Справа № 947/34349/25
Провадження № 1-кс/947/15923/25
28.10.2025 року
слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання т.в.о. старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025164110000107 від 24.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України,-
До Київського районного суду м. Одеси, повторно після усунення недоліків, надійшло клопотання т.в.о. старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025164110000107 від 24.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
У клопотанні сторона обвинувачення, з метою збереження речового доказу, запобіганню спробам пошкодження, перетворення, відчуження просить накласти арешт на майно, яке виявлено та вилучено 16.09.2025 у період часу з 14:00 год., по 16:09 год., в ході проведення обшуку у громадянина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Слідчий у судовому засіданні клопотання підтримав зазначив, що вилучені речі є речовим доказом.
Представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання.
Вивчивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
В ході судового розгляду встановлено, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Одеській області, за процесуального керівництва Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, здійснюється досудове розслідування відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025164110000107 від 24.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
В рамках даного кримінального провадження, 16.09.2025 було проведено санкціонований обшук у громадянина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено речі та документи перелік яких зазначено у клопотанні на які сторона обвинувачення просить накласти арешт з метою їх збереження як речових доказів.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
З поданого клопотання вбачається, що в матеріалах, долучених до клопотання, відсутня постанова слідчого про визнання майна вилученого в ході обшуку за адресою АДРЕСА_1 - речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
Тобто, будь-яке обґрунтування, на підставі якого слідчий суддя міг би вирішити питання обґрунтованості вказаних доводів сторони обвинувачення, зокрема перевірити факт відповідності такого майна категорії речових доказів (ч. 1 ст. 98 КПК України), дане клопотання не містить.
Відтак, оскільки за винятком викладених у даному клопотанні фактичних обставин даного кримінального провадження таке клопотання містить відповідні норми законодавства, якими регламентується порядок та підстави накладення арешту майна, між тим останнє не містить належного обґрунтування, яке б давало підстави для висновку про відповідність вилученого майна категорії речових доказів, а також яке б свідчило про наявність необхідності в забезпеченні його збереження, слідчий суддя приходить до переконання, що вказане клопотання підлягає поверненню прокурору.
За таких обставин та враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 171, 172, 309 КПК України, слідчий суддя
Клопотання - повернути прокурору.
Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1