Дата документу 28.10.2025
Справа № 501/2029/25
2/501/1291/25
28 жовтня 2025 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:
головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідача ВІДДІЛУ ПОЛІЦІЇ №1 ОДЕСЬКОГО РАЙОННОГО УПРАВЛІННЯ ПОЛІЦІЇ №2 ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ
предмет та підстави позову: про зняття арешту з нерухомого майна,
1. Виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВІДДІЛУ ПОЛІЦІЇ №1 ОДЕСЬКОГО РАЙОННОГО УПРАВЛІННЯ ПОЛІЦІЇ №2 ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ про зняття арешту з нерухомого майна, згідно якого просить суд скасувати арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , накладений постановою слідчого СВ Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області про накладення арешту на майно від 02.06.2011.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Постановою про накладення арешту на майно від 02.06.2011 слідчим Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області Король І.В. накладено арешт на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_1 , в тому числі на квартиру, розташовану за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
Вироком Київського районного суду м.Одеса від 12.12.2013 позивача виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України у зв'язку з недоведеність участі у вказаному злочині.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 11.03.2014 вказаний вирок скасовано, а кримінальна справа повернута до прокурора м.Іллічівська Одеської області. Однак арешт майна не скасовано ні вироком, ні судом апеляційної інстанції. На теперішній час ОСОБА_1 має статус свідка в кримінальному провадженні.
ОСОБА_1 06.02.2020 подав до СВ Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області заяву про скасування арешту на вказане майно.
06.03.2020 слідчим СВ Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області виненсо постанову про відмову у задоволенні клопотання, рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до суду із заявою про скасування арешту з вказаного майна.
Ухвалою Іллічівського міського суду від 18.12.2020 по справі №501/3967/20 відповідне клопотання залишено без розгляду.
В мотивувальній частині вищезазначеної ухвали зазначено, що відповідно до другого абзацу ч.1 ст.174 КПК України, який набрав чинності 19.11.2012 (далі КПК 2012), арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Однак, арешт майна у даному кримінальному провадженні був застосований 02.06.2011, тобто до дня набрання чинності КПК 2012.
А п.9 Розділу XІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» КПК 2012 встановлено, що запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Порядок скасування арешту майна, що діяв до дня набрання чинності КПК 2012 був встановлений у ч.6 ст.126 КПК 1960, відповідно до якого накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження скасувати арешт майна, який був застосований до набрання чинності КПК 2012., оскільки прийняття такого рішення віднесене до повноважень слідчого, який має право прийняти таке рішення в порядку, передбаченому КПК України 1960.
Позивач стверджує, що він повторно звернувся до ВП №» ОРУП №2 ГУНП в Одеській області 04.02.2021, на що старшим слідчим слідчого відділення поліції 28.05.2021 винесено постанову про скасування арешту майна.
Звернувшись до державного реєстратора позивач отримав усну відмову у вчиненні реєстраційних дій щодо згняття арешту з його нерухомості, тому позивач змушений звернутись до суду з відповідним позовом.
Відповідач відзиву на позов не подав.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Позивач в судове не з'явився, 30.09.2025 надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти проведення заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 06.05.2025 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.24).
Ухвалою судді Чорноморського міського суду Одеської області від 16.05.2025 позов залишено без руху (а.с.27-28).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. від 30.05.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.36-37).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 24.12.2024 підготовче провадження у справі закрито, призначено судове засідання у справі (а.с.25).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив.
Згідно ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач також викликався в суд через оголошення на офіційному веб-порталі «Судової влади України». Згідно інформації, опублікованої на офіційному веб-порталі «Судова влада України» в розділі «Оголошення про виклик до суду», відповідач був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, але у судове засідання так і не з'явився, тому, на підставі ст.280 ЦПК України проведено заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом обставини та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що Постановою про накладення арешту на майно від 02.06.2011 слідчим Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області Король І.В. накладено арешт на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_1 , в тому числі на квартиру, розташовану за адресою: кв. АДРЕСА_1 (а.с.21).
Вироком Київського районного суду м.Одеса від 12.12.2013 позивача виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України у зв'язку з недоведеність участі у вказаному злочині.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 11.03.2014 вказаний вирок скасовано, а кримінальна справа повернута до прокурора м.Іллічівська Одеської області. Однак арешт майна не скасовано ні вироком, ні судом апеляційної інстанції. На теперішній час ОСОБА_1 має статус свідка в кримінальному провадженні.
Вказана обставини підтверджуються мотивуючою частиною постанови про скасування арешту від 28.05.2021 (а.с.10-13).
06.03.2020 слідчим СВ Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання, рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до суду із заявою про скасування арешту з вказаного майна (а.с.16-18).
Старшим слідчим слідчого відділення поліції ВП №» ОРУП №2 ГУНП в Одеській області 28.05.2021 винесено постанову про скасування арешту майна, який накладений 02.06.2011 слідчим Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області Король І.В. на майно ОСОБА_1 в рамках кримінальної справи №21201100181, а саме: квартири АДРЕСА_1 (а.с.12-13).
Рішенням державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій від 17.02.2025 відмовлено у проведенні реєстраційних дій (а.с.14).
Ухвалою Іллічівського міського суду від 18.12.2020 по справі №501/3967/20 відповідне клопотання залишено без розгляду (а.с.15).
В мотивувальній частині вищезазначеної ухвали зазначено, що:
«.. відповідно до другого абзацу ч.1 ст.174 КПК України, який набрав чинності 19.11.2012 (далі КПК 2012), арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Однак, арешт майна у даному кримінальному провадженні був застосований 02.06.2011, тобто до дня набрання чинності КПК 2012.
А п.9 Розділу XІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» КПК 2012 встановлено, що запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Порядок скасування арешту майна, що діяв до дня набрання чинності КПК 2012 був встановлений у ч.6 ст.126 КПК 1960, відповідно до якого накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження скасувати арешт майна, який був застосований до набрання чинності КПК 2012., оскільки прийняття такого рішення віднесене до повноважень слідчого, який має право прийняти таке рішення в порядку, передбаченому КПК України 1960».
V. Оцінка Суду.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не оспорював законність і обґрунтованість арешту майна, а лише посилався на порушення його прав як власника майна та обмеження його у праві користуватися належним йому майном через існування арешту, накладеного слідчим у кримінальній справі, провадження в якій закрите.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Відповідно до статті 126 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного Кримінального процесуального кодексу України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно із статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Після закриття кримінальної справи (в тому числі у зв'язку із скасуванням постанови про її порушення, винесеної за процедурою Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року) відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод головному обов'язку держави, якавідповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.
Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов'язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 Кримінального процесуального кодексу України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
Проте, положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.
Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв'язку з неприйняттям обов'язкового рішення про скасування арешту майна після припинення кримінальної справи Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року не встановлював.
Згідно зі статтею 174 Кримінального процесуального кодексу України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.
З урахуванням цього, а також тривалого періоду часу, що минув після скасування вироку суду стосовно позивача та повернення кримінальної справи до прокурора м.Іллічівська Одеської області, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.
Крім того, судом встановлено, що 06.03.2020 слідчим СВ Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання, рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до суду із заявою про скасування арешту з вказаного майна (а.с.16-18).
Старшим слідчим слідчого відділення поліції ВП №» ОРУП №2 ГУНП в Одеській області 28.05.2021 винесено постанову про скасування арешту майна, який накладений 02.06.2011 слідчим Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області Король І.В. на майно ОСОБА_1 в рамках кримінальної справи №21201100181, а саме: квартири АДРЕСА_1 (а.с.12-13).
Рішенням державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій від 17.02.2025 відмовлено у проведенні реєстраційних дій (а.с.14).
Ухвалою Іллічівського міського суду від 18.12.2020 по справі №501/3967/20 відповідне клопотання залишено без розгляду (а.с.15).
В мотивувальній частині вищезазначеної ухвали зазначено, що:
«.. відповідно до другого абзацу ч.1 ст.174 КПК України, який набрав чинності 19.11.2012 (далі КПК 2012), арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Однак, арешт майна у даному кримінальному провадженні був застосований 02.06.2011, тобто до дня набрання чинності КПК 2012.
А п.9 Розділу XІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» КПК 2012 встановлено, що запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Порядок скасування арешту майна, що діяв до дня набрання чинності КПК 2012 був встановлений у ч.6 ст.126 КПК 1960, відповідно до якого накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження скасувати арешт майна, який був застосований до набрання чинності КПК 2012., оскільки прийняття такого рішення віднесене до повноважень слідчого, який має право прийняти таке рішення в порядку, передбаченому КПК України 1960».
Отже, позивач звертався з такими клопотанням і його звернення результатів не дало.
За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц (провадження№ 14-496цс18), нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.
Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.
Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.
За таких обставин вирішення цього питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юстиції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.
Згідно з висновком, викладеним упостанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №766/21865/17 (провадження№ 14-181цс19), якщо арешт, накладений на майно особи, щодо якої за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
У постанові від 30 червня 2020 року у справі №727/2878/19 (провадження №14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори прозвільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.
Факт скасування вироку суду стосовно позивача та повернення кримінальної справи до прокурора м.Іллічівська Одеської області за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та наявність арешту, накладеного за правилами Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, беззаперечно свідчить про порушення права позивача на мирне володіння своїм майном, а порушені права позивача підлягають захисту в обраний ним спосіб.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власної правової позиції, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
Позов ОСОБА_1 до ВІДДІЛУ ПОЛІЦІЇ №1 ОДЕСЬКОГО РАЙОННОГО УПРАВЛІННЯ ПОЛІЦІЇ №2 ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ про зняття арешту з нерухомого майна - задовольнити.
Скасувати арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , накладений постановою слідчого СВ Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області про накладення арешту на майно від 02.06.2011.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним-процесуальним кодексом України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Чорноморського міського
суду Одеської області М.І.Петрюченко