Справа № 757/38210/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7540/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
14 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021000000001359 від 02.11.2021 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 209, ч. 1, 2 ст. 255 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2025 року частково задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт на майно з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 12021000000001359 від 02.11.2021, шляхом встановлення заборони на відчуження автомобіля марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який перебуває у власності ОСОБА_7 та у користуванні ОСОБА_9 .
В задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що 04.08.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі №757/35047/25-к було задоволено скаргу адвоката ОСОБА_6 та зобов'язано уповноважених осіб повернути вищезазначений автомобіль, а 08.09.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі №757/37447/25-к відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про арешт даного автомобіля.
Крім того, апелянт зазначає, що ОСОБА_7 лише 03.02.2025 придбала за власні кошти вказаний транспортний засіб, в день придбання його було вилучено в ході проведення обшуку, тому ОСОБА_9 не міг користуватися зазначеним автомобілем.
Апелянт наголошує на тому, що ОСОБА_9 не повідомлено про підозру та органом досудового розслідування не надано доказів безпосереднього користування ним даним транспортним засобом.
Апелянт вказує, що слідчий суддя не перевірив правову підставу для арешту транспортного засобу та можливості використання його як доказу у кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки 19.08.2025 оскаржувану ухвалу постановлено без виклику власника майна, копію ухвали апелянт не отримувала, а апеляційну скаргу подано до суду 16.09.2025, відтак колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_10 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021000000001359 від 02.11.2021 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 209, ч. 1, 2 ст. 255 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що у невстановленому досудовим розслідуванням місці та в невстановлені досудовим розслідуванням день та час, але не пізніше лютого 2022 року, невстановлена досудовим розслідуванням особа на ім'я « ОСОБА_11 », організував та очолила стійке злочинне об'єднання - злочинну організацію, залучивши до її складу по взаємній згоді як виконавців ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , невстановленого досудовим розслідуванням «Адміністратора» Telegram-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_8 » та WhatsApp-месенджеру «ІНФОРМАЦІЯ_10» та інших невстановлених в ході досудового розслідування осіб.
Крім того, під час досудового розслідування встановлено, що до вчинення злочину (легалізації відмивання доходів одержаних злочинним шляхом) причетний ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , який здійснює контроль за надходженням здобутих від незаконного збуту прекурсору фенілнітропропен в особливо великих розмірах через Telegram-канал « ІНФОРМАЦІЯ_8 » та WhatsApp-месенджер « ОСОБА_19 » з метою його подальшого використання для виготовлення та збуту психотропної речовини амфетамін, безготівкових грошових коштів та їх переведення в готівку через банкомати різних банківських установ.
Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_9 , встановлено, що останній організовую відкриття рахунків на фіктивних фізичних осіб підприємців з метою використання їх під час легалізації виведення коштів здобутих від незаконного збуту прекурсорів, контролює ведення податкової звітності створених ним фіктивних осіб підприємців, має власного бухгалтера яка веде звіт фіктивних фізичних осіб підприємців, платить заробітну плату фіктивним ФОП.
Під час огляду мобільного телефону вилученого в ОСОБА_9 встановлено, що він є адміністратором Telegram каналів, які здійснюють відмивання коштів здобутих злочинним шляхом, в тому числі і від незаконного збуту прекурсорів.
Таким чином, в органу досудового розслідування наявні підстави вважати, що до вказаних злочинів може бути причетний ОСОБА_9 , який використовує транспортний засіб «BMW X5» VIN: НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 .
Згідно з інформації з ГСЦ МВС України, право власності на автомобіль марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , зареєстровано за ОСОБА_7 .
03.02.2025 органом досудового розслідування в порядку ст. 233 КПК України проведено обшук автомобіля марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , в результаті якого виявлено та вилучено вище зазначений автомобіль.
03.02.2025 постановою слідчого вилучений в ході обшуку автомобіль марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , визнано речовим доказом в кримінальному провадженні.
05.02.2025 ухвалою Печерського районного суду м. Києва справа № 757/5044/25-к надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_7 , з метою виявлення та вилучення автомобіля марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 та ключа з логотипом «BMW».
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2025 року накладено арешт на майно з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 12021000000001359 від 02.11.2021, шляхом встановлення заборони на відчуження автомобіля марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який перебуває у власності ОСОБА_7 та у користуванні ОСОБА_9 .
Слідчий суддя виходив з того, що наявні достатні підстави вважати, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, та визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні, а метою такого арешту є забезпечення збереження речових доказів.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на вищевказаний транспортний засіб шляхом заборони його відчуження, з тих підстав, що вказаний автомобіль у встановленому законом порядку визнаний речовим доказом у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на транспортний засіб автомобіль марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який перебуває у власності ОСОБА_7 та у користуванні ОСОБА_9 , шляхом заборони його відчуження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Посилання представника власника майна на невідповідність арештованого автомобіля критеріям речових доказів є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено, позаяк слідчим суддею клопотання прокурора задоволено частково і накладено арешт шляхом встановлення заборони на відчуження автомобіля марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , в задоволенні частини клопотання щодо заборони користування - відмовлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Посилання представника апелянта на те, що ОСОБА_9 не повідомлено про підозру, відхиляється колегією суддів з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, згідно якої майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також колегією суддів відхиляються доводи представника власника майна про те, що автомобіль придбаний ОСОБА_7 за власні кошти, а не за кошти, отримані внаслідок відмивання коштів здобутих злочинним шляхом, в тому числі і від незаконного збуту прекурсорів, адже слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, спростовуються доводи представника апелянта про те, що клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять обставин та посилань на належні та допустимі докази, які б обґрунтовували підозру в тому, що власник майна може сховати, знищити, пошкодити або відчужити майно.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити представнику ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2025 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_20
Судді:
ОСОБА_21 ___________