Справа № 712/9151/25
Провадження № 2/712/3689/25
13 жовтня 2025 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Пономаря В.О.,
за участю секретаря судового засідання Васильєвої Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Діджи Фінанс», в особі свого представника Романенка М.Е., через систему «Електронний суд» звернулось до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024 та додатковою угодою до такого договору від 13.05.2025 в загальній сумі 24 133 грн, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 13.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 укладено про надання споживчого кредиту № 7883562, на підставі якого відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 4 000 грн строком на 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом. В подальшому, 13.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024, на підставі якої було збільшено суму кредиту на 4 100 грн, загальний розмір кредиту складає 8 100 грн.
В подальшому, 27.11.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 27.11/24-Ф, у відповідності до умов якого, ТОВ «Авентус Україна» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників договору факторингу № 27.11/24-Ф від 17.11.2024, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 24 133 грн, із яких: 8 100 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 12 393 грн - заборгованість за відсотками, 3 640 грн - заборгованість за пенею. Всупереч умов кредитного відповідач не виконав свого зобов'язання щодо повного погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Діджи Фінанс», ні на рахунки первісного кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Діджи Фінанс» за договором про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024 та додатковою угодою до нього в загальній сумі 24 133 грн.
Від відповідача заперечень проти позову не надходило.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 08.07.2025 відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача Романенко М.Е. в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позовної заяви зазначивши, що просить провести розгляд справи без участі представника позивача та у разі неявки в судове засідання належним чином повідомленого відповідача провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Відповідач ОСОБА_1 повторно в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв'язку за адресою реєстрації місця проживання, яка повернулась до суду у зв'язку відсутністю адресата за вказаною адресою. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, внаслідок чого на підставі ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.10.2025, враховуючи положення ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані позивачем докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Статтею 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін (ст. 12, 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Згідно із ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.05.2024 між ТОВ «Авентус Україна» (товариством) та ОСОБА_1 (споживачем) укладено договір про надання споживчого кредиту № 7883562, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А8688.
Відповідно до умов вказаного договору, товариство надає споживачу кредит в сумі 4 000 грн в безготівковій формі шляхом його перерахування за реквізитами його платіжної картки № НОМЕР_1 , а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти, сплатити проценти за користування ним. Кредит надано строком на 360 днів, процентна ставка за користування ним становить 1,5 % на день та застосовується в межах строку кредиту.
Так, на виконання договору про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024 товариство перерахувало споживачу кредитні кошти в сумі 4 000 грн на його платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 2523_250327094154 від 27.03.2025, наданого позивачу на виконання договору на переказ коштів № 28/11/2019.
Водночас, позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_1 отримав від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» грошові кошти за додатковою угодою до договору про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024 в сумі 4 100 грн, а сума кредиту за такою угодою складає 8 100 грн, однак внаслідок невиконання зобов'язання у відповідача утворилася заборгованість в загальній сумі 24 133 грн, із яких 8 100 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 393 грн- заборгованість за відсотками, 3 640 грн - заборгованість за пенею.
Однак необхідно зазначити, що позивачем разом із позовною заявою не надано, а матеріали справи не містять підтвердження переказу відповідачу коштів за додатковою угодою до договору про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024 в сумі 4 100 грн.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». «… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Враховуючи викладене, суд, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не підтверджують, що первісним кредитором були перераховані грошові кошти відповідачу на підставі додаткової угоди від 13.05.2024 до договору про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024 в сумі 4 100 грн, а відповідач ці кошти отримав.
Підпунктом 3 п. 4.1 договору передбачено, що товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою.
Так, 27.11.2024 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір факторингу № 27.11/24-Ф, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024, укладеним з ОСОБА_1 .
Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
За змістом ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормою ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024, який підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором А8688. На підставі такого договору відповідачем 13.05.2024 отримані кредитні кошти в розмірі 4 000 грн, які він зобов'язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом, але в порушення умов договору не зробив цього.
Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення із відповідача відсотків у розмірі 12 393 грн та пені у розмірі 3 640 грн, то слід зазначити наступне.
На момент укладення вказаного вище кредитного договору сторонами у справі дійсно було погоджено сплату відповідачем процентів за користування кредитом у розмірі 1,5 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Разом із цим, 24.12.2023 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон України № 3498-ІХ), яким, серед іншого, внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII (далі - Закон України №1734-VIII).
Зокрема, ч. 5 ст. 8 Закону України № 1734-VIII, яка визначає реальну річну процентну ставку, денну процентну ставку та загальну вартість кредиту для споживача, передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1734-VIII передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (з 24.12.2023 до 22.04.2024) - 2,5 %; протягом наступних 120 днів (з 23.04.2024 до 20.08.2024) - 1,5 %.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку що умови договору про надання кредиту в частині розміру денної процентної ставки, що перевищує вказану вище є нікчемними.
При цьому, дійсність умов про надання кредиту в частині платності кредиту, зобов'язання позичальника сплатити проценти за користування кредитом суд сумніву не піддає.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що розмір процентів, які слід стягнути з відповідача на користь позивача за користування кредитними коштами у розмірі 4 000 грн становить суму 9 920 грн, які розраховані таким чином: за період з 13.05.2024 до 20.08.2024 за процентною ставкою 1,5 %, що становить 6 000 грн; за період з 21.08.2024 до 26.11.2024 за процентною ставкою 1 %, що становить 3 920 грн.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки пеня за невиконання грошового зобов'язання в розмірі 3 460 грн нарахована відповідачу в період дії в Україні воєнного стану, тобто в період коли відповідач є звільненим від сплати такої пені, підстави для її стягнення із відповідача на користь позивача відсутні.
За таких підстав позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення на суму 13 920 грн, яка включає заборгованість за основною сумою боргу за договором про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024 - 4 000 грн та заборгованість за відсотками по вказаному кредитному договору - 9 920 грн.
При цьому, варто звернути увагу, що, відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Всупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України відповідачем не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачем вимог та встановлені судом обставин спірних правовідносин.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2 422 грн 40 коп.
Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1 397 грн 24 коп. (пропорційно до задоволених позовних вимог із розрахунку: 2 422 грн 40 коп. /сума плаченого судового збору/ х 57,68 % /відсоток на який задоволено позовні вимоги/ = 1 397 грн 24 коп.).
Стосовно заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
За положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 6 000 грн до позовної заяви позивачем додано договір про надання правової допомоги № 42649746 від 01.01.2025, укладений між адвокатом Білецьким Б.М. та ТОВ «Діджи Фінанс», додаткову угоду № 7883562 від 02.04.2025 до такого договору, детальний опис робіт (наданих послуг) від 31.03.2025 та акт про підтвердження факту надання правничої допомоги від 31.03.2025.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Верховний Суд у постанові від 19.02.2024 у справі № 490/7096/21 та від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У постанові від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц також зауважено, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Отже, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При вирішенні питання стягнення витрати на правову допомогу суд бере до увагу, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо усної консультації, правового аналізу та підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин.
Враховуючи категорію та складність справи, ціну позову, сталу судову практику щодо розгляду подібних справ, обсяг наданих адвокатом послуг та керуючись принципами справедливості і розумності, з відповідача належить стягнути на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 500 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження за адресою: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 7883562 від 13.05.2024 в загальній сумі 13 920 (тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять) грн, судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1 397 (одна тисяча триста дев'яносто сім) грн 24 (двадцять чотири) коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений 13.10.2025
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження за адресою: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя В.О. Пономар