Справа № 201/13235/25
Провадження № 1-кс/201/4534/2025
27 жовтня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання прокурора у кримінальному провадженні - начальника Нікольського відділу Маріупольської окружної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №22025050000000953 від 14.10.2025, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецька, Донецької області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України,
У судовому засіданні брали участь:
прокурор ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції),
захисник ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України.
В обґрунтування поданого клопотання прокурором зазначено, що 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Проте всупереч вказаним нормам, Російська Федерація грубо порушуючи свої зобов'язання, встановлені такими міжнародними актами: Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв'язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2); Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ III); Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, який зафіксував зобов'язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2), здійснила збройну агресію проти України, супроводжуючи це цинічними і протиправними вимогами щодо зміни конституційного ладу України.
Зокрема Верховна Рада України у заяві «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» затвердженій Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, констатувала, що наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалась 20.02.2014, стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях. Також згідно тексту вказаної заяви встановлено, що друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року).
Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України
При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації незаконних самопроголошених утворень на тимчасово окупованих частинах території України, з метою створення образу законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, надання образу легітимності своїй владі, узурпували виконання владних функцій держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Так, 07.04.2014 у м. Донецьку видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».
За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено незаконний «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «ДНР» на території Донецької області.
Надалі представниками самопроголошеної «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські («органи державної влади ДНР») та силові органи.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями.
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті чого згідно Постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Російську Федерацію визнано державою-агресором.
25.09.2018 в ході позачергового з'їзду активу «Общественного Движения «Донецкая Республика» (далі - ОД «ДР») ОСОБА_6 обрано «Председателем ОД «ДР».
20.11.2018 за результатами так званого всенародного голосування ОСОБА_6 , обраний головою так званої «ДНР», та будучи головою органів виконавчої влади почав виконання своїх повноважень на територіях, які згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_7 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 року Указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація Російською Федерацією території України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. Згідно п. 6 ст. 1-1 зазначеного Закону: окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг. Згідно п. 7 ст. 1-1 вказаного закону: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 вказаного закону тимчасово окупована територія визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Так, згідно з «Указом голови донецької народної республіки № 5 від 08.11.2014» на підставі «Постанови народної ради донецької народної республіки № 17-4 від 17.07.2014» створено незаконний орган «Министерство внутренних дел донецкой народной республики» далі (МВС днр).
Крім того, «Указом голови донецької народної республіки № 110 від 23.04.2020» затверджено «Положення про Міністерство внутрішніх справ донецької народної республіки» (далі - положення).
Відповідно до п.п. 1, 2, 10 положення МВС днр є «республіканським органом виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення та реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері внутрішніх справ, у сфері міграції, а також правозастосовні функції з державного контролю (нагляду) у сфері внутрішніх справ».
Згідно із п. 12 розділу ІІІ положення до системи МВС днр входять «органи внутрішніх справ, що включають поліцію; внутрішні війська; підприємства, установи, організації та підрозділи, створені для забезпечення діяльності, виконання завдань та здійснення повноважень, покладених на МВС днр».
Так, згідно з так званим «Постановлением народного совета донецкой народной республики» від 07.08.2015 року прийнято «Закон о полиции ДНР». Відповідно ч. 1 ст. 1 так званого закону про поліцію «Поліція - це державний збройний орган виконавчої влади, призначений для захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки». Крім того, відповідно до ст. 24 так званого закону про поліцію встановлено, що «співробітник поліції - це посадова особа, яка перебуває на службі в органах внутрішніх справ Донецької Народної Республіки, яка наділена повноваженнями щодо здійснення обов'язків та прав поліції, та має спеціальне звання, присвоєне у визначеному законом порядку. Співробітник поліції, який проходить службу в територіальному органі, виконує обов'язки, покладені на поліцію, і реалізує права, надані поліції, в межах території, що обслуговується цим територіальним органом, відповідно до посади, що заміщається, і посадовим регламентом (посадовою інструкцією). За межами зазначеної території співробітник поліції виконує обов'язки, покладені на поліцію, та реалізує права, надані поліції, у порядку, визначеному керівником державного органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ та відповідно до чинного законодавства Донецької Народної Республіки. Співробітнику поліції видається службове посвідчення, зразки яких затверджуються державним органом виконавчої влади у сфері внутрішніх справ».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 (зі змінами)- правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Правоохоронна діяльність - це вид державної діяльності, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в суворій відповідності з законом і при неухильному дотриманні встановленого ним порядку і може бути реалізована через систему правоохоронних органів. З метою здійснення правоохоронної діяльності створюються відповідні органи, які називаються правоохоронними.
Так, правоохоронні органи - це існуючі в суспільстві й державі установи та організації, що здійснюють правоохоронну та правозахисну функції, основне завдання яких полягає в забезпеченні законності, захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі з кримінальними правопорушеннями. Під правоохоронними органами розуміють державну установу, яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності держави.
Таким чином, на незаконний орган - «Міністерство внутрішніх справ Донецької Народної Республіки» покладено завдання щодо здійснення правоохоронної діяльності на тимчасово окупованій території Донецької області.
Тобто, незаконний орган «Міністерство внутрішніх справ Донецької Народної Республіки», яке розташовано за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Горького, буд. 61, є правоохоронним органом.
Громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 15.03.2022, з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу російської федерації, будучи обізнаним про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України, невизнання рф поширення державного суверенітету України на тимчасово окупованій її території, керуючись ідеологічними та корисливими мотивами, діючи умисно, добровільно прийняв рішення у період воєнного стану зайняти посаду у незаконно створеному на тимчасово окупованій території м. Донецька, Донецької області правоохоронному органі (мовою оригіналу) «Министерстве внутренних дел Донецкой Народной Республики» («Міністерстві внутрішніх справ Донецької народної республіки»). В подальшому, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, а також негативні наслідки, що можуть настати внаслідок їх реалізації, добровільно прийняв пропозицію, надав згоду та зайняв посаду (мовою оригіналу) «Старшего оперуполномоченного по особо важным делам отдела организации борьбы с преступлениями имущественной направленности Управления уголовного розыска МВД ДНР» (Старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу організації боротьби зі злочинами майнової спрямованості Управління карного розшуку Міністерства внутрішніх справ донецької народної республіки) у незаконно створеному на тимчасово окупованій території м. Донецька Донецької області правоохоронному органі, розташованому за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Горького б. 61.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Проте всупереч вказаним нормам, Російська Федерація грубо порушуючи свої зобов'язання, встановлені такими міжнародними актами: Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв'язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2); Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ III); Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, який зафіксував зобов'язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2), здійснила збройну агресію проти України, супроводжуючи це цинічними і протиправними вимогами щодо зміни конституційного ладу України.
Зокрема Верховна Рада України у заяві «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» затвердженій Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, констатувала, що наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалась 20.02.2014, стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях. Також згідно тексту вказаної заяви встановлено, що друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року).
Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України
При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації незаконних самопроголошених утворень на тимчасово окупованих частинах території України, з метою створення образу законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, надання образу легітимності своїй владі, узурпували виконання владних функцій держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Так, 07.04.2014 у м. Донецьку видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».
За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено незаконний «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «ДНР» на території Донецької області.
Надалі представниками самопроголошеної «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські («органи державної влади ДНР») та силові органи.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями.
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті чого згідно Постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Російську Федерацію визнано державою-агресором.
25.09.2018 в ході позачергового з'їзду активу «Общественного Движения «Донецкая Республика» (далі - ОД «ДР») ОСОБА_6 обрано «Председателем ОД «ДР».
20.11.2018 за результатами так званого всенародного голосування ОСОБА_6 , обраний головою так званої «ДНР», та будучи головою органів виконавчої влади почав виконання своїх повноважень на територіях, які згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_7 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 року Указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація Російською Федерацією території України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. Згідно п. 6 ст. 1-1 зазначеного Закону: окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг. Згідно п. 7 ст. 1-1 вказаного закону: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 вказаного закону тимчасово окупована територія визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Так, згідно з «Указом голови донецької народної республіки № 5 від 08.11.2014» на підставі «Постанови народної ради донецької народної республіки № 17-4 від 17.07.2014» створено незаконний орган «Министерство внутренних дел донецкой народной республики» далі (МВС днр).
Крім того, «Указом голови донецької народної республіки № 110 від 23.04.2020» затверджено «Положення про Міністерство внутрішніх справ донецької народної республіки» (далі - положення).
Відповідно до п.п. 1, 2, 10 положення «МВС днр» є «республіканським органом виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення та реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері внутрішніх справ, у сфері міграції, а також правозастосовні функції з державного контролю (нагляду) у сфері внутрішніх справ».
Згідно із п. 12 розділу ІІІ положення до системи МВС «днр» входять «органи внутрішніх справ, що включають поліцію; внутрішні війська; підприємства, установи, організації та підрозділи, створені для забезпечення діяльності, виконання завдань та здійснення повноважень, покладених на МВС днр».
Так, згідно так званого «Постановления народного совета донецкой народной республики» від 07.08.2015 року прийнято «Закон о полиции ДНР». Відповідно ч. 1 ст. 1 так званого закону про поліцію «Поліція - це державний збройний орган виконавчої влади, призначений для захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки». Крім того, відповідно до ст. 24 так званого закону про поліцію встановлено, що «співробітник поліції - це посадова особа, яка перебуває на службі в органах внутрішніх справ Донецької Народної Республіки, яка наділена повноваженнями щодо здійснення обов'язків та прав поліції, та має спеціальне звання, присвоєне у визначеному законом порядку. Співробітник поліції, який проходить службу в територіальному органі, виконує обов'язки, покладені на поліцію, і реалізує права, надані поліції, в межах території, що обслуговується цим територіальним органом, відповідно до посади, що заміщається, і посадовим регламентом (посадовою інструкцією). За межами зазначеної території співробітник поліції виконує обов'язки, покладені на поліцію, та реалізує права, надані поліції, у порядку, визначеному керівником державного органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ та відповідно до чинного законодавства Донецької Народної Республіки. Співробітнику поліції видається службове посвідчення, зразки яких затверджуються державним органом виконавчої влади у сфері внутрішніх справ».
Так, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи в умовах воєнного стану, умисно, з корисливих та ідеологічних мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно погодився прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора) - РФ.
Станом на 09.03.2022 року (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) громадянин України ОСОБА_4 , діючи в умовах воєнного стану, умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, займав посаду (мовою оригіналу) «Старшего оперуполномоченного по особо важным делам отдела организации борьбы с преступлениями имущественной направленности Управления уголовного розыска МВД ДНР» (Старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу організації боротьби зі злочинами майнової спрямованості Управління карного розшуку Міністерства внутрішніх справ донецької народної республіки), приймав участь у проведенні т.зв. «спеціальної військової операції», а саме особисто керував зведеною групою, яка проводила комплекс загороджувальних, фільтраційних та протидиверсійних заходів у Першотравневому районі та на західній околиці населеного пункту Маріуполь Донецької області, в ході яких виявлено та затримано понад 40 військовослужбовців ЗСУ та співробітників правоохоронних органів України, виявлено місця зберігання зброї та боєприпасів.
12.08.2022 ОСОБА_8 загону особливого призначення «Тайфун» Оперативного бойового тактичного формування «днр» представлений до нагородження відзнакою «Георгіївський Хрест» IV ступеню.
Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у державній зраді, вчиненої в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні громадянином України умисного діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що полягало у переході на бік ворога, вчиненого в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_4 , перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується:
- інформацією наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, згідно якої ОСОБА_4 з 08.11.2017 по теперішній час державний кордон України та лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями не перетинав;
- інформацією, отриманою з Донецького обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, відповідно до якого, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус внутрішньо-переміщеної особи не отримував;
- підозрою у вчиненні кримінального правопорушення проти основ національної безпеки вчиненого саме на тимчасово окупованій території м. Донецька;
- матеріалами досудового розслідування в загальній сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним,
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбаченихч. 7 ст. 111-1 КК України та 2 ст. 111 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем від 10.04.2015;
- протоколом огляду від 09.09.2025, під час якого було оглянуто додаток - лазерний компактний диск інв. 136т як додатку до протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем від 10.04.2015. Під час огляду виявлено файл pdf файл під назвою «2462-01-27_ Николаев, Мишин, Молодцов, Мунтын, ОСОБА_9 ». Під час перегляду даного файлу виявлено копію мовою оригіналу «нагарадной лист министерства внутренних дел донецкой народной республіки на ОСОБА_10 , выписка из протокола оперативного совещания при Командовании СООР «Тайфун» ОБТФ МВД днр на ОСОБА_4 , копии выписок из приказ о поощрении ОСОБА_4 МВД днр, справка информационного центра министерства внутренних дел донецкой народной республики об отсутвии судимости, копии паспорта гражданина донецкой народной республики выданный 08.11.2016 код подразделения 033 на мовою оригіналу « ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 »;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_11 , під час якого останній пояснив, що в 2013-2014 він познайомився з ОСОБА_4 , який на той час працював оперуповноваженим Центрально-міського РВ Макіївського РВ МУ ГУМВС України в Донецькій області, де він працював також. Останній раз спілкувався з ним у липні 2014 році. Після чого переїхав до м. Лиман Донецької області та продовжив службу в міліції, а потім в поліції на підконтрольній українській владі території. Йому відомо, що ОСОБА_4 залишився на тимчасово окупованій території України.
- протоколом огляду за участю свідка ОСОБА_11 , під час якого останній пояснив, що на наданій йому для огляду фотокопії паспорту мовою оригіналу «донецкой народной республики Миграционной службы Министерства внутренних дел, выданный 08.11.2016 код подразделения 033 на мовою оригіналу « ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », дійсно зображений ОСОБА_4 , тобто саме та особа з якою він працював до 2014 року в Центрально-міському РВ Макіївського РВ МУ ГУМВС України в Донецькій області. Саме про цього громадянина він говорив під час допиту у якості свідка 03.09.2025.;
- іншими матеріалами досудового розслідування в загальній сукупності.
Також, під час досудового розслідування встановлені ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 в разі визнання його винним у кримінальних правопорушень, в яких він підозрюється (відповідно до ст. 12 КК України вказані кримінальні правопорушення відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Санкція ч. 2 ст. 111 КК України передбачає позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, а також санкція ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення;
- неприбуття на виклик до слідчого та прокурора та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибути, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування.
- спосіб вчинення злочину (вчинив умисно, під час воєнного стану, що має негативні наслідки для всієї територіальної громади та України в цілому, знаходиться на тимчасово окупованій території співпрацюючи з окупаційною адміністрацією, що з великою часткою ймовірності спонукатиме його до втечі разі обрання більш м'якого запобіжного заходу).
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить:
- тимчасова окупація території України, а саме м. Донецька, що дає йому можливість продовжувати займати вищевказану посаду, діяти на користь окупаційній адміністрації в супереч суверенітетові України та унеможливлює реальне відбування покарання, яке може бути призначене останньому у разі його засудження за цей злочин;
Всі ці обставини в своїй сукупності свідчать про те, що перебуваючи без запобіжного заходу, підозрюваний зможе переховуватися від органів слідства та суду, продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав та просив обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні поданого клопотання.
Заслухавши доводи прокурора та захисника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про таке.
Встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №22025050000000953 від 14.10.2025 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Згідно ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України однією з підстав для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, воєнним станом в Україні, захопленням території м. Донецька та проведенням бойових дій, беручи до уваги те, що існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України та обґрунтовану неможливість вручити повістку про виклик особи, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, 11 жовтня 2025 в газеті «Урядовий кур'єр» № 208 яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора опубліковано повідомлення про підозру - ОСОБА_4 та повістку про виклик підозрюваного на 15.10.2025 з 09 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв., 16.10.2025 з 09 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв., 17.10.2025 з 09 год. 00 хв. до 10 год. 00 хв., до Маріупольської окружної прокуратури Донецької обласної прокуратури для проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні, отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 111-1 КК України та ч. 2 ст. 111 КК України, допиту підозрюваного, тощо.
Жодного разу у призначений час та місце громадянин України ОСОБА_4 не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив. Крім цього, 11 жовтня 2025 року письмове повідомлення про підозру ОСОБА_4 , з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, вручено захиснику ОСОБА_4 - адвокатові ОСОБА_5 .
Таким чином, 11.10.2025 у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув статусу підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 111-1 КК України та ч. 2 ст. 111 КК України.
Постановою прокурора від 14.10.2025 матеріали кримінального провадження №22025050000000329 від 06.02.2025 виділено в окреме кримінальне провадження №22025050000000953 від 14.10.2025.
Постановою прокурора від 17.10.2025 на підставі ст. 281 КПК України підозрюваного ОСОБА_4 оголошено в регіональний, державний (міждержавний), міжнародний розшук.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).
Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: протоколами допитів свідків, іншими документами, здобутими у ході досудового розслідування кримінального провадження.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
При цьому суд звертає увагу, що для повідомлення про підозру не потрібна така ж ступінь доведення як для визнання особи винною, достатньо щоб у стороннього спостерігача склалось враження, що злочин було вчинено і підозрювана особа причетна до його вчинення. Такого ступеню доведення у цій справі було досягнуто.
Згідно ч 2 ст. 177 КПК України другою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя вважає доведеними вказані ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 в разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, в яких він підозрюється (відповідно до ст. 12 КК України вказані кримінальні правопорушення відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Санкція ч. 2 ст. 111 КК України передбачає позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, а також санкція ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років).
- неприбуття на виклик до слідчого та прокурора та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибути, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування.
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить тимчасова окупація території України, а саме м. Донецька, що дає ОСОБА_4 можливість продовжувати здійснювати дії, у вчиненні яких він підозрюється.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується вищезазначеними доказами, зібраними під час досудового розслідування.
З огляду на те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що ОСОБА_4 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також факт того, що сукупність доказів у своєму зв'язку вказують слідчому судді на достатність підстав вважати, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій території України, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які входять до вищевказаного переліку, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до нього може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Оскільки ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які входять до переліку, перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави слідчий суддя не визначає.
Згідно ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі ч. 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 193, 194, 197, 369-372, 376, 395, 615 КПК України, суд
Клопотання прокурора у кримінальному провадженні - начальника Нікольського відділу Маріупольської окружної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №22025050000000953 від 14.10.2025, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України, - задовольнити.
Обрати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст.193 КПК України, після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, за участю підозрюваного, розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.4 ст.197 КПК України строк дії такої ухвали не зазначається.
Ухвала щодо обрання запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору ОСОБА_3 .
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
Повний текст ухвали суду складений і оголошений о 12:55 годині 27.10.2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1