ЄУН: 336/10253/25
Провадження №: 2-о/336/399/2025
іменем України
28 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Петренко Л.В.,
розглянувши матеріали заяви, поданої в окремому провадженні, у цивільній справи ЄУН 336/10253/25 (номер провадження 2-о/336/399/25) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання батьком неповнолітніх дітей, -
встановив:
21 жовтня 2025 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання батьком неповнолітніх дітей.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано судді Петренко Л.В.
Зазначена заява не може бути прийнята до розгляду Шевченківським районним судом м. Запоріжжя та підлягає направленню за підсудністю, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
З пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зі змінами убачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У кожному разі суддя зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Відповідно до абз 2 п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
В пункті 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» передбачено, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
В пункті 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема розділом IV - щодо справ окремого провадження.
Відповідно до пункту 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» - виключну підсудність встановлено для деяких справ окремого провадження.
Статтею 316 ЦПК України визначена підсудність зазначеної категорії справ.
Згідно з ч.1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Так заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Правовідносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання, випадки їх обмеження регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
В статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV, визначені наступні терміни: - місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги (абзац п'ятий статті 3 в редакції Законів від 15.08.2022 р. N 2518-IX).
Відповідно до частини 2 статті 16 Прикінцевих положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.
Аналізуючи зазначені вище положення чинного законодавства, слідує, що дана категорія справ розглядається за місцем реєстрації заявника.
Визначаючи підсудність за Шевченківським районним судом м. Запоріжжя заявник посилається на те, що є внутрішньо переміщеною особою та надає довідку ВПО від 03.10.2024 № 2302-5003476405, де фактичним місцем проживання/перебування зазначена адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з положеннями частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», абзацом 2 пункту 1 якої визначено, що довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з пунктом 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі - Правила № 207), в редакції, яка була чинна до 15.08.2017, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 579 внесено зміни до пункту 9 Правил № 207, а саме виключено в абзаці першому слова «та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Вказана постанова набрала з чинності 16.08.2017 року.
Отже, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, до якого вноситься інформація про зареєстроване місце проживання/перебування особи.
При цьому, згідно з положеннями Закону № 1706-VII, Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, процес видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасового окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, стосується виключно самої внутрішньо переміщеної особи та уповноваженого органу. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку у заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зазначаються відомості про зареєстроване місце проживання та адреса фактичного проживання, повідомлена цією особою. Зазначена інформація має облікове значення.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 646, якщо інформація про внутрішньо переміщену особу вноситься до бази даних уперше, автоматично формується унікальний номер запису, який відображається в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка), згідно з додатком до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
Враховуючи форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначеної у додатку 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в ній зазначаються прізвище, ім'я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування.
Таким чином, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи йде розмежування зареєстрованого місця проживання та фактичного місця проживання.
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суддя приходить до висновку, що надана заявником довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування заявника за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік.
У зв'язку з цим, встановлюючи зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання заявника, суддя враховує відомості про зареєстроване місце проживання заявника за адресою: АДРЕСА_2 , про що зазначено в довідці ВПО.
На виконання запиту суду та вимог ч.6 ст. 187 ЦПК України надійшла відповідь Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Запорізькій області, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи, відповідно до якої ОСОБА_1 , з 20.11.2001 по теперішній час зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 (юрисдикція Чернігівського районного суду Запорізької області).
Відповідно до частини сьомої ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 14.09.2022 № 49/0/9-22, визначивши територіальну підсудність судових справ, зокрема змінено територіальну підсудність справ Чернігівського районного суду Запорізької області з визначенням територіальної підсудності їх справ за Вільнянським районним судом Запорізької області.
В даному випадку змінено територіальну підсудність справ Чернігівського районного суду Запорізької області з визначенням територіальної підсудності їх справ за Вільнянським районним судом Запорізької області.
Відповідно до положень частин 9 статі 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК України підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до частини 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст. 378 ч. 1 ЦПК України).
Отже, суд повинен суворо дотримуватися правил підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.
Враховуючи, що заявник має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , з урахуванням Розпорядження Голови Верховного Суду від 14.09.2022 року № 49/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність справ судів Запорізької області, дана справа відноситься до територіальної юрисдикції Вільнянського районного суду Запорізької області, а тому вважаю за необхідне цивільну справу №336/10253/25 передати за підсудністю вказаному суду.
Керуючись ст.ст. 31, 187, 258-261, 315-316, 353-355 ЦПК України, суддя,-
постановив:
Цивільну справу ЄУН 336/10253/25 (номер провадження 2-о/336/399/25) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання батьком неповнолітніх дітей, направити за підсудністю до Вільнянського районного суду Запорізької області.
Копію ухвали направити заявнику.
Передачу справи на розгляд до Ленінського районного суду м. Запоріжжя здійснити на підставі даної ухвали не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Суддя: Л.В. Петренко