Справа № 211/249/25
Провадження № 2/211/853/25
іменем України
28 жовтня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Юзефовича І.О.,
при секретарі Андрійченко А.Ю.,
за участю представника позивача Толстих А.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на його користь моральну шкоду, спричинену ушкодженням здоров'я на виробництві у розмірі 142000грн, без урахування утримань з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору. В обґрунтування позову позивач зазначив, що він працював прохідником у Спеціалізованому виробничому комбінаті «Кривбасшахтопроходка» (ШСУ №1) у шкідливих підземних умовах праці. На підставі медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини м. Кривого Рогу» (виписка-епікриз №3334/1529 від 30.09.2004), позивачу встановлено професійне захворювання «Вібраційна хвороба 2ст. з синдромом периферичної полінейропатії …. Захворювання професійне з 1998р.» Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 25.01.1999, професійне захворювання виникло у шкідливих умовах підземного середовища, за професією прохідник. Довідкою МСЕК від 15.03.1999 №118328 позивачу встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 30% з 09.03.1999. За довідкою МСЕК від 03.11.2004 №412565 позивачу встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40% та 3 група інвалідності з 01.11.2004 безстроково. Право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки ОСОБА_1 професійне захворювання встановлено в 1999 році, до вказаних правовідносин підлягає застосуванню чинне на той період законодавство. Саме на роботодавця покладається обов'язок за створення безпечних та нешкідливих умов праці працівника, що у свою чергу покладає на нього обов'язок з відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові небезпечними умовами праці. Підприємство, на якому працював позивач, ліквідовано без правонаступників в 2013 році на підставі судового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2013. За вказаних обставин, із регресною вимогою про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків, позивач має право звернутися до органів державного соціального страхування. Унаслідок отримання професійного захворювання позивач став інвалідом, не має змоги вести звичне життя, оскільки вимушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Через хворобу позивач не може належним чином слідкувати за побутом вдома, самостійно виконувати різні дії, які потребують фізичного навантаження у господарстві, це доводиться робити його близьким людям. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Визначаючи розмір моральної шкоди, позивач виходить з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час звернення з даним позовом, яка становить 7100грн, та оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 20 мінімальних розмірів заробітних плат: 20 х 7100грн. = 142000грн, яку просить стягнути на свою користь.
Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.
Не погоджуючись з пред'явленими вимогами, через систему «Електронний суд» представником ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №2620-ІХ від 21.09.2022, припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. А тому, Пенсійний Фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Позивачу встановлена втрата працездатності 1999 року, тобто право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому такої стійкої втрати працездатності. Окрім того, Фонд соціального страхування України почав діяти з 01.04.2001, а тому на час набрання чинності Законом №77-VІІІ, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 №2620-ІХ, Фонд не був суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснювалось відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, яким є роботодавець, а тому ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не є належним відповідачем у справі.
У судовому засіданні представник позивача Толстих А.Б. позов підтримала, просила його задовольнити з підстав, указаних у ньому.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надала заяву про розгляд справи без участі представника відповідача.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази в справі, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач працював прохідником у Спеціалізованому виробничому комбінаті «Кривбасшахтопроходка» (ШСУ №1) у шкідливих підземних умовах праці. На підставі медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини м. Кривого Рогу» (виписка-епікриз №3334/1529 від 30.09.2004), позивачу встановлено професійне захворювання «Вібраційна хвороба 2ст. з синдромом периферичної полінейропатії …. Захворювання професійне з 1998р.» Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 25.01.1999, професійне захворювання виникло у шкідливих умовах підземного середовища, за професією прохідник. Довідкою МСЕК від 15.03.1999 №118328 позивачу встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 30% з 09.03.1999. За довідкою МСЕК від 03.11.2004 №412565 позивачу встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40% та 3 група інвалідності з 01.11.2004 безстроково. Право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки ОСОБА_1 професійне захворювання встановлено в 1999 році, до вказаних правовідносин підлягає застосуванню чинне на той період законодавство. Саме на роботодавця покладається обов'язок за створення безпечних та нешкідливих умов праці працівника, що у свою чергу покладає на нього обов'язок з відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові небезпечними умовами праці. Підприємство, на якому працював позивач, ліквідовано без правонаступників в 2013 році на підставі судового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2013.
Отже, спір виник з приводу відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої професійним захворюванням на виробництві у 1999 році (дата первинного огляду МСЕК), що потягло за собою втрату професійної працездатності.
Як визначено ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За приписами ч.4 ст.43, ч.1 ст.46 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Станом на 1999 рік, питання щодо відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991, регламентувалися Правилами відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів СРС від 03.07.1984 № 690, а у подальшому, Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінетів Міністрів України від 23.06.1993 №472 (далі по тексту - Правила №472).
Так, ст.17 Закону України «Про охорону праці», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
За ст.12 Закону України «Про охорону праці», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Комбінат «Кривбасшахтопроходка», на якому працював позивач, ліквідовано без правонаступників в 2013 році на підставі судового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2013.
Відповідно до п.32 Правил №472, при ліквідації або реорганізації підприємства відшкодування шкоди, компенсація всіх видів витрат проводиться правонаступником. Якщо права і обов'язки ліквідованого підприємства не переходять до правонаступника, суми, що підлягають відшкодуванню, капіталізуються і перераховуються органам державного соціального страхування для виплати їх у розмірі і в терміни, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. У разі ліквідації або банкрутства підприємства без правонаступника ліквідаційна комісія надсилає офіційне повідомлення про це до місцевого органу державного соціального страхування. Якщо при ліквідації підприємства капіталізація платежів у відшкодування шкоди не проведена, регресна вимога подається органам державного соціального страхування.
Пунктом 38 Правил № 472 визначено, що право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 №16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999, який набрав чинності з 01.04.2001.
Норми вказаного Закону від 23.09.1999, у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23.02.2007 №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абз. 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п.1 ч.1 ст.21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст.28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст.34).
З огляду на положення ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23.09.1999, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6 (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з втратою професійної працездатності виникло у ОСОБА_1 у січні 1999 року.
Як визначено ч.ч. 1, 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абз. 4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Окрім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 №717-V, що набрав чинності 20.03.2007, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008».
Конституційний Суд України у рішенні від 08.10.2008 №20-рп/2008 у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 №77-VIII викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01.01.2015.
Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23.02.2007 №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20.03.2007, не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01.04.2001 до 01.01.2006. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №210/2104/16-ц (провадження №14-597цс18) та від 20.11.2019 у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).
01.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 №2620-ІХ, яким припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023.
Відповідно до пп. 2, 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-ІХ, Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі у судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
За даних обставин, доведеність факту стійкої втрати професійної працездатності ОСОБА_1 на 40 % повторно та встановлення 3 групи інвалідності з 01.11.2004 безстроково, з точки зору погіршення здоров'я, зміни життєвого укладу, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, необхідності періодичного проходження лікування, приводять суд до переконання поза розумним сумнівом про наявність моральної шкоди.
Відповідно до ст.ст. 16, 23 ЦК України, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до п. 4.1 рішення Конституційного Суду України № 1-9/2004 від 27.01.2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача.
Як акцентував увагу позивач в тексті позовної заяви при обґрунтуванні пред'явлених вимог, унаслідок отримання професійного захворювання позивач став інвалідом, не має змоги вести звичне життя, тому що вимушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Позивач відчуває стійкий ниючий виражений біль та виражене обмеження рухів. Через хворобу позивач не може належним чином слідкувати за побутом вдома, самостійно виконувати різні дії, які потребують фізичного навантаження у господарстві, це доводиться робити його близьким людям. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.
Наведені позивачем у позові розрахунки розміру моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, з огляду на ступінь втрати працездатності, суд вважає помилковими, оскільки при вирішенні даного питання слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (зі змінами та доповненнями), з урахуванням обставин та критеріїв, зазначених в ч.3 ст.23 ЦК України, адже визначення моральної шкоди не підпадає під будь-які математичні розрахунки, застосування яких в даному випадку взагалі є недоцільним та некоректним. Компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18) зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч.3 ст.23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, суд враховує, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково, стійку втрату професійної працездатності, на теперішній час у розмірі 40% безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, тривалість страждань позивача, глибину фізичних та моральних страждань позивача, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 142000грн. є завищеним.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Виходячи з цих обставин, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров'я, як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 70000грн, без відрахування з указаної суми податків, зборів та інших платежів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При подачі позову позивачем заявлено вимогу майнового характеру на суму 142 000,00 грн. (судовий збір в сумі 1 420,00 грн.), позов задоволено частково на суму 70 000,00 грн., тобто на 49,3%, а тому з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у сумі 700,06 грн. (1420,00/100х49,3%), оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 293 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 70 000 (сімдесят тисяч) гривень 00 копійок, без урахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів з доходів фізичних осіб.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь держави судовий збір в розмірі 700 (сімсот) гривень 06 копійок.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя І.О.Юзефович