Справа № 240/36811/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
28 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням суду від 26 квітня 2022 року визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 04 травня 2021 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 04 травня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позивач звернулася до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в даній адміністративній справі, оскільки виплату на виконання судового рішення з 01.01.2025 припинено.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року в задоволенні заяви, відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в даній адміністративній справі.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Абзацом 1 ст. 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Зі змісту статті 370 КАС України слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 1, 6 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Таким чином, застосування судом до суб'єкта владних повноважень-відповідача у справі приписів ст. 383 КАС України можливе лише в разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Позивач вважає, що відповідач починаючи з 01.01.2025 протиправно припинив їй виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), оскільки право на таке підвищення визнане судовим рішенням.
19.11.2024 прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (далі - Закон №4059-IX), статтею 45 якого установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється (частина 2 ст.45 Закону №4059-IX).
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Тобто, з 01.01.2025 змінено порядок нарахування і виплати підвищення до пенсії, визначеного ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З викладеного слідує, що обставини щодо припинення виплати позивачу з 01.01.2025 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру на виконання Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" свідчать про виникнення нових спірних правовідносин між сторонами. Таким спірним правовідносинам суд не надавав правову оцінку у межах розгляду даної справи.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України у даній справі.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.