Унікальний номер справи № 757/54344/21-ц Головуючий у суді першої інстанції - Хайнацький Є.С.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12344/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
16 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , які подані адвокатом Клименком Артемом Ростиславовичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2025 року та на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року про виправлення описки по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, він є співвласником (власником 1/2 частини) наступного нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1597903180000, номер запису про право власності 27029077; житлового будинку літ. «О» площею 411 м. кв., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1001153280000, номер запису про право власності 15926205; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А».
Право власності позивача на 1/2 частини земельної ділянки підтверджується державним актом на право приватної власності на землю номер ІІІ-КВ №137015 від 09.10.2001 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2021 року № 269094039.
На підтвердження права власності на 1/2 житлового будинку літ. «О» позивачем надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2021 року № 269094039, а також рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.10.2009 року, яке набрало законної сили 20.01.2010 року, та залишено в силі ухвалою Верховного Суду України від 12.07.2010 року.
Щодо підтвердження права власності позивача на 17/100 частини (квартири 2) житлового будинку літ. «А», останнім надано до матеріалів справи Договір купівлі - продажу частини житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , посвідченого 06.08.2001 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенко О.О., та зареєстрованого в БТІ м. Києва 13.08.2001 року за № 9068, рішення Печерського районного суду від 25.06.2004 року в справі № 2-1708/2004р та довідку БТІ м. Києва від 03.03.2012 року № 9053 (И-2012).
Іншим співвласником зазначених об'єктів нерухомості був батько позивача - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 14.04.2021 року виконавчим комітетом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
Позивач вказував, що не проживає у спірних будинках та зареєстрований у квартирі, що належить на праві власності його матері ОСОБА_4 . Проте позивач бажає переїхати в будинок зі своєю сім'єю, іншого місця проживання у нього не має.
Водночас, відповідно до листа Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 30.03.2021 року № 105/01-2129/1 за адресою: АДРЕСА_1 , із 2018 року зареєстровано на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності місце проживання ОСОБА_2 як власника житлового приміщення площею 146,8 м.кв., а також зареєстровано місце проживання її чоловіка ОСОБА_5 з їхніми дітьми ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Як видно з відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та листа Державного підприємства «Національні інформаційні системи» № 4714/13.1-13 від 23.09.2021 року із додатком, житловий будинок, літера X, загальною площею 146,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 18.04.2018 року за відповідачем, а 24.04.2018 реєстрацію було скасовано, як помилкову.
Оскільки відповідачка та її чоловік перешкоджають позивачеві та членам його сім'ї у доступі на земельну ділянку, позивач звертався із заявою про вчинення кримінального правопорушення від 26.11.2020 року, а також викликав наряд поліції, що підтверджується копією талону-повідомлення єдиного обліку № 44696 від 26.11.2020 року.
Позивач стверджував, що відповідачка передає належне позивачу майно в оренду без згоди позивача, що вбачається з розміщеної в Інтернеті інформації щодо надання будинку АДРЕСА_1 в короткострокову та довгострокову оренду в якості хостелу. На підтвердження розміщення в Інтернеті відповідної інформації до позовної заяви долучено висновок № 14965 експертного комп'ютерно-технічного дослідження від 04.09.2020 року та висновок комп'ютерно-технічної експертизи № 08/21 від 31.05.2021 року.
Також позивач посилався на підтвердження використання спірного будинку в якості хостелу на Акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 06.08.2021 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, та на нотаріально посвідчені заяви свідків.
Посилаючись на те, що позивач як власник 1/2 частини спірного нерухомого майна міг отримати за час незаконного володіння його майном відповідачкою із 18.04.2018 року дохід, позивач просив суд на підставі ч. 1 ст. 390 ЦК України стягнути з відповідачки 3 696 000,00 грн на його користь.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2025 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року внесено виправлення у вступну та резолютивну частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2025 року у цивільній справі, вірно зазначивши дату його ухвалення «15.01.2025 року» та дату складення та підписання повного тексту судового рішення «27.01.2025 року», замість помилково вказаних.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, ОСОБА_9 подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2025 рокускасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, щорішення суду було датоване 10 квітня 2025 року, а відправлене до ЄДРСР 09 травня 2025 року, тому не могло бути ухвалене 15 січня 2025 року. Однак,ані представник позивача, ані сам позивач не були повідомлені про розгляд справи в судовому засіданні, яке було призначене після 15 січня 2025 року.
Вказує, що суд безпідставно застосував до спірних відносин норму ч. 2 ст. 390 ЦК України, неправильно витлумачив норму ч. 1 ст. 390 ЦК України та не застосував ч. 1 ст. 1214 ЦК України.
Наголошує, що факт незаконного володіння відповідачкою майном встановлений рішеннями судів у справі 757/2261/21-ц. Зазначає, що відповідачка не є добросовісним володільцем майна, однак, отримувала доходи внаслідок його використання, в той час як позивач був позбавлений права отримати ці кошти.
Стверджує, що те, що позивач мав намір використовувати своє майно для власного проживання, не позбавляє його права стягнути з особи, яка незаконно володіла майном, доходи, які позивач міг отримати. Зауважує, що мова йде не про фактично отримані, а про можливі доходи.
Крім цього, позивач ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року про виправлення описки. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу скасувати.
У апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду було датоване 10 квітня 2025 року, а відправлене до ЄДРСР 09 травня 2025 року. Тому, імовірно, повний текст рішення суду було складено не раніше 07.05.2025.
На думку апелянта, ухвала суду про виправлення описки є спробою обмежити право позивача на доступ до правосуддя та можливість апеляційного оскарження рішення суду.
Відзиви на апеляційні скарги від відповідачки до суду не надходили.
В судовому засіданні в апеляційному суді взялиучасть представник позивача ОСОБА_10 адвокат Клименко А.Р., який підтримав своїапеляційні скарги, просив задовольнити їхз викладених підстав.Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Филик А.І.у судовому засіданні просив апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення та ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником (власником 1/2 частини) нерухомого майна, розташованого у АДРЕСА_1 , а саме:
земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1597903180000, номер запису про право власності 27029077;
житлового будинку літ. «О» площею 411 м. кв., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1001153280000, номер запису про право власності 15926205; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А».
Право власності позивача на 1/2 частини земельної ділянки підтверджується державним актом на право приватної власності на землю номер ІІІ-КВ №137015 від 09.10.2001 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2021 року № 269094039.
На підтвердження права власності на 1/2 житлового будинку літ. «О» позивачем надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2021 року № 269094039, а також рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.10.2009 року, яке набрало законної сили 20.01.2010 року, та залишено в силі ухвалою Верховного Суду України від 12.07.2010 року.
На підтвердження права власності позивача на 17/100 частини (квартири 2) житлового будинку літ. «А», позивач долучив до матеріалів справи Договір купівлі - продажу частини житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , посвідченого 06.08.2001 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенко О.О., та зареєстрованого в БТІ м. Києва 13.08.2001 року за № 9068, рішення Печерського районного суду від 25.06.2004 року в справі № 2-1708/2004р та довідку БТІ м. Києва від 03.03.2012 року № 9053 (И-2012).
Іншим співвласником зазначених об'єктів нерухомості був батько позивача - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 14.04.2021 року виконавчим комітетом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
У своїй позовній заяві позивач вказує, що не проживає у спірних будинках та зареєстрований у квартирі, що належить на праві власності його матері ОСОБА_4 . Проте, позивач бажає переїхати в будинок зі своєю сім'єю, іншого місця проживання у нього немає.
Водночас, відповідно до листа Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 30.03.2021 року № 105/01-2129/1 за адресою: АДРЕСА_1 , із 2018 року зареєстровано на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності місце проживання ОСОБА_2 , як власника житлового приміщення площею 146,8 м.кв., а також зареєстровано місце проживання її чоловіка ОСОБА_5 з їхніми дітьми ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Як видно з відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та листа Державного підприємства «Національні інформаційні системи» № 4714/13.1-13 від 23.09.2021 року із додатком, житловий будинок, літера X, загальною площею 146,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 18.04.2018 року за відповідачем, а 24.04.2018 реєстрацію було скасовано, як помилкову.
Оскільки відповідачка та її чоловік перешкоджають позивачеві та членам його сім'ї у доступі на земельну ділянку, позивач звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення від 26.11.2020 року, а також викликав наряд поліції, що підтверджується копією талону-повідомлення єдиного обліку № 44696 від 26.11.2020 року.
Крім того, відповідачка передає належне позивачу майно в оренду без згоди позивача, що вбачається з розміщеної в Інтернеті інформації щодо надання будинку АДРЕСА_1 в короткострокову та довгострокову оренду в якості хостелу. На підтвердження розміщення в Інтернеті відповідної інформації до позовної заяви долучено висновок № 14965 експертного комп'ютерно-технічного дослідження від 04.09.2020 року та висновок комп'ютерно-технічної експертизи № 08/21 від 31.05.2021 року.
Як на доказ використання спірного будинку в якості хостелу, позивач посилався також на Акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 06.08.2021 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, та на нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_11 від 11.08.2021 року, ОСОБА_12 від 06.09.2021 року, ОСОБА_13 від 14.12.2023 року, ОСОБА_14 від 22.12.2023 року та на заяву позивача від 09.11.2023 року.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 звертався до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, заборону використовувати майно у якості хостелу, виселення та зняття з реєстрації місця проживання.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2022 року у справі № 757/22613/21-ц позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 усунути перешкоди для ОСОБА_1 у користуванні ним нерухомим майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1597903180000; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А»; житловим будинком літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1001153280000. Зобов'язано вказаних осіб усунути перешкоди для ОСОБА_1 у користуванні ним житловим будинком літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1001153280000, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 у вказаний будинок. Заборонено ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 передавати в найм (оренду) та використовувати для надання послуг з проживання третім особам нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:82:149:0007 площею 0,0905 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1597903180000; житловий будинок літ. «О» площею 411 м.кв., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1001153280000; 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А». Виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з житлового будинку літ. «О», із 34/100 частини (квартира АДРЕСА_2 ) житлового будинку літ. «А». У задоволенні позовних вимог до Печерської районної у місті Києві державної адміністрації про зобов'язання зняти (скасувати) реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 07.12.2023 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2022 року у справі № 757/22613/21-ц залишено без змін.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною 1 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.
Разом із тим, частиною другою статті 390 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.
Таким чином, вирішуючи спори щодо відповідальності добросовісного або недобросовісного набувача після витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні враховувати таке: недобросовісний набувач зобов'язаний повернути або відшкодувати власнику всі доходи, які він одержав або міг одержати за весь час володіння майном; добросовісний набувач повинен відшкодувати такі доходи лише з моменту, коли він дізнався про незаконність володіння майном, наприклад, з моменту, коли йому вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року у справі № № 569/3418/19.
Отже, на підставі статті 390 ЦК України здійснюються розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння, за змістом якої як власник, так і добросовісний набувач залежно від обставин, мають право вимоги на компенсацію відповідних витрат/доходів.
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач не звертався до суду з позовом до відповідачки про витребування спірного нерухомого майна ні в межах цього провадження, ні у справі № 757/22613/21-ц.
Так, у межах справи № 757/22613/21-ц здійснювався розгляд негаторного позову ОСОБА_1 , зокрема, і до ОСОБА_2 , за наслідками розгляду якого рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2022 року ухвалено зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном шляхом вселення позивача, заборонити використовувати майно у якості хостелу, виселити та зняти з реєстрації місця проживання.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень ч. 1 ст. 390 ЦК України.
Суд першої інстанції також правильно зауважив, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу від використання майна ще не є достатньою підставою для його стягнення. Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків (див.: постанову Верховного Суду у справі № 378/631/22 від 01 квітня 2024 року, провадження № 61-18190св23).
При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (див.: постанови Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/1742/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 916/450/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 910/7511/20).
Обов'язок доведення наявності порушення з боку відповідача покладено чинним законодавством України на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
При цьому позивач повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально.
При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином, тобто довести ту обставину, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (див.: постанову Верховного Суду у справі № 910/2488/21 від 17 січня 2023 року).
Позивач розрахував суму неотриманого ним доходу в розмірі 3 396 000,00 грн, виходячи з даних про те, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , використовується відповідачкою в якості хостелу, в якому одночасно проживає не менше 80 осіб, кожен із яких сплачує за місяць проживання не менше 2 200,00 грн, у зв'язку з чим за період із 18.04.2018 року до 18.10.2021 року (42 місяці) половина доходу становить 3 696 000,00 грн.
Проте, надані позивачем докази не підтверджують визначену позивачем суму неотриманого доходу в розмірі 3 696 000,00 грн, а також те, що позивач мав використовувати спірне нерухоме майно саме для отримання прибутку, а не для власного користування. Навпаки, наведені в позовній заяві доводи позивача стосуються, насамперед, наміру позивача переїхати в спірний будинок зі своєю сім'єю, оскільки іншого місця проживання позивач не має.
Предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для ухвалення судом законного та обґрунтованого рішення у справі.
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно з частиною 1 статті 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи (стаття 92 ЦПК України).
Частина 2 статті 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як видно із матеріалів справи, позивачем надані нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_11 від 11.08.2021 року, ОСОБА_12 від 06.09.2021 року, ОСОБА_13 від 14.12.2023 року ОСОБА_14 від 22.12.2023 року та позивача від 09.11.2023 року, в яких повідомлені, зокрема, обставини про те, що в будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , функціонує хостел, в якому проживає близько 50-80 осіб зі сплатою 2 200,00 грн на місяць.
Разом із цим, суд першої інстанції правильно зауважив, що на підставі наведених у заяві свідків даних не можуть встановлюватися обставини, зокрема, щодо кількості проживаючих у хостелі людей протягом визначеного позивачем періоду із 18.04.2018 року до 18.10.2021 року (42 місяці), що покладено позивачем в основу розрахунку розміру неотриманого доходу.
Також, відповідні обставини не можуть бути підтверджені наданими до суду висновком № 14965 експертного комп'ютерно-технічного дослідження від 04.09.2020 року та висновком комп'ютерно-технічної експертизи № 08/21 від 31.05.2021 року щодо фіксування змісту публікацій (оголошень) в Інтернеті про надання за плату місць для проживання в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Дані висновки експертного комп'ютерно-технічного дослідження та комп'ютерно-технічної експертизи стосуються лише фіксування змісту публікацій (оголошень) в Інтернеті на певні дати, у той час як позивачем розрахований дохід, який останній мав отримати за 42 місяці.
Відповідно до частини 1 статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку із його необґрунтованістю.
Доводи апеляційної скарги позивачана рішення судув цілому повторюють доводи його позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.
Крім цього, переглядаючи рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд не ураховує наданого апелянтом звіту про оцінку майна, складеного на замовлення ОСОБА_1 10 березня 2025 року ТОВ «Експерт і К», оскільки вказаний звіт було складено після ухвалення рішення у справі 15 січня 2025 року, тому такий звіт не є належним доказом у справі та не впливає на висновки суду першої інстанції.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року про виправлення описки.
Так, відповідно до ст. 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.
Як визначено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.
Описка це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань речей, предметів, майна, зазначення дат та строків. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частині будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може ускладнити виконання в цілому судового рішення.
Виходячи з позиції Верховного Суду України (Ухвала Верховного Суду України у справі № 428/7002/14-ц від 22 лютого 2017 року), суд може виправити лише ті описки або арифметичні помилки, яких він сам припустився.
Постановляючи ухвалу про виправлення описки, суд першої інстанції мотивував її тим, що судом виявлено у вступній та резолютивній частинах рішення суду описку, а саме - невірно зазначено дату його ухвалення та дату складення та підписання повного тексту судового рішення суддею.
За таких обставин ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року внесено виправлення у вступну та резолютивну частини рішення Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2025 року, вірно зазначивши дату його ухвалення «15.01.2025 року» та дату складення та підписання повного тексту судового рішення «27.01.2025 року», замість помилково вказаних.
Як видно із матеріалів справи, судове засідання по справі, у якому суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відбулось 15.01.2025, що підтверджується протоколом судового засідання (т.3, а.с. 13). Ухвалення судового рішення на іншу дату відкладено не було. Будь-яких інших процесуальних дій після переходу до стадії ухвалення рішення і безпосередньо до його ухвалення суд не вчиняв.
Тобто, із матеріалів справи встановлено, що судове рішення по справі було ухвалене 15.01.2025. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у судовому рішенні описки, що підлягає виправленню і з таким висновком апеляційний суд погоджується.
Колегія суддів також звертає увагу, що у справі відсутні будь-які докази ухвалення судового рішення у інший день. Слід також зауважити, що ухвалення судового рішення, складення його повного тексту та надіслання судового рішення до ЄДРСР не є тотожними поняттями, а відповідні дії можуть бути вчинені у різні дати.
Посилання апелянта на те, що ухвалою суду про виправлення описки було порушено його право на судовий захист, зокрема, щодо можливості апеляційного оскарження рішення, також є безпідставними, оскільки у позивач мав право на поновлення строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення та скористався цим правом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, оскаржувані рішення та ухвала суду підлягають залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , які подані адвокатом Клименком Артемом Ростиславовичемзалишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2025 рокута ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено27жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома