СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/15048/25
пр. № 2/759/6743/25
23 вересня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Журибеда О.М.
за участю секретаря - Шило М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м Києва з позовом до ОСОБА_2 , згідно з яким просить: стягнути з відповідача на свою користь різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 47676,10 грн., 3% річних в розмірі 886, 00 грн., інфляційні втрати в розмірі 3686, 78 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 10.10.2024 року о 01 год. 15 хв. в м. Києві на вул. Чопрнобильська 24 сталася ДТП за участі транспортних засобів «Mitsubishi», д.н.з. НОМЕР_1 , «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 , «Мазда», д.н.з. НОМЕР_3 , «Пежо» д.н.з. НОМЕР_4 . Постановою Святошинського районного суду м. Києва у справі №759/22750/24 від 11.11.2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення за ст. 124 КУпАП. Станом на 10.10.2024 року цивільно-правова відповідальність водія автомобілю «Mitsubishi», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована за полісом обов'язкового страхування №217728407 виданого ПрАТ «СК «ПЗУ Україна». Відповідно до звіту про оцінку вартості відновального ремонту колісного транспортного засобу «983_24_PZU від 31.10.2024 року: ринквова вартість автомобіля «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 становить 393772,00 грн.; вартість відновлювального ремонту становить 304298,42 грн. з ПДВ та 243438, 73 грн. без ПДВ; вартість матеріального збитку становить 156274, 58 грн. 14.11.2024 року ПрАТ «СК «АЗУ Україна» здійснило позичвачу виплато страхового відшкодування у розмірі 136059, 65 грн. Позивач відремонтував свій автомобіль та вартість такого ремонту становить 183735, 75 грн. Отже, вважає, що винна особа повина відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою у розмірі 47676,10 грн. 02.12.2024 року позивач направив лист про досудове врегулювання спору до ОСОБА_2 , проте остання залишилась без реагування, а тому просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 886, 00 грн., інфляційні втрати в розмірі 3686, 78 грн.
Ухвалою суду від 11.07.2025 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.
Відзив на позов матеріали справи не містять.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 10.10.2024 приблизно о 01.15 год. в м. Києві на вул.Чорнобильській, 24, керуючи автомобілем «Мітцубісі», д.н.з. НОМЕР_1 , не впевнився в безпечності руху, не вжив заходів для зменшення швидкості, аж до повної зупинки, внаслідок чого скоїв наїзд на перешкоду - металевий паркан, що призвело до пошкодження, в тому числі, транспортних засобів «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_2 , «Мазда», д.н.з. НОМЕР_3 , «Пежо», д.н.з. НОМЕР_4 , чим порушив п.12.3 ПДР.
Поставною Святошинського районного суду м. Києва від 11.11.2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпроАП.
Власником пошкодженого транспортного засобу «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 є позивач ОСОБА_1 , що вбачається зі свдіоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 .
Оскільки на час ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Мітцубісі», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на підставі полісу №217728407, вказаною страховою компанією було виплачено страхове відшкодування у сукупному розмірі 136059, 65 грн.
У той же час, як вбачається з наявного у матеріалах справи звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу №983_24_PZU від 31.10.2024 року: - риноква вартість автомобіля «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 становить 393772,00 грн.; вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 становить 304298, 42 грн. з ПДВ та 243438,73 грн. без ПДВ; - варість матеріального збитку автомобіля «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 становить 156274, 58 грн.
При цьому, будь-яких заперечень із сторони відповідача щодо розміру відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля суду надано не було.
02.12.2024 року ОСОБА_1 направив лист про досудове врегулювання спору до ОСОБА_2 , однак останній залишився без реагування.
У свою чергу, відповідно до ч.1 ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон) у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законом.
Як передбачено п. 36.2 ст. 36 Закону, страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Разом з тим, згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
При цьому, правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Тобто, якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 року у справі № 755/7666/19.
Таким чином, оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, а сама різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля викликана, у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, суд приходить до висновку, що з відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, що становить 47676,10 грн.
Стосовно вимог про покладання на відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині третій статті 510 ЦК визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим слід вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитору від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
У розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Отже, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Наявність судових актів про стягнення заборгованості, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. В розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення сум інфляційних нарахувань до повного виконання грошового зобов'язання.
Наведений висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі №913/70/18.
Разом з тим варто звернути увагу, що передумовою застосування ч. 2 ст. 625 ЦК є допущення боржником прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто невиконання відповідного зобов'язання у встановлений строк.
Наведений у позовній заяві алгоритм арифметичного обчислення трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідає засадам розрахунку відповідних сум, що визначені законом.
Таким чином, у межах позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних у розмірі 886,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3686, 78 грн. За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивача надано наступні докази: договір №26/02/25-ЦС про надання професійної правничої допомоги від 26.02.2025 року, платіжну інструкцію №@2PL542262 на суму 20000,00 грн., акт виконаних робіт від 04.03.202 5року, акт виконаних робіт від 29.04.2025 року, акт виконаних робіт від 30.06.2025 року.
З огляду на викладене суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Акціонерного позивача витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Крім того, в порядку, визначеному ст.ст. 137, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп., понесення якого підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ) різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 47676 (сорок сім тисяч шістсот сімдесят шість) грн. 10 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ) 3% річних у розмірі 886 грн. 00 коп. та інфляційні втрати у розмірі 3686 грн. 78 коп., а всього 4572 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят дві) грн. 78 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір 1211 грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.М. Журибеда