Справа №522/17833/25
Провадження №3/522/6078/25
27 жовтня 2025 року суддя Приморського районного суду м. Одеси Єршова Л.С., розглянувши матеріали, направлені з Управління патрульної поліції в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
16.07.2025 року о 00.10 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом - електросамокат Jet 200058 в м. Одеса, Фонтанська дорога №27, з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора «Drager» та в медичному закладі у встановленому законному порядку - відмовився. Подія зафіксована на нагрудний відеореєстратор №474591; №474484; №471010; №471943.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.5 ПДР України.
За цим фактом співробітниками патрульної поліції стосовно водія ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №392830 від 16.07.2025 року за ч.1 ст.130 КУпАП.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення адвокат Заїченко О.Є., що діє в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_1 надали до суду письмові заперечення на протокол про адміністративне правопорушення за ст.130 КУпАП, згідно яких просили справу провадженням закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, мотивуючи свої вимоги тим, що:
По-перше, положеннями пункту 1 частини 1 статті 35 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема, у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті (ч.3 ст.35 ЗУ «Про Національну поліцію»).
На відеозаписах, які міститься на CD-диску та долучений до матеріалів справи, співробітник поліції, всупереч вимогам ч.3 ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», не пояснюючи причину зупинки транспортного засобу, під час оголошення повітряної тривоги, відразу попросив особу яка притягається до адміністративної відповідальності пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Водночас обидва відеозаписи, долучені до матеріалів справи не містить відомостей що б мали значення для справи, а саме перший відеозапис розпочинається з моменту перебування поліцейського у службовому автомобілі, запис відбувається у темний час доби, тому не можливо достеменно зрозуміти ні мету такого запису ні кого та які обставини на ньому відображено.
Сам факт наявності двох окремих відрізків відеозапису констатує порушення поліцейським обов'язку проводити повну фіксацію як факту вчинення адміністративного правопорушення, так і подальших процесуальних дій, що вчиняються поліцейськими, передбачений «Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженою наказом МВС України 18.12.2018 №1026, зареєстрована в МЮ України 11.01.2019 за №28/3299 (в подальшому Інструкція від 18.12.2018). Відповідно до п.5 розділу II цієї Інструкції, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський повинен переконатися в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Наголошуємо, що метою обов'язкової відеофіксації процесу виявлення адміністративного правопорушення та процесуальних дій, що вчиняються поліцейським є забезпечення збирання об'єктивних доказів вчиненого правопорушення, усунення суперечностей, які можуть виникати у ході вчинення цих дій, перевірка правильності та законності дій як поліцейських, так і інших учасників у ході їх вчинення.
Так відповідно до п.3.5 розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НП України від 03.02.2016р. №100, встановлює, що після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.
Враховуючи, що матеріали справи містять два окремі відеозаписи, які достеменно точно не були вчинені безперервно спеціальними технічними засобами з моменту зупинки та весь час виконання необхідних дій, просимо суд розцінювати дії працівників поліції як порушення Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, затверджену наказом МВС України 18.12.2018 №1026, тому доданий працівниками до матеріалів справи диск із відеофайлами є неналежним і недопустимим доказом.
Крім цього, як встановлено матеріалами справи про адміністративне правопорушення, працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 положень ПДР, які б відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу.
Тобто, із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що ОСОБА_1 допустив будь-яких порушення правил дорожнього руху, за які слід було б зупинити ТЗ, у зв'язку із чим, всі наступні вимога працівників поліції" водій не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
По-друге, На відеозаписі, який міститься на CD-диску та долучений до матеріалів справи, чітко видно, що співробітник поліції не роз'яснив особі яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 права, зокрема, право надавати пояснення та право на захист. Крім того, працівником поліції було введено в оману особу яка притягається до адміністративної відповідальності, про те що суд пере направить справу на розгляд за місцем проживанням останнього.
Крім того, працівниками поліції не були роз'яснені наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння приладом драгер, а лише неодноразові повтори запитання для з'ясування бажання чи не бажання проходження особою перевірки на місці.
Під час детального перегляду відеозапису з місця події, чітко відслідковується момент про роз'яснення прав особі яка притягається до відповідальність після фактичного складення протоколу про адміністративне правопорушення, а саме - безпосередньо перед його підписанням ОСОБА_1 .
По-третє, на відеозаписі з боді-камер працівників поліції відсутня будь-яка фіксація факту відмови мого клієнта, ОСОБА_1 , від проходження огляду на стан сп'яніння за допомогою спеціального технічного засобу «Drager» чи відмови від проходження огляду у медичному закладі. Лише формальне зазначення у протоколі про нібито відмову без її підтвердження на відеозаписі не може визнаватися належним та допустимим доказом у розумінні ст.251 КУпАП. З огляду на принцип презумпції невинуватості та практику Верховного Суду, будь-які сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а тому відсутність відеопідтвердження відмови свідчить про відсутність належних доказів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП.
27.10.2025 року адвокат Заїченко О.Є., що діє в інтересах ОСОБА_1 , в судове засідання з'явився, підтримав заперечення, що було надано під час розгляду справи, в повному обсязі, просив суд справу провадженням закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.
Належним чином повідомлений ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши і проаналізувавши докази по справі, письмове клопотання адвоката про закриття провадження про справі за п.1 ч.1 ст.247 КУпАП відносно ОСОБА_1 в правопорушенні ч.1 ст.130 КУпАП, заслухавши адвоката Заїченко О.Є., суддя приходить до наступного.
Суддя критично відноситься до письмових пояснень адвоката Заїченко О.Є., особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , щодо невинуватості ОСОБА_1 в правопорушенні ч.1 ст.130 КУпАП та закриття справи за відсутністю складу адміністративного правопорушення, так як з їх пояснень вбачається, що ОСОБА_1 намагається уникнути адміністративного стягнення, хоча вина останнього у вчиненні адміністративного правопорушення повністю знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №392830 від 16.07.2025 року; відеозаписом з місця події, яке є повним та змістовим, іншими матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала.
За змістом ст.245 КУпАП, суд зобов'язаний всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи,вирішити її у точній відповідності з законом.
Згідно ст.280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.ст.251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа)встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Частиною 1 ст.130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, атак само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п.2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Доводи адвоката, що були надані суду в письмовій та усній формі спростовуються відеодоказами, що містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, а саме відео є змістовим та дає можливість об'єктивно надати правову оцінку щодо відбувшогося 16.07.2025 року о 00.10 год. в м. Одеса, Фонтанська дорога №27.
Дослідженими відеодоказами, що містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно керував електросамотатом Jet, при спілкуванні з поліцейськими не заперечував щодо того, що вживав алкоголь, останньому неодноразово пропонували пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки або в закладі охорони здоров'я, але ОСОБА_1 чіткої відповіді не надавав, що поліцейськими було розцінено як відмова в проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Твердження адвоката Заїченко О.Є. про безпідставність зупинки транспортного засобу, відсутність порушення ПДР України ОСОБА_1 , суддя не приймає до уваги, так як на поточний час в країні запроваджений воєнний стан щодо агресії Російської Федерації проти України та співробітники: Національної поліції; СБУ; Національної гвардії; Держприкордонслужби; ДМС; Держмитслужби; ЗСУ, які визначені в наказі коменданта (у свою чергу, призначається наказом військового командування разом із відповідними військовими адміністраціями) наділені розширеними повноваженнями для підтримки правопорядку в країні, що забезпечено діючим законодавством України.
Згідно з усталеною практикою, при розгляді адміністративних справ зазначених категорій і, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 №1306, Закон України «Про автомобільний транспорт» з останніми змінами, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» тощо.
Пунктом 1.10. ПДР України передбачено, що транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, фактично зміна полягає у тому, що електроскутери, електросамокати, гіброскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 керував електросамокатом Jet 200058, який має електродвигун, за допомогою якого він приводиться у рух, а також призначений для перевезення людей.
З огляду на вищевикладене, електросамокат, яким ОСОБА_1 керував як учасник дорожнього руху - водій, офіційно визнається транспортним засобом, за керуванням яким з ознаками алкогольного сп'яніння та відмова від проходження огляду на встановлення такого стану у встановленому законом порядку, настає адміністративна відповідальність, передбачена ст.130 КУпАП.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
На підставі викладеного, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП в повному обсязі доведена.
Таким чином, в діях ОСОБА_1 встановлена наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме - відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до санкції ч.1 ст.130 КУпАП за це правопорушення на особу накладається стягнення на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вирішуючи питання про вид і розмір адміністративного стягнення, суддя враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Також, суддя бере до уваги, як доказ, довідку старшого інспектора ВАП УПП в Одеській області капітана поліції Ірини Нагих, згідно якої громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом року не піддавався адміністративному стягненню за ст.130 КУпАП, водійське посвідчення не отримував.
Згідно абз.3 п.28 вищевказаного Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» - позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ст.121 ч.3, ст.122 ч.4, ст.122-2, ст.123 ч.3, статтями 124 і 130 КУпАП. Можливості накладати на винну особу таке стягнення як додаткове цей Кодекс не надає. Суди не вправі застосовувати його й тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Таким чином, громадянин ОСОБА_1 підпадає під санкцію ч.1 ст.130 КУпАП, як інша особа на яку накладається тільки штрафна санкція, так як суд не може позбавити особу права, яким особа не наділена, а саме права керування транспортними засобами.
Обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин, передбачених ст.ст. 34, 35 КУпАП, не встановлено.
Враховуючи те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з метою дотримання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов до висновку, що необхідним та достатнім є вид адміністративного стягнення у вигляді накладення штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень 00 копійок.
Керуючись ст.ст. 9, 24, 33, 34, 35, 38, 130, 221, 283, 284, 285 КУпАП, -
Накласти на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень 00 копійок.
На підставі п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати на користь держави в сумі 605 гривень 60 копійок.
Штраф має бути сплачений не пізніш як через 15 днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови-не пізніш як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до ст.308 КУпАП України у разі несплати штрафу у строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, а також витрати на облік вчиненого правопорушення.
Строк пред'явлення постанови до виконання 3 (три) місяці згідно Закону України «Про виконавче провадження».
Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.
Суддя Л.С. Єршова