іменем України
22 жовтня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 728/950/25
Головуючий у першій інстанції - Лобода Н. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1648/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та факту утримання цивільної дружини,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просила (з урахуванням уточненої позовної заяви):
- встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживали однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2015 року до 2023 року та перебування на його утриманні;
- підтвердити право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги згідно постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей».
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що позивачка з липня 2015 року без реєстрації шлюбу проживала разом з ОСОБА_4 , вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися благоустроєм квартири.
Позивачка зазначала, що 20.04.2022 ОСОБА_4 , призваний на військову службу та зарахований до особового складу. В період проходження служби з 19.05.2022 по 20.07.2023 нарахування заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця ОСОБА_4 здійснювалось на банківський рахунок позивачки.
Вказувала, що у зв'язку з її лікуванням, ОСОБА_4 як цивільному чоловіку, військовою частиною надано у березні 2023 року короткострокову відпустку строком на 10 діб, тобто за сімейними обставинами для вирішення питання з її лікуванням, саме як цивільної дружини.
Наголошувала на тому, що у липні 2023 року їй, як цивільній дружині ОСОБА_4 від військової частини надійшло сповіщення про зникнення останнього безвісти, після чого нею подана відповідна заява до поліції, на підставі якої відкрито кримінальне провадження. На початку серпня 2023 року позивачка, як цивільна дружина, їздила в м. Дніпро на впізнання тіла ОСОБА_4 , а згодом його матір залучено до проходження ДНК-експертизи.
Стверджувала, що 01.03.2024 їй повідомлено про те, що знайдено тіло ОСОБА_4 , якого ІНФОРМАЦІЯ_4 поховали у м. Бахмач на місцевому кладовищі. Похованням займалась мати загиблого, яка була проти фінансової допомоги позивачки та її перебування на похороні
Звертала увагу на те, що нею подана заява та наданий пакет документів до комісії Міністерсва оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про виплату одноразової грошової допомоги, проте листом № 34-д від 08.11.2024 надано відповідь про те, що нею не надано документів про те, що вона відноситься до одного із подружжів загиблого.
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29.07.2025 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та факту утримання цивільної дружини - відмовлено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 5000,00 грн.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачкою не доведено належними, допустимими доказами факт спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю, як жінки та чоловік без реєстрації шлюбу та її перебування на утриманні у ОСОБА_4 у період часу з 2015 року по 2023 рік, крім того Міністерство оборони України, не залучено як співвідповідач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою до апеляційного суду, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою повністю задовольнити її позов, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Посилається, що судом не враховано норми ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 31 Закону України « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вимоги щодо осіб , які перебували на утриманні загиблого.
Судом першої інстанції не враховано, що сповіщення про зникнення безвісти ОСОБА_4 надіслано позивачці як дружині. Вона перебувала на повному утриманні померлого ОСОБА_4 , тому має право на отримання одноразової грошової допомоги, що підтверджується перерахуванням на її картку належних ОСОБА_4 виплат та іншими доказами.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Зазначає, що обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків. Однак, сам по собі факт перебування позивачки з загиблим у близьких стосунках, не може свідчити про те, що сторони проживали в зазначений період однією сім'єю, оскільки позивачці необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат на придбання майна в інтересах сім'ї.
Зауважує, що позивачка не підтвердила ніякими документами те, що вона була на утриманні військовослужбовця ОСОБА_4 , що була не працездатною особою (особою з інвалідністю) у якої були проблеми зі здоров'ям і у зв'язку з цим вона не могла працювати, та обслуговувати саму себе, а тому перебувала на утриманні ОСОБА_4 , тому правильним є висновок суду про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, таким, що ґрунтується на засадах верховенства права і ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказує, що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Наголошує на тому, що факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів. ОСОБА_1 не підтвердила жодним доказом, що вона перебувала на утриманні ОСОБА_4 , а саме те, що вона є непрацездатною особою (як за віком, так і станом здоров'я) і не може працювати та обслуговувати свої потреби сама.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Пунктом 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що позивачка зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 (а.с.5-7, т. 1).
Згідно з витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2022, із вказаної дати ОСОБА_4 був зарахований до списків особового складу військової частини і йому були встановлені належні виплати (а.с.10, т. 1).
З копії розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, виданого Бахмацьким відділом ДВС станом на 30.04.2025, вбачається, що боржник ОСОБА_4 мав заборгованість зі сплати аліментів, погашення якої почало здійснюватись з вересня 2023 року (а.с.102-103, т. 1).
Даними виписки з банківського рахунку позивачки, відкритому у АТ КБ «Приватбанк», за період з 01.04.2022 по 31.08.2023, підтверджено, що на банківську картку позивачки № НОМЕР_2 проводились зарахування від військової частини НОМЕР_1 у виді заробітної плати, грошового забезпечення, додаткової винагороди (а.с.11-12, т. 1).
12.07.2023 ВП №4 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області була зареєстрована заява про втрату ОСОБА_4 паспорта громадянина України 01.06.2023 в м. Мар'їнка (а.с.23, 24, т. 1).
Згідно з копією сповіщення №63 від 24.07.2023, військова частина НОМЕР_1 , зверталася до ІНФОРМАЦІЯ_5 з проханням сповістити ОСОБА_1 , яка проживає в АДРЕСА_2 , про те, що її чоловік сержант ОСОБА_4 зник безвісти 23.07.2023 (а.с.9, т. 1).
За заявою позивачки від 25.07.2023 ВП №1 (м. Бахмач) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області про зникнення безвісти її цивільного чоловіка ОСОБА_4 були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне провадження №12023270310000381 від 25.07.2023 за ч.1 ст.115 КК України (а.с.13, т. 1).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено належними, допустимими доказами факт спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю, як жінки та чоловік без реєстрації шлюбу та її перебування на утриманні у ОСОБА_4 у період часу з 2015 року по 2023 рік, крім того Міністерство оборони України, не залучено як співвідповідач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
З висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, погоджується суд апеляційний суд, проте до такого висновку суд першої інстанції прийшов з помилкових мотивів, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Частиною четвертою статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб належать жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Статтею 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» до числа близьких родичів віднесено осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Статтею 6 цього Закону визначені права близьких родичів. Виникнення і реалізація цих прав не ставиться у залежність від рішення суду про встановлення факту спільного проживання.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Отже, суд першої інстанції надав належну правову оцінку поданим заявницею доказам на підтвердження факту її проживання з ОСОБА_4 з 2015 по 2023 рік однією сім'єю без реєстрації шлюбу у їх сукупності та з урахуванням принципу балансу вірогідностей дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та відсутність підстав для задоволення похідних вимог.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а надані позивачкою докази у їх сукупності не підтверджують тривалого спільного її проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю, наявності у них спільних витрат, купівлю майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наданням взаємної допомоги, виникнення взаємних прав та обов'язків, які притаманні подружжю тощо.
Надані заявницею докази підтверджують лише спільне проживання протягом певного періоду за однією адресою, що не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю. Доказів, які б підтверджували факт ведення з ОСОБА_4 спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю/сім'ї, заявницею не надано.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перерахування на картку позивачки належних ОСОБА_4 виплат, спільну з ОСОБА_4 купівлю речей та проведення за місцем проживання позивачки ремонту не вказують на підстави для встановлення факту її проживання однією сім'єю із ОСОБА_4 у спірний період і перебування її на утриманні ОСОБА_4 , а лише доводять, що вона здійснювала певні витрати у період перебування ОСОБА_4 на військовій службі і доказів того, що останній був обізнаний про вказані витрати і погоджував їх, суду не надано. До того ж, вказані перерахування були не єдиним джерелом поповнення картки позивачки.
Доводи апеляційної скарги, правильних висновків суду першої інстанції щодо не задоволення позовних вимог не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд надав обґрунтовану правову оцінку.
Висновки суду першої інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду викладених у рішеннях з подібними правовідносинами у цій справі.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Проте, оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо однієї з підстав відмови у задоволенні позовних вимог є не залучення до участі у справі в якості співвідповідача Міністерства оборони України, що є підставою для відмови у позові, колегія суддів зазначає про таке.
У таких справах спір може виникнути лише між суб'єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.
Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки останнє не є суб'єктом отримання такої допомоги згідно із положеннями статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, а також у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 298/1350/22 (провадження № 61-15100св24).
Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що не виключається вирішення питання про встановлення факту проживання однією сім'єю та факту утримання цивільної дружини без залученням Міністерства оборони України в якості співвідповідача, у зв'язку з тим, що наявні інші особи, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які претендують на отримання одноразової грошової допомоги, тому існує спір між сторонами щодо права на призначення й отримання цієї допомоги, яка мала б розподілятись відповідно до кількості осіб, які мають право на її отримання.
За матеріалами справи, відповідачка ОСОБА_2 має посвідчення, члена сім'ї - матері загиблого військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби серії НОМЕР_3 , виданого 26.05.2024, а також посвідчення серії НОМЕР_4 від 07.06.2024, виданого УПСЗН Ніжинської РДА на підтвердження пільг встановлених законодавством України для сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України (а.с. 106, т. 1).
Отже, суд першої інстанціїї, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності належними, допустимими доказами факту спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю, як жінки та чоловік без реєстрації шлюбу та її перебування на утриманні у ОСОБА_4 у період часу з 2015 року по 2023 рік,
Проте, висновок про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав не залучення до справи у якості співвідповідача Міністерства оборони України не ґрунтується на нормах права, оскільки позов у справі за відсутності одного з належних співвідповідачів не міг бути вирішений по суті відповідно до закону незалежно від того, якими фактичними обставинами та правовими нормами він обґрунтовувався, в зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Антоненко І.Є., крім іншого, просить вирішити питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. В тексті відзиву зазначає, що судові витрати, які відповідач, понесла в зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 4, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29 липня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 .
Відповідачі:
- ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_6 ;
- ОСОБА_3 , АДРЕСА_5 , РНОКПП - НОМЕР_7 .
Повний текст постанови складено 27.10.2025.
Головуючий Судді: