Справа № 523/5908/25
Провадження №2/523/4564/25
"16" вересня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси у складі:
головуючий суддя - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дяченко Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у спрощеному позовному провадженні, в залі суду №17 м. Одеси, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія», про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» про стягнення нарахованої але невиплаченої заробітної плати у розмірі 25 733,12 грн, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 24751,35 грн, а також стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. А всього в загальному розмірі 55484,47 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилалася на те що з 23 червня 2007 року по 13 серпня 2024 року перебувала із відповідачем у трудових відносинах, де працювала на посаді кухаря 4 розряду згідно наказу № 85-к.
13 серпня 2024 року за її власним бажанням, відповідач звільнив її, на підставі ст. 38 КЗпП України. Однак підприємство не здійснило розрахунок заробітної плати у строки передбачені ст.116 КЗпП України та не виплатило заробітну плату у розмірі 25 733,12 грн.
Згідно довідки відповідача № 58 від 25.04.2025 р. загальна сума заборгованості за останні 2 місяця роботи складає 10916 гривень 03 копійки без урахування податків та обов'язкових платежів.
Відповідно середньомісячна заробітна плата за два останні календарні місяці роботи склала 5458 гривень 02 копійки без урахування податків і обов'язкових платежів. За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає 126,93 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 195 робочих днів, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 24 751 гривень 35 копійок.
Також позивач зазначила, що у зв'язку зі значною затримкою заробітної плати, вона відчуває моральні страждання, втратила нормальні життєві зв'язки, змушена економити на харчах та ліках, позичати гроші на проживання, що негативно впливає на відносини в середині її родини, що відображається на її здорові, принижує її честь та гідність.
З урахуванням викладеного, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь заподіяну її моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 20 травня 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання подала заяву, згідно якої позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі, а також справу розглянути у її відсутність.
Представник відповідача Луб В.В. в судове засідання не з'явився, згідно поданої заяви просив справу розглянути у його відсутність.
30.06.2025 року представником відповідача через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву. У своєму відзиві, відповідач позовні вимоги визнав частково. При цьому відповідач зазначив, що дійсно, при звільнені ОСОБА_1 13 серпня 2024 року за власним бажанням, їй не була виплачена заробітна плата в загальній сумі 25733,12 грн, про стягнення якої, вони не заперечують. Щодо стягнення з них середнього заробітку за час затримки належних виплат позивачу при звільнені, вони позовні вимоги визнають частково, а саме в сумі 16881,69 грн.. Обґрунтовуючи визнання вказаної суми, відповідач посилався на те, що Закон України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року, яким обмежено період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, набрав чинності 19.07.2022 року. У даному випадку обов'язок відповідача щодо сплати працівнику всіх належних йому сум при звільненні виник після внесення змін у ст. 117 КЗпП України (11.06.2021 року) року, тобто після набрання чинності змінами до вказаної норми закону. За наведених умов, у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, відповідач має своїм обов'язком сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2024 року по 14.02.2025 року, тобто за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку, з яких робочих днів - 133 дні. Таким чином, якщо середньоденна плата позивача складала 126, 93 гривень, то, відповідно, відповідач має виплатити останньому 16 881, 69 гривень за 6 місяців не здійснення розрахунку при звільненні. Також відповідач посилався на те, що наказом №12/20240ОД від 01 березня 2024 року, у зв'язку з відсутністю діяльності, передбаченої установчими документами, а саме, організація оздоровлення, навчання, лікування, відпочинок дітей та молоді через початок повномасштабного вторгнення Російської федерації на територію України та у зв'язку із введенням Указом Президента України від 24 лютого 2024 року воєнного стану, діяльність державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» - призупинено на період дії воєнного стану. Оскільки підприємство не функціонує, не має власних джерел доходу на час військової агресії та призупинення діяльності, усі витрати із забезпеченням функціонування підприємства, у тому числі видатки на заробітну плату працівникам, здійснюються виключно за рахунок фінансування Міністерства соціальної політики України. Тому вважають, що стягнення з них на користь позивача вказаної суми середнього заробітку за час затримки належних йому виплат при звільнені, буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам, які склалися в даній ситуації. Розмір заявленої моральної шкоди позивачем не доведено. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Так судом встановлено, що згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої ОСОБА_1 , витягу з наказу №185-к від 21 червня 2007 року, витягу з наказу №68/к/тр від 13 серпня 2024 року, позивач ОСОБА_1 знаходилася з державним підприємством «Український дитячий центр «Молода Гвардія» Міністерства соціальної політики України в трудових відносинах, де працювала на посаді кухаря 4 розряду.
13 серпня 2024 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з зобов'язанням виплатити грошову компенсацію за чотири календарні дні невикористаної відпустки за період роботи 23.06.2023 по 30.04.2024 року (з 01.05.2024 по 13.08.2024- перебувала у відпустці без збереження заробітної плати).
Із довідки №59 від 25 квітня 2025 року, виданої Державним підприємством «Український дитячий центр «Молода гвардія» Міністерства соціальної політики України, вбачається, що у вказаного підприємства існує заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , яку її повинні були виплатити при звільнені 13 серпня 2024 року, в загальній сумі 25 733 гривні 12 копійок.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 94 КЗпП вказано, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ч. 1ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч.1.ст.116 КЗпП України- при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив норми вказаної статті КЗпП України і остаточний розрахунок при звільнені ОСОБА_1 з обов'язковим попереднім письмовим його повідомленням про розмір нарахованих йому сум не здійснив, що також вбачається з наданого відзиву відповідача, в цій частині позов відповідач фактично визнав.
Згідно ст.117 КЗпП України - у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд виходить із того, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки потрібно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Виходячи з норм вказаної статті КЗпП України та матеріалів справи, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14.08.2024 року по 14.02.2025 року, тобто за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку (133 робочих днів).
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Кабінетом Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середньоденна плата позивача при здійснені ним трудових обов'язків, складала 126 гривень 93 копійки. Таким чином, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток в сумі 16 881 гривень 69 копійок (133 день х 126 гр.93 коп.= 16881,69грн) за 6 місяців не здійснення розрахунку при звільнені, а не 24 751 гривень 35 копійок, як того просить позивач, оскільки його вимоги в цій частині суперечать ст. 117 КЗпП України.
За таких обставин позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню сума в розмірі 16 881 гривень 69 копійок.
При цьому, надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо наявності підстав для зменшення суми стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, суд зазначає, що відповідне зменшення є правом суду, а не обов'язком.
У даному випадку, прийшовши до висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 16 881 гривень 69 копійок, суд взяв до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування із середнім заробітком, сума не є вищою, поведінку сторін, судом не встановлено умислу в діях позивача. Зокрема, звернення позивача до суду 15.04.2025 року, хоча порушення права відбулось 14.08.2024 року, не може бути підставою для зменшення суми стягнення, оскільки такий часовий проміжок може бути обумовлений правомірними очікуваннями позивача, щодо здійснення розрахунку у найближчі терміни, що взагалі могло виключити необхідність звернення до суду із позовом. Також суд вважає за необхідне зазначити, що у позивача були відсутні докази для звернення до суду, що зокрема підтверджується ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2025 року про забезпечення доказів до подачі позову. Після звільнення позивач неодноразово намагалась потрапити до керівництва, отримати копії наказів та довідки про заборгованість по заробітній платі. 10.03.2025 року нею було направлено інформаційний запит на адресу підприємства.
Призупинення діяльності Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія», також не є поважною причиною для не здійснення своєчасного розрахунку із працівниками, оскільки з моменту введення в країні військового стану, підприємство повинно було передбачати можливості наслідки та своєчасно вживати дії, у тому числі в частині організації трудових відносин із колективом.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсяст.237-1 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону (ст.237-1 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зіст.237-1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
У п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4(із відповідними змінами) судам роз'яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпПза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (стст.3, 4, 11, 31ЦПК 2004 року).
Відповідно до роз'яснень викладених в п.3Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Оскільки в судовому засіданні встановлено факт порушення відповідачем права позивача на своєчасне отримання заробітної плати, враховуючи розмір заборгованості на момент звільнення позивача з роботи, суд знаходить доведеними позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки затримка заробітної плати безсумнівно призвела до моральних страждань позивача, вона втратила нормальні життєві зв'язки, змушена була економити на продуктах та ліках. Однак, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Таким чином в силу ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню 1211,20 грн. за позовні вимоги про стягнення заборгованості із невиплаченої заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Керуючись ст.ст. 4-7,1-13, 258, 259, 263-265, 268, 274, 352, 354 ЦПК України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, моральної шкоди- задовольнити частково.
Стягнути з Державного Підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» (код ЄДРПОУ: 33636307, адреса: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 172) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) нараховану але не виплачену заробітну плату у розмірі - 25733 (двадцять п'ять тисяч сімсот тридцять три) грн 12 коп.
Стягнути з Державного Підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» (код ЄДРПОУ: 33636307, адреса: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 172) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільнені в розмірі 16881 (шістнадцять тисяч вісімсот вісімдесят одна) грн. 69 коп.
Стягнути з Державного Підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» (код ЄДРПОУ: 33636307, адреса: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 172) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі ) грн 00коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного Підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» (код ЄДРПОУ: 33636307, адреса: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 172) на користь держави судовий збір у розмірі: 1211,20 гривень.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду складений 03.10.2025р., у зв'язку із періодичною відсутністю в суді світла.
Суддя: К.О. Далеко