ф
27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №340/5477/24
адміністративне провадження №К/990/41638/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду Желєзного І. В., Білак М. В., Мацедонської В. Е. від участі у розгляді справи № 340/5477/24 за позовом ОСОБА_1 до начальника Головного Управління Національної Поліції в Кіровоградській області, Головного Управління Національної Поліції в Кіровоградській області про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до начальника Головного Управління Національної Поліції в Кіровоградській області, Головного Управління Національної Поліції в Кіровоградській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ НП в Кіровоградській області № 733 від 25 травня 2023 року про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських відділення поліції № 1 (м. Гайворон) Голованівського РВП та УПД ГУНИ в Кіровоградській області в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ НП в Кіровоградській області Романа Козякова № 302 о/с від 12 червня 2023 року по особовому складу щодо застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- поновити позивача на посаді поліцейського з логістики, обліку та збереження речових доказів і озброєння відділення поліції №1 Голованівського районного відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області;
- стягнути з ГУНП в Кіровоградській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі з врахуванням компенсації позивачу втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 жовтня 2025 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Білак М. В., Мацедонської В. Е.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 340/5477/24 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині.
24 жовтня 2025 року до Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду Желєзного І. В., Білак М. В., Мацедонської В. Е. від участі у розгляді справи № 340/5477/24.
В обґрунтування заяви скаржник вказує, що одним із мотивів ухвали Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року, якою залишено касаційну скаргу без руху, є те, що дана справа, предметом якої є поновлення позивача на державній службі, не має виняткового інтересу для позивача.
Також скаржник зазначає, що якщо колегія суддів не вважає, що предмет спору справи, поновлення позивача на державній службі, має винятковий інтерес для позивача, у позивача виникає обґрунтований сумнів в неупередженості колегії суддів у зв'язку з чим заявлено відвід колегії суддів в повному складі.
Перевіривши матеріали справи та доводи заяви про відвід колегія суддів вважає, що вказану заяву слід визнати необґрунтованою, з наступних підстав.
Підстави для відводу судді встановлені статтями 36 та 37 КАС України.
Зокрема, положення статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини (далі - Конвенція) гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 3 статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим.
У зв'язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість ("безсторонність") судді", а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справи "Білуха проти України", заява № 33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) "об'єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) "суб'єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторони стверджують про те, що судді недостатньо об'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже "правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене". Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Доводи заявника зводяться до незгоди з ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без руху.
Проте, згідно з положеннями частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Отже, такі доводи заявника не можуть бути визнані обґрунтованими підставами для відводу та не можуть свідчити про упередженість суддів під час розгляду цієї справи. Особа, яка подала заяву про відвід суддів, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Таким чином, наведені скаржником у заяві про відвід суддів твердження щодо можливої неупередженості суддів Верховного Суду Желєзного І. В., Білак М. В., Мацедонської В. Е. на переконання колегії суддів, є безпідставними та не підтверджуються жодними доказами.
Враховуючи доводи заяви про відвід, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість, оскільки заявником не наведено обставин, які б свідчили про пряму чи опосередковану заінтересованість судді у результатах розгляду цієї справи, а також викликали сумніви у неупередженості чи об'єктивності суддів.
Частиною 4 статті 40 КАС України встановлено, що якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 248 КАС України, Верховний Суд,
Заяву про відвід колегії суддів Верховного Суду Желєзного І. В., Білак М. В., Мацедонської В. Е. від участі у розгляді справи № 340/5477/24 визнати необґрунтованою.
Передати заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду Желєзного І. В., Білак М. В., Мацедонської В. Е. від участі у розгляді справи № 340/5477/24 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
В. Е. Мацедонська