28.10.25
22-ц/812/1989/25
Провадження №22-ц/812/1989/25
Іменем України
28 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.
із секретарем судового засідання: Шурмою Є.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №469/404/17 за апеляційною скаргою начальника Березанського відділу державної виконавчої служби у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу, яку постановив Березанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Тавлуя Василя Васильовича у приміщенні цього суду 17 вересня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за скаргою Акціонерного Товариства «Миколаївобленерго» на дії та рішення державного виконавця Березанського відділу Державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Туцької Анастасії Миколаївни,
У листопаді 2025 року Акціонерне Товариство «Миколаївобленерго» (далі - АТ «Миколаївобленерго», Товариство) звернулося до суду із скаргою на дії та рішення державного виконавця Березанського відділу Державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - Відділ ДВС) Туцької А.М.
Скарга мотивована тим, що АТ «Миколаївобленерго» звернулось до Березанського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі- Березанський ВДВС) із заявою про відкриття виконавчого провадження від 17 січня 2024 року №12.05/049-84 з примусового виконання судового наказу, виданого 05 квітня 2017 року Березанським районним судом Миколаївської області у справі № 469/404/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Миколаївобленерго» боргу за спожиту електроенергію у сумі 834 грн 65 коп. та 800 грн. судового збору, всього - 1634 грн 65 коп. 29 січня 2024 року державний виконавець Туцька А.М. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №73996888. 15 жовтня 2024 року до Товариства надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження від 09 жовтня 2024 року старшого державного виконавця Березанського ВДВС Туцької А.М. на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі- Закон), що підтверджується штампом вхідної кореспонденції АТ «Миколаївобленерго». Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 09 жовтня 2024 року на депозитний рахунок Березанського ВДВС надійшли кошти від боржника в повному обсязі, проте на розрахунковий рахунок Товариства стягнуті кошти від Березанського ВДВС не надходили. 22 жовтня 2024 року Товариство звернулось до Березанського ВДВС з листом вих. №12.05.-049/2071 щодо підстав неперерахування стягнутих коштів на рахунок Товариства. Відповідно до листа старшого державного виконавця Березанського ВДВС Туцької А.М. від 25 жовтня 2024 року №77672/20.5-34 стягнуті кошти були перераховані на депозитний рахунок в АТ «Укрексімбанк», одержувач - Міністерство юстиції, згідно листа Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень від 04 вересня 2024 року №115863/20.1/32-23. Перерахування стягнутих коштів не на рахунок Товариства як стягувача, на думку заявника, є неправомірним, оскільки Департамент державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень не є стороною виконавчого провадження №73996888, визначеною статтею 15 Закону. Скаржник вважає дії старшого державного виконавця Туцької А.М. щодо перерахування стягнутих сум боргу в сумі 1634 грн 65 коп. на рахунок Міністерства юстиції неправомірними, оскільки отримувач не є стягувачем у виконавчому провадженні №73996888, а посилання на лист Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень від 04 вересня 2024 р. №115863/20.1/32-23 - безпідставним. З огляду на викладене у державного виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження.
Посилаючись на викладене, з урахуванням доповнень до скарги, Товариство просило суд:
- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Березанського ВДВС Туцької А.М. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 09 жовтня 2024 року №73996888 по примусовому виконанню судового наказу, виданого 05 квітня 2017 року Березанським районним судом Миколаївської області у справі №469/404/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Миколаївобленерго» боргу за спожиту електроенергію у сумі 834 грн 65 коп. та 800 грн. судового збору, та скасувати її;
- зобов'язати державного виконавця відділу вжити заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», а саме - перерахувати стягнуті кошти в сумі 1634 грн 65 коп. на рахунок АТ «Миколаївобленерго», НОМЕР_1 в АТ «Державний Ощадний банк України», м. Миколаїв, МФО 326461, код ЄДРПОУ 23399393.
У відзиві на скаргу начальник Березанського ВДВС вимоги заявника не визнав та зазначив, що на примусовому виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження №73996888 з примусового виконання судового наказу №469/404/17; 2-н/469/41/17, виданого 05 квітня 2017 року Березанським райониим судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Варварівської дільниці Південного району електричних мереж боргу у розмірі 1634 грн 65 коп., діловодом відділу зареєстрований в автоматизованій системі виконавчого провадження за №73996888 та переданий державному виконавцю відділу Дорош Я.Р. для прийняття відповідного рішення. 28 березня 2024 року начальник відділу Гадюкова Н.В., керуючись статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яку направлено до Управління соціального захисту населення Миколаївської РДА. Стягнення заборгованості за виконавчим документом проводилося з доходу, який боржник отримує в Управлінні соціального захисту населення Миколаївської РДА. Кошти стягнуто з боржника в повному обсязі. Відділом отримано доручення Управління з примусового виконання рішень у Миколаївській області від 05 вересня 2023 року №78209/02.2-28 та лист Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04 вересня 2023 року за №115863/20.1/32-23, яким передбачено, що кошти, отримані на користь АТ «Миколаївобленерго», ЄДРПОУ 23399393, необхідно перераховувати на депозитний рахунок відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: р/р НОМЕР_2 в АТ «Укрексімбанк». МФО 0, код за ЄДРПОУ 00015622. одержувач - Міністерство юстиції України. Частиною 1 статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. До Відділу не надходило жодних повідомлень про зупинення виконавчих проваджень відносно АТ «Миколаївобленерго», що свідчило б про втрату необхідності перераховувати стягнуті кошти Міністерству юстиції України. 09 жовтня 2024 року державний виконавець Відділу Туцька А.М., керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону, винесла постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням, копію якої разом з виконавчим документом направила стягувачу.
Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 17 червня 2025 року скаргу АТ «Миколаївобленерго» задоволено.
Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Березанського ВДВС Туцької А.М., щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 09 жовтня 2024 р. №73996888 по примусовому виконанню судового наказу, виданого 05 квітня 2017 р. Березанським районним судом Миколаївської області у справі №469/404/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Миколаївобленерго» боргу за спожиту електроенергію у сумі 834 грн 65 коп. та 800 грн. судового збору.
Скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 09 жовтня 2024 р., яка винесена старшим державним виконавцем Березанського ВДВС Туцької А.М. по примусовому виконанню судового наказу, виданого 05 квітня 2017 р. Березанським районним судом Миколаївської області у справі № 469/404/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Миколаївобленерго» боргу за спожиту електроенергію у сумі 834 грн 65 коп. та 800 грн. судового збору.
Зобов'язано державного виконавця Березанського ВДВС усунути порушення у виконавчому провадженні №73996888 та поновити порушене право Акціонерного Товариства «Миколаївобленерго» як стягувача у виконавчому провадженні №73996888 шляхом вжиття відповідних заходів, передбачених законом.
Ухвалу суд мотивував тим, у виконавчому провадженні №73996888, відкритому за заявою АТ «Миколаївобленерго», у якому скаржник є стягувачем, кошти, стягнуті з боржника у виконавчому провадженні - ОСОБА_1 , фактично надійшли на користі іншої особи, а саме - Міністерства юстиції України, яке не є стороною у виконавчому провадженні. Тому суд виснував, що оскаржувана постанова державного виконавця Березанського ВДВС Туцької А.М. від 09 жовтня 2024 року про закінчення виконавчого провадження, яка мотивована положеннями пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», суперечить змісту вказаної правової норми, оскільки фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом відсутнє, що свідчить про незаконність оскаржуваної постанови та незаконність дій державного виконавця, що призвело до порушення законних майнових прав та інтересів АТ «Миколаївобленерго» у виконавчому провадженні №73996888.
В апеляційній скарзі начальник Березанського ВДВС вказує, що ухвала суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні скарги АТ «Миколаївобленерго».
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час виконання судового наказу, виданого 05 квітня 2017 року Березанським районним судом Миколаївської області у справі № 469/404/17, кошти в загальній сумі 1634 грн 65 коп. перераховано державним виконавцем на рахунок відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Такі дії державного виконавця обумовлені виконанням вимоги заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І., що містилась в листі від 04 вересня 2023 року, за змістом якого зазначено, що у відділі примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження №3642977 про стягнення коштів з АТ «Миколаївобленерго», та необхідністю перерахування стягнутих коштів на користь Товариства на рахунок відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Зазначена у листі підстава для перерахування коштів, стягнутих на користь АТ «Миколаївобленерго», не викликала сумнівів у правомірності таких дій, оскільки за наведених обставин звернення стягнення на грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам у випадку, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні відповідає абзацу 2 частини 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Проте, судом не враховано зазначених обставин та відповідність дій державного виконавця положенням закону. Крім того, обґрунтовуючи незаконність дій державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 09 жовтня 2024 року та скасовуючи постанову, суд посилається на суперечність змісту постанови про закінчення виконавчого провадження пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», зазначаючи, що фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом відсутнє. Проте у зв'язку з надходженням коштів, стягнутих з боржника, на рахунок Відділу державної виконавчої служби висновок суду про незаконність постанови про закінчення виконавчого провадження та її невідповідність положенням пункту 9 частини першої статті 39 Закону з урахуванням положень пункту 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) є помилковим. Крім того, заявник зауважив, що суд не звернув уваги на те, що за обставин, коли з боржника стягнуто усю суму заборгованості, скаржник в частині вимоги скарги про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження обрав неналежний спосіб захисту свого права, оскільки скасування постанови про закінчення виконавчого провадження призведе не до поновлення прав скаржника, а до очевидного порушення тільки прав боржника - ОСОБА_1 , оскільки одночасно зі скасуванням постанови про закінчення виконавчого провадження та відновленням виконавчого провадження, відносно боржника поновлюються заходи примусового виконання рішення, передбачені законодавством. Зокрема, після скасування постанови про закінчення виконавчого провадження відомості про боржника відразу та автоматично включаються до Єдиного реєстру боржників, що створюватиме для боржника негативні наслідки передбачені зокрема частиною 3 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, стягнувши з боржника всю суму заборгованості за судовим наказом, державний виконавець не має стягувати з боржника ці кошти повторно за жодних обставин, відповідно, доцільність скасування постанови про закінчення виконавчого провадження явно відсутня, однак, зобов'язуючи державного виконавця поновити порушене право АТ «Миколаївобленерго» «шляхом вжиття відповідних заходів, передбачених законом», суд фактично зобов'язує державного виконавця, після відновлення виконавчого провадження застосувати до боржника заходи примусового виконання рішення, оскільки інших «шляхів вжиття заходів передбачених законом» як вжиття заходів передбачених статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» для державного виконавця не передбачено. Постановляючи ухвалу суд не встановив, а скаржник не довів і навіть не зазначив, що стягнуті з боржника на його користь кошти в сумі 1634 грн 65 коп. не були зараховані за його зобов'язаннями за іншими судовими рішеннями, які обов'язкові для виконання, в межах зведеного виконавчого провадження №3642797.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Миколаївобленерго» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, посилаючись на те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, повним дослідженням обставин справи. У відзиві зазначено, що обґрунтування оскаржуваних дій державного виконавця вимогою заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04 вересня 2023 року за №115863/20.1/32-23, безпідставно, оскільки виконавчі дії мають ґрунтуватися на вимогах Закону України «Про виконавче провадження». Також звернуто увагу на те, що відповідно до положень пунктів 1-5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» до 1 січня 2026 року: зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти) у виконавчих провадженнях, за якими боржниками є оператори системи розподілу, що здійснюють розподіл електричної енергії на територіях ліцензованої діяльності, до складу яких входять території, на яких велися бойові дії станом на 31.12.2023 року, або території, тимчасово окуповані рф станом на 31.12.2023 року, відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої території України щодо заборгованості, яка утворилася перед Державним підприємством «Енергоринок»; підлягають зняттю накладені арешти на кошти та/або майно операторів системи розподілу, що здійснюють розподіл електричної енергії на територіях ліцензованої діяльності, до складу яких входять території, на яких велися бойові дії станом на 31 грудня 2023 року, або території, тимчасово окуповані Російською Федерацією станом на 31 грудня 2023 року, відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, щодо заборгованості, яка утворилася перед Державним підприємством «Енергоринок». Тому, на думку представника заявника, своїми діями старший державний виконавець Березанського відділу Державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) порушив норми Закону України «Про виконавче провадження» та вчинив виконавчі дії відносно оператора системи розподілу, що було прямо заборонено нормами закону. Посилання скаржника на фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та закриття виконавчого провадження є хибним.
В суд апеляційної інстанції учасники справи не з'явилися, були повідомлені про день, час судового засідання відповідно до положень ЦПК України через підсистему Електронний суд, про причини неявки не повідомили.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вимоги частин 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з'явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвала суду відповідає таким вимогам закону.
Як убачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 05 квітня 2017 року у справі №469/404/17 (провадження 2-н/469/41/17) Березанський районний суд Миколаївської області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Миколаївобленерго» 834,65 грн. за спожиту електроенергію та 800,00 грн. судового збору (а.с.6).
Вказаний судовий наказ АТ «Миколаївобленерго» пред'явило до виконання 29 січня 2024 року до Березанського відділу ДВС У Миколаївському районі Миколаївської області згідно заяви про відкриття виконавчого провадження від 17 січня 2024 року (а.с.7 ).
Згідно змісту матеріалів витребуваної судом першої інстанції справи АСВП: 73996888 29 січня 2024 року державний виконавець Дорош Я.Р. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 73996888 щодо виконання судового наказу від 05 квітня 2017 року (а.с.88).
09 жовтня 2024 року старший державний виконавець Березанського ВДВС Туцька А.М. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 73996888 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначила, що 09 жовтня 2024 року на депозитний рахунок відділу надійшли кошти від боржника у повному обсязі (а.с.9).
22 жовтня 2024 року АТ «Миколаївобленерго» звернулося до Березанського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області із заявою, в якій зазначило, що станом на 22 жовтня 2024 року кошти від боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні №73996888 не надходили та просило повідомити, на якій підставі Відділом не перераховано кошти на рахунок Товариства (а.с.5).
25 жовтня 2024 року на адресу АТ «Миколаївобленерго» державний виконавець Відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Туцька А.М. направила листа, зі змісту якого вбачається, що грошові кошти у виконавчому провадженні №73996888 згідно листа Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень від 04 вересня 2024 року за вих. №115863/20.1/32-23 були перераховані на депозитний рахунок АТ «Укрексімбанк», одержувач - Міністерство юстиції України (а.с.89).
22 листопада 2024 року на адресу АТ «Миколаївобленерго» начальник Березанського відділу ДВС У Миколаївському районі Миколаївської області Гадюкова Н.В. направила листа, в якому повідомила про те, що Відділ ДВС отримав доручення Управління з примусового виконання рішень у Миколаївській області від 05 вересня 2023 року №78209/02.2-28 та лист Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04 вересня 2023 року за №115863/20.1/32-23 про те, що кошти, стягнуті на користь Акціонерного товариства «Миколаївобленерго», ЄДРПОУ 23399393, необхідно перераховувати на депозитний рахунок відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: р/р НОМЕР_2 в АТ «Укрексімбанк». МФО 0, код за ЄДРПОУ 00015622. одержувач - Міністерство юстиції України. На виконанні таких вказівок кошти, отримані як виконання судового наказу у виконавчому провадженні № 73996888, було перераховано Міністерству юстиції України.
09 жовтня 2024 року старший державний виконавець Відділу ДВС Туцька А.М., керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 73996888 у зв'язку з виконанням, копію якої разом з виконавчим документом направлено стягувачу (а.с.26).
Згідно наявної у матеріалах справи копії листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04 вересня 2023 року за №115863/20.1/32-23, адресованого Управлінню з примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), відділ просив стягнуті на користь АТ «Миколаївобленерго» кошти перераховувати на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: р/р НОМЕР_3 в АТ «Укрексімбанк», МФО 0, код за ЄДРПОУ 00015622, одержувач - Міністерство юстиції України (а.с.28-29).
У справі, яка переглядається, заявник АТ «Миколаївобленерго», яке є стягувачем у виконавчому провадженні № 73996888, оскаржує як неправомірне рішення (дії) старшого державного виконавця щодо закінчення цього виконавчого провадження, посилаючись на те, що були відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження, оскільки стягнуті на законних підставах з боржника ОСОБА_1 грошові кошти ним не отримані, а перераховані на користь іншої юридичної особи.
Суд першої інстанції, задовольнивши скаргу, вважав її обґрунтованою.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних міркувань.
За приписами частини 1 статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Зазначене конституційне положення відображено і у пункті 7 частини 3 статті 2 та статті 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з частиною 1 статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року 1404-VІІІ (далі - Закон).
Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Отже, метою виконавчого провадження є примусове виконання судових рішень.
Згідно із вимогами пункту 1 частини 2 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Отже дії державного виконавця в процесі примусового виконання виконавчого документа мають бути ефективними та законними.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Законом передбачені порядок та підстави оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1 статті 74 Закону).
Відповідно до статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Згідно із статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Тому, при розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця заявник має довести, а суд перевірити, чи були оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю порушені права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження, яка подала скаргу.
За обставинами справи, яка переглядається, у виконавчому провадженні № 73996888 виконується виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Миколаївобленерго» 834,65 грн. за спожиту електроенергію та 800,00 грн. судового збору. Вказані кошти були стягнуті в повному обсязі, надійшли на рахунок Відділу, але були перераховані виконавчою службою не на рахунок стягувача - АТ «Миколаївобленерго», а на рахунок Міністерства юстиції України, як стверджує Відділ ДВС відповідно до положень Закону, з метою погашення заборгованості АТ «Миколаївобленерго» в іншому виконавчому провадженні.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність таких дій з огляду на наступне.
Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами (пункт 1 частини першої статті 10 Закону).
Виявлення майна та звернення стягнення на нього здійснюються у порядку, встановленому розділом VII Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин 1, 5 статті 48 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Частиною 5 статті 47 передбачено, що не допускається виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону). Органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
За такого законодавець передбачив виключення із загального правила, яке забороняє виплату стягнутих на користь стягувача сум іншим особам, а саме - допустив таку можливість у випадку, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні.
Натомість законом також передбачена певна послідовність дій виконавців з метою передачі стягнутих на користь стягувача у виконавчому провадженні грошових сум іншим особам з метою погашення боргів такого стягувача як боржника в іншому виконавчому провадженні.
Так, виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб (частина перша статті 53 Закону).
На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом (частина четверта статті 53 Закону).
Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначений у статті 440 ЦПК України.
Відповідно до частин 1, 5, 7-9 статті 440 ЦПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах)/електронних гаманцях чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу.
У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником.
Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми.
У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником. Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми (частини восьма, дев'ята статті 440 ЦПК України).
Аналогічні положення є у статті 336 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (провадження № 12-146гс19)).
За змістом статті 53 Закону України «При виконавче провадження» та статті 336 ГПК України спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій виключно з метою фактичного виконання рішення суду. Положення зазначених статей не є імперативними. У суду є повноваження обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви. Предметом дослідження під час розгляду останньої відповідно до статті 336 ГПК України має бути наявність заборгованості, підтвердженої доказами, зокрема відповідним рішенням суду, та беззаперечність заборгованості особи, якій належать кошти, на які просять звернути стягнення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2023 року у справі № 913/869/14).
Наведене свідчить про те, що єдиною підставою для звернення стягнення на кошти, що належать стягувачу у виконавчому провадженні, з метою погашення його заборгованості в іншому виконавчому провадження, в якому він є боржником, є ухвала суду, прийнята за наслідками розгляду заяви виконавця, чому має передувати ухвалення виконавцем постанови про арешт таких коштів з метою звернення стягнення на них.
У постанові від 17 вересня 2024 року у справі № 755/2711/22 (провадження № 61-17849св2324) Верховний Суд зазначив, що «З метою звернення стягнення на 11699 966,94 грн, що належать до сплати боржниці від ТОВ «Торговий дім Севеко», приватний виконавець мав, насамперед, встановити, чи не сплив строк на пред'явлення боржницею до виконання виконавчого документа про стягнення на її користь коштів з іншої особи за вказаним судовим рішенням. З'ясувавши, що такий строк не сплив, приватний виконавець на підставі статті 440 ЦПК України мав звернутися до суду першої інстанції у справі, в якій виданий виконавчий документ про стягнення коштів з боржниці, про звернення стягнення на кошти іншої особи, яка має підтверджену судовим рішенням, що набрало законної сили, заборгованість перед скаржницею. У разі задоволення судом першої інстанції заяви приватного виконавця останній звертає стягнення на кошти особи, яка має заборгованість перед боржницею, у межах цієї заборгованості (якщо вона менша, ніж борг скаржниці), або у межах її заборгованості (якщо та більша, ніж розмір підтверджених судовим рішенням кредиторських вимог боржниці до іншої особи). Після завершення звернення стягнення на кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржницею, така особа звертається до суду, який видав виконавчий документ про стягнення з неї коштів на користь боржниці, про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню, у розмірі суми, яку стягнув приватний виконавець.
Не дотримавши зазначену процедуру, приватний виконавець провів оцінку та передав на примусову реалізацію «право вимоги грошових коштів за судовим рішенням у справі № 904/166/14», не маючи юридичних підстав для призначення суб'єкта оціночної діяльності, визначення вартості «права вимоги грошових коштів за судовим рішенням» і передачі на примусову реалізацію цього права».
У матеріалах справи, яка переглядається апеляційним судом, відсутні докази дотримання державним виконавцем передбаченої процесуальним законом (ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження») процедури, яка визначає підстави та послідовність дій щодо звернення стягнення на кошти, які належать до стягнення на користь стягувача АТ «Миколаївобленерго» з ОСОБА_1 , з метою їх перерахування на погашення заборгованості АТ «Миколаївобленерго», зокрема, відсутні постанова виконавця про опис цих коштів, накладення на них арешту та відповідна ухвала Березанського районного суду Миколаївської області, який видав судовий наказ у справі №469/404/17 (провадження 2-н/469/41/17), про звернення стягнення на ці кошти. Тому у державного виконавця не було законних підстав для перерахування отриманих від боржника ОСОБА_1 грошових коштів не на рахунок стягувача у виконавчому провадженні № 73996888 АТ «Миколаївобленерго», а на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у провадженні якого за твердженням державного виконавця Відділу ДВС перебуває інше виконавче провадження, в якому АТ «Миколаївобленерго» є боржником.
Підставою для закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону, на який послався старший державний виконавець при закінченні виконавчого провадження № 73996888, є фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Фактичним повним виконанням судового рішення (наказу) у виконавчому провадженні № 73996888 є сплата боржником ОСОБА_1 1634,65 грн. та зарахування їх на розрахунковий рахунок стягувача - АТ «Миколаївобленерго» (крім випадків, коли стягувач ПАТ «Миколаївобленерго» є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні та на підставі ухвали суду відбулося звернення стягнення на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 ).
Враховуючи, що, як зазначено вище, у державного виконавця були відсутні підстави для неперерахування отриманої від ОСОБА_1 суми заявнику у цій справі, не відбулося повного фактичного виконання судового наказу, отже й не було підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону.
З урахуванням викладеного висновок суду першої інстанції про задоволення скарги є правильним, тому що встановлені судом першої інстанції обставини справи та наведені положення закону свідчать, що оскаржувані дії старшого державного виконавця та постанова про закінчення виконавчого провадження призвели до порушення прав АТ «Миколаївобленерго» як стягувача у виконавчому провадженні на отримання присуджених йому судовим рішення грошових сум.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, тому не приймаються апеляційним судом.
Так, твердження в апеляційній скарзі про те, що при вчиненні оскаржуваних дій державний виконавець керувався вимогами заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І., що містилась в листі від 04 вересня 2023 року, не приймаються, оскільки державний виконавець має керуватися положеннями закону при вчиненні виконавчих дій.
Щодо доводів Відділу ДВС про обрання заявником неналежного способу захисту своїх прав та, як наслідок, - що задоволення скарги призведе до порушення прав боржника Корень ММ.
Колегія суддів підкреслює, що підставою для задоволення скарги АТ «Миколаївобленерго» є встановлення судом порушення прав останнього внаслідок незаконних дій (рішень) державного виконавця, що у будь-якому разі не повинно мати негативні наслідки для боржника ОСОБА_1 , з якої в примусовому порядку стягнуті усі суми, зазначені у судовому наказі, виданому 05 квітня 2017 року. Наслідком судового рішення у справі, яка переглядається, є обов'язок саме державного виконавця усунути допущені ним порушення прав стягувача.
Колегія суддів не приймає посилання в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду.
Так, правовідносини у справі № 401/1813/16-ц стосувалися законності проведення виконавчих дій, які вчинялися до набрання чинності ЦПК України в редакції закону від 15 грудня 2017 року, тому не є релевантними до обставин справи № 469/404/17.
У постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10309/21 Верховний Суд переглядав судові рішення за заявою про поворот виконання судового рішення, що також не релевантно обставинам справи, яка переглядається, оскільки питання законності виконавчих дій при звернення стягнення на кошти, належні боржнику у виконавчому провадженні від інших осіб, касаційна інстанція не розглядала.
Щодо ухвали Верховного Суду від 08 серпня 2025 року у справі № 925/1737/21, то таке судове рішення не відноситься до зазначених у частині 2 статті 263 ЦПК України, а тому відсутні підстави для його врахування апеляційним судом.
Враховуючи, що суд прийняв ухвалу про задоволення вимог скарги, повно встановивши на підставі наявних у справі доказів обставини справи, яким надана відповідна правова оцінка, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, колегія суддів з урахуванням положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для її скасування.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи результати апеляційного перегляду справи та наведені положення процесуального закону у апеляційного суду відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу начальника Березанського відділу державної виконавчої служби у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 28 жовтня 2025 року