Справа № 674/1176/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Барателі Д.Т.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
28 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Загоренко О.О.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Наталюка Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5107456 від 30.06.2025 та закриття провадження у справі,
в липні 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Дунаєвецького районного суду Хмельницької області з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5107456 від 30.06.2025 та закриття провадження у справі.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25.09.2025 позов задоволено.
Постанову серії ЕНА № 5107456 від 30.06.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн - скасовано, а провадження у справі закрити.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок) та витрат на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень).
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні заперечили щодо доводів апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач в судове засідання не з'явився, належних представників не направив, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно вимог ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, поліцейським Батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам'янець-Подільського району Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Команом Я.І. 30.06.2025 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5107456, відповідно до якої 30.06.2025 о 15:39 год в м. Дунаївці по вул. Тараса Шевченка, 47 водій транспортного засобу Volkswagen Touran, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив рух по смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеною дорожнім знаком 5.8 "Дорога із смугою для руху маршрутних транспортних засобів", чим порушив вимоги п. 17.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306. Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 680,00 грн.
Позивач та його представник в позовній заяві та в наданих в судовому засіданні поясненнях, мотивуючи неправомірність оскаржуваної постанови, посилаються на те, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем, дійсно здійснював рух смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеною відповідним знаком, проте Правил дорожнього руху він не порушив, оскільки мав право рухатись вказаною смугою, його автомобіль обладнаний відповідною емблемою та здійснює перевезення пасажирів як таксі, для чого має усі належним чином оформлені документи, які пред'являв працівнику поліції, однак останній не взяв їх до уваги.
Із долучених до позовної заяви доказів вбачається, що відповідно до Витягу Державної служби України з безпеки на транспорті, сформованого 04.01.2025, який дійсний до 04.01.2026, ОСОБА_1 на підставі рішення №2 від 03.01.2025, видано ліцензію, якою дозволені внутрішні перевезення пасажирів на таксі.
Крім того, позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець, вид економічної діяльності: 49.32 Надання послуг таксі, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що належні, допустимі, достовірні та достатні докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, у матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, подав відзив на позов, та заперечив проти незаконності винесеної постанови, однак всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України не надав суду жодних належних і допустимих у розумінні ст. 251 КУпАП, ст. 72, 73 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, чи спростовували б твердження позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.
Крім того, виходячи із змісту розмови, зафіксованої на наданому позивачем відеозаписі, суд погоджується з позицією позивача про те, що ним надавались документи, на підтвердження права рухатись смугою для маршрутних транспортних засобів, однак працівником поліції вони прийняті та відповідно враховані при розгляді справи про адміністративне правопорушення не були. Вказаний висновок суд робить в тому числі виходячи із того, що працівником патрульної поліції ці документи навіть не оглядались та їх копії до матеріалів справи про адміністративне правопорушення не додавались.
Зазначені обставини, на думку суду першої інстанції, вказують на суттєву суперечність позиції відповідача. Зокрема, вірогідним є варіант розвитку подій, вказаний позивачем, а саме те, що під час первісної його зупинки патрульним поліцейським та пред'явлення дозвільних документів, останній визнав їх недостатніми для констатації наявності права позивача рухатись у зоні дії дорожнього знаку 5.8, а подальша розмова вже зафіксована на наданому позивачем відеозаписі. Варіант розвитку подій, на якому наполягає представник позивача, суду видається мало імовірним з огляду на те, що від початку наданого самим же позивачем відеозапису о 15:38:02 30.06.2025 (відповідно до позначок на самому відеофайлі) до моменту повідомлення відповідача, що стосовно нього буде складено протокол за порушення п. 17.1 ПДР о 15:41:45 жодних чітких вимог від патрульного поліцейського до відповідача надати документи, які підтверджують право здійснення пасажирських перевезень не прозвучало, хоча зміст розмови, що відбувалась одразу після такого повідомлення, становить і те, що відповідач здійснює перевезення автомобільним транспортом таксі і у нього є відповдні документи. Також запропонована відповідачем версія подій не пояснює чому патрульний поліцейський не оглянув надані позивачем документи та не долучив їх копії до матеріалів провадження про адміністративне правопорушення.
Окрім того, диспозиція норми, викладеної в п. 17.1 ПДР забороняє на дорозі зі смугою для маршрутних транспортних засобів саме рух і зупинку інших транспортних засобів на цій смузі, а не відсутність в момент зупинки підтверджуючих відповідний статус документів, як це встановлено, до прикладу, у диспозиції ч. 1 ст. 126 КУпАП. Сумніви патрульного поліцейського щодо наявності у водія автомобіля відповідного статусу могли бути усунуті також шляхом призначення розгляду справи про адміністративне правопорушення на іншу дату або час та надання йому можливості довести свій статус під час такого розгляду.
За таких обставин факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, є недоведеним.
З огляду на викладене, суд першої інстанції вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, в зв'язку з чим постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5107456 від 30.06.2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Також, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції вважає, що оскільки позов задоволено в повному обсязі, з відповідача Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в розмірі 484,48 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн, оскільки розмір останніх є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст.245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з ст.280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 8.1 ПДР України встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Розділ 33 ПДР визначає дорожні знаки.
Главою 5 розділу 33 ПДР виокремлено інформаційно-вказівні знаки.
Відповідно до пункту 5.8 глави 5 розділу 33 ПДР України “Дорога із смугою для руху маршрутних транспортних засобів». Дорога, на якій по спеціально відведеній смузі здійснюється рух транспортних засобів за встановленим маршрутом та велосипедистів.
Згідно з пунктом 5.11 глави 5 розділу 33 ПДР України “Смуга для руху маршрутних транспортних засобів». Смуга призначена для руху транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів, якщо рух такою смугою здійснюється попутно загальному потоку транспортних засобів.
Дія знака поширюється на смугу руху, над якою він установлений. Якщо знак установлений праворуч від дороги, його дія поширюється на праву смугу руху.
Водію, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, дозволено виконувати поворот із цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини.
Пунктом 17.1 ПДР України встановлено, що на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі.
Частиною 3 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В свою чергу, згідно з п.2.15 ПДР України водій таксі має право:
а) рухатися на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеною дорожнім знаком 5.8 або 5.11;
б) здійснювати посадку та висадку пасажирів у межах смуги для маршрутних транспортних засобів, позначеної дорожнім знаком 5.8 або 5.11, з урахуванням положень пунктів 15.1 та 15.2 цих Правил.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 62 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави. Законні вимоги поліцейського є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами.
Відповідно до п. 6 ст. 62 ЗУ «Про національну поліцію» втручання в діяльність поліцейського, перешкоджання виконанню ним відповідних повноважень, невиконання законних вимог поліцейського, будь-які інші протиправні дії стосовно поліцейського мають наслідком відповідальність відповідно до закону.
Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
В свою чергу, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
В свою чергу, згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Як встановлено з оскаржуваної постанови, остання містить посилання на відповідний відеодоказ (запис з портативного нагрудного відеореєстратора - п.7 оскаржуваної постанови).
Разом з цим, досліджуючи надані відповідачем відеодокази судом встановлено, що позивач вказував до винесення оскаржуваної постанови про наявність ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів (відео clip-0.mp4 - час відео 00:04:08 - 00:04:12 та в подальшому при здійснені дзвінка на гарячу лінію "102" також неодноразово зауважив про здійснення пасажирських перевезень як таксі при наявності відповідних документів).
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Разом з цим, як вірно вказав суд першої інстанції, у позивача до моменту винесення оскаржуваної постанови була наявна ліцензія на надання послуг з перевезення пасажирів. Крім того, позивач неодноразово зазначав, що здійснює пасажирські перевезення, як таксі, при наявності відповідних документів. В свою чергу, представник відповідача зауважував (до винесення оскаржуваної постанови), що в межах знаку 5.8 (на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів) здійснювати рух дозволено лише маршрутним транспортним засобам. Тобто, представник відповідача не враховував вимоги п.2.15 ПДР України та факт наявності ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів та інших підтверджуючих документів.
А тому доводи апелянта в частині відмови позивача пред'явити документи не знайшли свого підтвердження, оскільки спочатку позивач дійсно запитав у представника відповідача підстави й повноваження на перевірку ним вказаних документів, однак в подальшому пред'являв останні, проте представник відповідача фактично зауважував, що пасажирське таксі не має права здійснювати рух в межах знаку 5.8 (на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження у справі, оскільки відповідачем не доведено факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.
Щодо доводів апелянта в частині судових витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Як передбачено п.1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.7, 9 ст.139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення судових витрат, представник позивача суду першої інстанції надав: ордер серії АА №1599545 від 08.07.2025, договір про надання правової допомоги від 08.07.2025 №994, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу, який складається з "зустріч з клієнтом, консультація, підготовка та написання адміністративного позову - 2000 грн (2 години)" та "участь в судових засіданнях, представництво клієнта - 2000 грн (1000 грн за 1 судове засідання)", квитанція від 08.07.2025 на суму 4000 грн.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи колегія суддів зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Так, предметом спору у цій справі є скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Правничу допомогу позивачем заявлено у розмірі 4000 грн. Задоволено судом першої інстанції в розмірі 4000 грн.
В свою чергу, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначив про неспівмірність витрат на правничу допомоги, а саме звернув увагу на те, що дана справа незначної складності, носить немайновий характер, дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблема та не потребує подання великої кількості доказів, а тому відповідач не зобов'язаний відшкодовувати зазначену суму. Крім того, представник відповідача звернув увагу на обов'язковість доказової бази при вирішення питання відшкодування правової допомоги.
Отже, враховуючи наведені обставини, а також фактичний обсяг виконаної роботи (наявність двох судових засідань в суді першої інстанції та підготовку адміністративного позову) та складність справи, задоволення позовних вимог, обставини, які зумовили звернення до суду з відповідним адміністративним позовом, колегія судів погоджується з позицією суду першої інстанції, що розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у розмірі 4000 грн.
Щодо доводів в частині ціни позову в розмірі лише 680 грн, колегія суддів, зазначає, що законодавець не зумовив обмежувати суму витрат на правничу допомогу ціною позову, а вказав лише, що сума витрат має бути розумною, співрозмірною та доведеною. З урахуванням вказаного правнича допомога в розмірі 4000 грн (в межах першої інстанції) є розумною, співрозмірною та доведеною.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги в загальному не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, згідно з ч.3 ст.272 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.