с.с 26).
Згідно звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 20/08/289-2189/20 від 19 серпня 2020 року, складеного ФОП ОСОБА_5 на замовлення ПрАТ «Страхова компанія «АСКО-Донбас Північний», вартість відновлювального ремонту автомобіля Peugeot301, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 137 965,28грн, коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу - 0,3813%, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля становить 97 975,89грн (с.с.32-44).
Відповідно до висновку експертизи про визначення матеріального збитку №01/11 від 16 листопада 2020 року, складеного судовим експертом Новоселецьким В.А., вартість
відновлювального ремонту транспортного засобу Pegout301, д.н.з НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження при ДТП на момент проведення дослідження складає 165 533,66грн; вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, складає 121220,53грн; коефіцієнт фізичного зносу - 0,36% (с.с 53).
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової транспортно-трасологічної експертизи № 22784/22-52 від 17 серпня 2023 року, складеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Криловим Є.С. на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року, зовнішні механічні пошкодження передньої частини (капота, бампера, передніх крил, передніх фар, передніх решіток, підсилювача бампера, передньої панелі кузова, радіатора, кондиціонера) автомобіля Peugeot 301, д.н.з. НОМЕР_2 , та зовнішні механічні пошкодження правої частини (дверей, боковини, колеса) автомобіля «Audi», державний номер НОМЕР_1 , відповідають одне одному за розташуванням і характером утворення і вони могли утворитись внаслідок зіткнення цих автомобілів при обставинах, викладених у поясненнях їх водіїв. Для визначення чи могли внутрішні пошкодження автомобіля Peugeot 301, такі як пошкодження опори правого переднього крила також утворитись в результаті зіткнення з автомобілем «Audi», недостатньо наданих матеріалів (с.с.163-187).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних № 167681986, тому страховик повинен виплатити страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи та враховуючи коефіцієнт фізичного зносу, що становить 118 720,53грн.
Також суд зазначив, що відповідач не надав власний розрахунок страхового відшкодування, враховуючи висновок судової транспортно-трасологічної експертизи від 17 серпня 2023 року.
Посилаючись на положення п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд першої інстанції вважав, що відповідач повинен сплатити позивачу пеню за несвоєчасну сплату страхового відшкодування за період з 16.10.2020 по 31.10.2023 у розмірі 51 801,19 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконною відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування, суд послався, що вказані вимоги не є належним способом захисту, який відбувається шляхом стягнення з відповідача страхових виплат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції, посилаючись на Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вважав, що відповідальність за прострочення виплати страхового відшкодування обмежується стягненням пені.
Також суд першої інстанції зазначив, що правових підстав для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди не встановлено, так як правовідносини сторін регулюються нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які передбачають відшкодування моральної шкоди тільки у разі завдання потерпілому шкоди здоров'я.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
За змістом частин другої та п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відносини у сфері обов'язкового страхування регулюються, зокрема, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтями 28, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу, з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Обмеження, зазначене у частині першій статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, встановлено для страховиків цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Визначаючи розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції послався на висновок експерта ОСОБА_3 від 16 листопада 2020 року, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Peugeot301, д.н.з. НОМЕР_2 , з врахуванням зносу, складає 121 220грн 53коп.
Апеляційна скарга не містить доводів неправильності зазначеного висновку, тому колегія суддів вважає зазначений висновок належним доказом у підтвердження позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Матеріали справи не містять доказів проведення позивачем ремонтних робіт.
Згідно з абзацом другим пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Відповідно до ремонтної калькуляції, доданої до висновку № 01/11 від 16 листопада 2020 року загальна сума вартості робіт становить 21 996грн, загальна сума фарбування - 17 983грн 78коп, яка складається з вартості робіт - 3 636грн та вартості матеріалів - 14 347грн 78коп., вартість запасних частин - 125 553грн 88коп. (с.с.57).
Із приміток до даної калькуляції вбачається, що у розмір вартості матеріалів та запчастин закладено суму податку на додану вартість (+ 20%).
Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України).
Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.
Таким чином, у разі проведення ремонтних робіт у особи, яка є платником ПДВ, позивач має право на відшкодування сплаченого ним податку за рахунок страхової компанії, якщо понесення витрат зі сплати цього податку буде підтверджено відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення судом з відповідача матеріального збитку з врахуванням ПДВ є правомірними.
За таких обставин, рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Враховуючи, що ПДВ враховано у цінах на лакофарбові матеріали та на запасні частини, саме вартість цих матеріалів підлягає зменшенню на 20%.
Так, вартість матеріалів, використаних для фарбування автомобіля становить 14347,78грн - 20% = 11 478,22грн, вартість запасних частин, які підлягають заміні, становить 123 092,04грн - 20% = 98 473,63грн.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхового полісу № 167681986, яким було забезпечено транспортний засіб «Audi» д.н.з. НОМЕР_1 , розмір франшизи - 2600грн, а не 2 500грн, як помилково застосував суд першої інстанції.
Таким чином, розмір матеріального збитку, який підлягає відшкодуванню позивачу страховиком, становить 99 995грн 18коп., з яких вартість робіт 25 632грн, вартість матеріалів 13 940,06грн (в т.ч. малоцінні деталі), вартість запасних частин з врахуванням коефіцієнта зносу - 63023,12грн, франшиза - 2600грн.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Пунктом 36.5. статті 36 вищезазначеного закону передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування 9 вересня 2020 року. Відповідач листом від 15 жовтня 2020 року відмовив у виплаті страхового відшкодування.
Враховуючи, що під час судового розгляду було встановлено, що відповідач неправомірно відмовив у виплаті страхового відшкодування позивачу, останній має правові підстави на отримання пені, передбаченої положеннями пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути пеню за період з 16 жовтня 2020 року по 2 березня 2021 року у розмірі 5 378,12грн.
У судовому засіданні 13 грудня 2023 року представник позивача подав до суду розрахунок заборгованості станом на 13 грудня 2023 року, згідно якого розрахований розмір пені становив 51 801грн 19коп. за період з 1 жовтня 2020 року по 31 жовтня 2023 року. При цьому даний розрахунок не містить обґрунтування зміни початку періоду нарахування пені з 16 жовтня 2020 року на 1 жовтня 2020 року, а також збільшення періоду нарахування до 27 жовтня 2023 року.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного
законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов'язки сторін.
Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Представником позивача 13 грудня 2023 року не була подана заява про збільшення розміру позовних вимог.
Крім того, суд першої інстанції не врахував положення статті 49 ЦПК України та обставин даної справи.
Зокрема, ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 27 вересня 2021 року.
У судовому засіданні 27 вересня 2021 року суд оголосив перерву до 24 листопада 2021 року, задовольнивши клопотання представника позивача про витребування доказів. У судовому зсіданні 24 листопада 2021 року суд оголосив перерву до 9 грудня 2021 року, задовольнивши клопотання представника відповідача.
У подальшому у судовому засіданні неодноразово оголошувалися перерви, ухвалою суду від 18 липня 2022 року у справі призначено судову транспортно-трасологічну експертизу, висновок якої був направлений суду 16 жовтня 2023 року.
У подальшому судові засідання призначалися на 21 листопада 2023 року, 30 листопада 2023 року та на 13 грудня 2023 року.
Виходячи з вищевикладеного, розрахунок заборгованості, який був поданий представником позивача у судовому засіданні 13 грудня 2023 року, фактично є заявою про збільшення розміру позовних вимог, однак вона подана з порушенням вимог статті 49 ЦПК України, а відтак і прийнята судом з порушенням зазначеної норми процесуального права.
Разом з цим, прийняття судом заяви про збільшення розміру позовних вимог з порушенням норм процесуального права та розгляд їх по суті з ухваленням рішення судом, не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, виключний перелік
яких наведений у статті 376 ЦПК України.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З матеріалів справи не вбачається, що після проведення судової транспортно-трасологічної експертизи відповідачем був виконаний обов'язок по сплаті позивачу страхового відшкодування, тому колегія суддів вважає, що позивач має правові підстави для вимоги про сплату відповідачем пені станом на 31 жовтня 2023 року, як зазначено у розрахунку заборгованості.
Враховуючи, що розмір страхового відшкодування становить 99 995грн 18коп., пеня, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за період з 16 жовтня 2020 року по 31 жовтня 2023 року становить 94 341грн 96коп.
Разом з цим, представником позивача заявлено до стягнення пеня у розмірі 51 801грн 19коп.
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в апеляційному порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 51 801грн 19коп. на користь позивача зміні не підлягає.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми
матеріального права, визначаючи розмір страхового відшкодування, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційним судом змінюється рішення суду першої інстанції шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з відповідача, то наявні підстави для зміни розміру судового збору з 1056грн 77коп. до 1 053грн 74коп.
При цьому, апеляційний суд враховує, що позивачем судовий збір за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог не сплачувався.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачений судовий збір у сумі 2 433грн 84коп., вимоги апеляційної скарги задовольняються на 15,77%, тому за рахунок позивача відповідачу підлягає відшкодуванню судовий збір у сумі 383грн 82коп.
У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначив, що з метою підготовки апеляційної скарги він звернувся до адвоката за професійною правничою допомогою та просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші (крім судового збору) судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та
виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Частина 6 статті 137 ЦПК України передбачає, що обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Саме такою є правова позиція, зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
До апеляційної скарги відповідачем додана копія договору про надання правової допомоги, який укладено 25 січня 2024 року між адвокатом Богдановим Є.В. (адвокат) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія АСКО - Донбас Північний» (клієнт), відповідно до умов якого адвокат зобов'язався надати клієнту правову допомогу шляхом складання та надання клієнту в строк до 29 січня 2024 року апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року у справі № 761/8993/21.
Пунктом 4 договору сторони визначили обов'язок клієнта сплатити адвокату гонорар у фіксованому розмірі 8 000грн.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 25 січня 2024 року сторони підтвердили виконання адвокатом своїх зобов'язань за договором 29 січня 2024 року.
Отже, відповідачем надані належні докази у підтвердження витрат на правничу допомогу.
При цьому, позивачем не було подано заяви про зменшення розміру зазначених витрат, а відтак наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то витрати відповідача на професійну правничу допомогу в силу приписів статті
141 ЦПК України підлягають зменшенню пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги (15,77%), а саме до 1 261грн 60коп.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО - Донбас Північний» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року в частині стягнення суми страхового відшкодування та судового збору змінити, стягнувши з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО - Донбас Північний» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у сумі 99 995грн 18коп. та судовий збір у сумі 1 053грн 73коп.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2023 року в частині стягнення пені залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО - Донбас Північний» судовий збір у сумі 383грн 82коп. та витрати на правову допомогу у сумі 1 261грн 60коп., а всього 1 645грн 42коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук