Провадження № 22-ц/803/9375/25 Справа № 202/36351/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Недобитюк Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк» на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпра від 28 липня 2025 року у складі судді Недобитюк Н.В. у цивільній справі № 202/36351/13-ц за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк» про видачу дублікату виконавчого листа у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У липні 2021 року АТ КБ “Привабанк» звернулося до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа у справі № 202/36351/13-ц, виданого за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 року за позовом про ПАТ КБ “Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу у розмірі 1 604,23 доларів США та судового збору у розмірі 229,40 грн, обґрунтовуючи це тим, що 27 лютого 2020 року виконавчий лист повернуто державним виконавцем стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 ЗУ “Про виконавче провадження», але в ході пересилки він був втрачений. Згідно довідки Індустріального ВДВС від 26 червня 2025 року такий виконавчий лист був на виконанні, але повернутий 27 лютого 2020 року стягувачу та повторно на виконання не надходив і станом на тепер на виконанні не перебуває. Заявник також наголошує, що у поновленні строку пред'явлення виконавчого документу до виконання немає необхідності, враховуючи зупинення такого строку на час дії воєнного стану, що розпочався 24 лютого 2022 року на території України.
Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпра від 28 липня 2025 року у задоволенні заяви АТ КБ «Приватбанк» про видачу дублікату виконавчого документу - відмовлено, з підстав того, що відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного реєстру боржників встановлено, що виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 по справі 202/36351/13-ц немає, а виконавче провадження 71603181, яке відкрите 18 квітня 2023 року приватним виконавцем Нордіо В.В., де боржником є ОСОБА_1 , на даний час завершене (а.с.25).
Не погоджуючись з ухвалою суду, АТ КБ “Приватбанк» у серпні 2025 року подало апеляційну скаргу (а.с.29-34), в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило ухвалу скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким задовольнити вимоги заяви про видачу дублікату виконавчого листа у справі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заочне рішення суду у цій справі набрало законної сили 18 листопада 2014 року, 20 листопада 2014 року судом видано виконавчий лист, де боржником є ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості за кредитом та сплаченого судового збору. Строк пред'явлення виконавчого листа до 18 листопада 2015 року.
30 травня 2018 року ухвалою суду видано дублікат виконавчого листа у справі, де строк пред'явлення до виконання також до 18 листопада 2015 року.
Скаржник наголошує, що 05 жовтня 2016 року набув чинності ЗУ “Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, а ЗУ “Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року втратив чинність, тому, скаржник зазначає, що ст. 12 нового Закону передбачено строк пред'явлення виконавчих документів до виконання протягом трьох років та п.5 Розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02 червня 2016 року встановлено. Що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Скаржник відзначає, що, оскільки 30 травня 2018 року судом видавався дублікат виконавчого листа, який 27 лютого 2020 року повернутий стягувачу, чим переривається встановлений строк пред'явлення до виконання, а з введенням на всій території України 24 лютого 2022 року воєнного стану, а до цього встановлення з 12 березня 2020 року карантину, який продовжувався до 30 червня 2023 року, що продовжує строк позовної давності, скаржник вважає, що суд першої інстанції не дослідив таких фактичних обставин та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви. Скаржник при цьому послався на висновки Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №260/2595/22, від 03 серпня 2023 року у справі №420/10415/22, а також на низку висновків Верховного Суду, де зазначено, що сам факт відсутності виконавчого документу у стягувача та в орган державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено, та наголошує, що оригінал виконавчого листа відсутній як у стягувача, так і у виконавчої служби, що підтверджується довідкою ДВС.
Боржник ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у жовтні 2025 року через свого представника - адвоката Індюкову Т.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що строк звернення із заявою про видачу дублікату виконавчого листа є присічним та спливає зі строком для пред'явлення такого виконавчого листа до виконання. Обов'язковим при цьому є вирішення питання про поновлення такого строку судом. В цій справі стягувач АТ КБ “Приватбанк» подав заяву про видачу дублікату виконавчого листа після спливу строку, встановленого для його пред'явлення до виконання, проте, відповідної заяви про поновлення такого строку не заявляв, а матеріали справи не містять ухвали суду про поновлення таких строків, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про видачу дублікату листа.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вирішуючи вимоги заяви ПАТ КБ “Приватбанк» по суті із відмовою у їх задоволенні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного реєстру боржників встановлено, що виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 по справі 202/36351/13-ц немає.
Водночас, встановлено, що згідно інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, що виконавче провадження 71603181, яке відкрите 18 квітня 2023 року приватним виконавцем Нордіо В.В., на даний час завершене.
Колегія суддів не погоджується з встановленими фактичними обставинами справи при вірному висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2013 було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1604, 23 дол. США.
Також, Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судового збору в розмірі 229,40 грн.
При проведенні перевірки АТ КБ «Приватбанк» виявлено втрату виконавчого листа, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпра про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1604, 23 дол. США та про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судового збору в розмірі 229,40 грн.
Згідно довідки від 26 червня 2025 року №56250, наданої начальником Індустріального ДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що на виконанні в Індустріальному ДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не перебуває виконавчий лист №202/36351/13 виданий 30 травня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу, вищезазначений виконавчий лист був на виконанні, який повернутий 27 лютого 2020 року на підставі п. 2 частини 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та повторно на виконання до Відділу не надходив.
Колегія суддів зазначає, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 року про видачу дублікату виконавчого листа у цій справі встановлено, що згідно довідки від 15 березня 2018 року № 3947 Індустріального ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області міститься інформація про те, що виконавчий лист № 2/202/11143/2013 від 20 листопада 2014 року перебував на виконанні та відповідно до п. 10 ст. 49 ЗУ "Про виконавче провадження" був направлений за належністю до Центрального відділу ДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області, до Індустріального ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області не повертався.
Згідно довідки від 07 березня 2018 року № 13.5-47/3031/13 Центрального відділу ДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області встановлено, що 04 травня 2016 року виконавчий лист № 202/36351/13-ц від 20 листопада 2014 року надійшов до відділу. 06 травня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відмову у відкриті виконавчого провадження в порядку п. 8 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження" та повернуто виконавчий лист до Індустріального ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області. Повторно на виконання виконавчий документ до відділу не надходив.
З наведеного колегією суддів встановлено, що ще при поверненні 06 травня 2016 року виконавчого листа стягувачу вже останнім був пропущений річний строк для пред'явлення до виконання виконавчого документу, як це передбачав ЗУ “Про виконавче провадження» на момент повернення листа.
Однак, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2018 року було задоволено заяву АТ КБ “Приватбанк» та видано дублікат виконавчого документу у справі, який 27 лютого 2020 року повернутий стягувачу.
Враховуючи, що 05 жовтня 2016 року набув чинності ЗУ “Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, а ЗУ “Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року втратив чинність, положеннями ст. 12 нового Закону передбачений трирічний строк для пред'явлення виконавчого документу до виконання, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа у даній справі закінчився 27 лютого 2020 року та не поновлювався судом.
Посилання скаржника на введення з 24 лютого 2022 року воєнного стану на всій території України, а до цього встановлення карантину, що, на думку скаржника, продовжує такий строк, не можуть бути взяті до уваги, адже таке продовження стосується строку позовної давності, тоді як присічні строки, зокрема, передбачені п.17.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, до такого строку не відносяться, а, відтак, колегія суддів доходить висновку, що лише ст. 433 ЦПК України передбачає поновлення таких присічних строків пред'явлення виконавчого листа до виконання за вмотивованою заявою стягувача, яку АТ КБ “Приватбанк» не заявляв ані при розгляді заяви про видачу дублікату виконавчого листа у 2018 році, ані при зверненні з цією заявою, що переглядається.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно з п. 17.4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому поважними причинами пропуску для пред'явлення виконавчого листа до виконання можуть бути причини, що є об'єктивними та не залежали від стягувача.
За таких обставин, колегією суддів встановлено, що до 27 лютого 2023 року, тобто, до дня закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа у даній справі, стягувач не просив поновити пропущений ним строк, а, відтак, за вимогами п.17.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, належить визнати подання заяви АТ КБ “Приватбанк» у липні 2025 року поза межами строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, що є підставою для відмови у задоволенні заяви.
Колегією суддів, на вимогу ст. 263 ЦПК України, застосовується судова практика Верховного Суду, яка є усталеною при розгляді спірного питання.
Так, у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 419/310/12 провадження № 61-13084св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив наступне.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Пунктом 17.4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Аналізуючи пункт 17.4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.
Крім того, однією з підстав можливості видачі дубліката виконавчого документа, є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.
Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), у разі пропуску стягувачем строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання відсутні перешкоди для задоволення заяви такого стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа за умови, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення такого документа для виконання. Тобто, якщо строк для пред'явлення виконавчого документу до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дублікату втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 16 серпня 2021 року у справі № 55/1889/20 провадження № 61-17727св20.
Отже, строки, зазначені у ст.ст.12,22,23 Закону України «Про виконавче провадження», встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, то з наступного дня після його постановлення.
Колегія суддів приходить до висновку, що встановлені зазначеними нормами матеріального права строки у цій справі хоча і переривались, однак заявник до 27 лютого 2023 року, тобто в межах строку пред'явлення виконавчого листа до виконання його не пред'явив, а судом не вирішувалось питання про поновлення такого строку, оскільки заявник до 27 лютого 2023 року з відповідною заявою не звертався.
Тому, станом на час розгляду судом першої інстанції заявленого питання про видачу дублікату виконавчих листів, встановлений законом строк сплинув, враховуючи, що заявник звернувся до суду з даною заявою вже після спливу цього строку без його поновлення ухвалою суду чи одночасно заявленими вимогами про поновлення такого строку, які судом першої інстанції у цій справі не розглядались, що є підставою для відмови у задоволенні видачі дублікатів виконавчих листів у цій справі.
З огляду на викладене, колегія суддів частково погоджується з мотивами апеляційної скарги, враховуючи вірно наведені норми матеріального права скаржником, однак, заявником не надавалось доказів вобґрунтування своїх вимог як до суду першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги щодо поновлення пропущеного строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання та у цій справі таких вимог, щоб розглядались судом першої інстанції, не заявлялось, тому доводи скаржника про задоволення вимог не знайшли свого підтвердження та належить дійти висновку, що у задоволенні цієї заяви належить відмовити з мотивів, наведених у даній постанові апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права у своїх мотивах щодо відмови у задоволенні заяви АТ КБ “Приватбанк», тому ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні вимог заяви АТ КБ “Приватбанк» з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк» - задовольнити частково.
Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпра від 28 липня 2025 року - змінити в частині мотивів відмови у задоволенні вимог заяви.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “22» жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено “28» жовтня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна