справа № 492/989/25
провадження № 2/492/880/25
Іменем України
27 жовтня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Варгаракі С.М.,
при секретарі судового засідання - Богдан А.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
встановив:
Описова частина
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі - ТОВ «Факторинг Партнерс») звернулося до суду з зазначеною позовною заявою до відповідачки, в якій просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитними договорами у розмірі 39867 грн, а також судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 06 липня 2024 року між Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 було укладено договір № 8061123, відповідно до якого позивач надав, а відповідачка отримала кредит у розмірі 13000 грн та зобов'язалася повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, передбачені договором.
27 січня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір № 27.01/25-Ф, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 8061123, у зв'язку з чим ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги за зазначеним кредитним договором у сумі 39867 грн.
У зв'язку з невиконання умов кредитних договорів, у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 39867 грн позивач просить стягнути з відповідача, тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Процесуальні дії у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим у справі визначено суддю Варгаракі С.М.
Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 25 липня 2025 року цивільна справа прийнята до провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін. Відповідачеві визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Одночасно, роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Вказана ухвала суду була направлена відповідачеві за зареєстрованим місцем проживання, яка отримана відповідачкою 14 жовтня 2025 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до пункту 1 частини 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку.
Відповідачка отримала копію ухвали про відкриття провадження у справі 14 жовтня 2025 року, відповідно вона мала подати відзив на позов в строк до 29 жовтня 2025 року.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачка належним чином повідомлена про розгляд цивільної справи, судом надано можливості та достатньо часу ознайомитись з позовною заявою та надати свої заперечення.
У відповідності до статті 178 ЦПК України, відповідачка не скористалася своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін, а тому суд, у відповідності до частини 5 статті 279 ЦПК України, вважає за можливе розглянути дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, у зв'язку з чим, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється
Мотивувальна частина
Позиція суду
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 06 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 8061123 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 13000 грн, строком на 364 дні (а.с. 7-16).
Договір про надання споживчого кредиту, таблиця обчислення загальної вартості кредиту, паспорт споживчого кредиту підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с. 17-18, 19-21, 27 зворот-32, 34-35).
06 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору № 8061123 про надання споживчого кредиту, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 700 грн, у зв'язку з чим сума кредиту (загальний розмір) склав 13700 грн (а.с. 26-27).
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачкою ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 13700 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки, що підтверджується листом ТОВ «Авентус Україна» та листом ТОВ «Пейтек» № 20250129-2.1 від 29 січня 2025 року (а.с. 36-37, 38-39, 40-41).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 8061123 від 06 липня 2024 року у відповідачки ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 39867 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту у розмірі 13700 грн, за процентами у розмірі 19317 грн (а.с. 42-46, 47).
27 січня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 27.01/25-Ф, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило за плату ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги за кредитними договорами (а.с. 48-52).
Згідно з реєстром боржників від 27 січня 2025 року від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 8061123 від 06 липня 2024 року, боржницею є ОСОБА_1 (а.с. 60-63, 64).
Оскільки ОСОБА_1 не виконала свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, ТОВ «Факторинг Партнерс», як новий кредитор, звернулося до суду з даними позовом про стягнення заборгованості в розмірі, визначеному попереднім кредитодавцем.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, до позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги за кредитними договорами № 8061123 від 06 липня 2024 року (первісний кредитор ТОВ «Авентус Україна») за відповідним договором факторингу.
Надання позивачем реєстру боржників до договору факторингу в сукупності з копією такого договору факторингу є достатніми доказами набуття позивачем прав вимоги за кредитними договорами, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
Вищезазначений договір факторингу ні в цілому, а ні в будь-якій із його частин, не оспорювався та не визнаний недійсними. Будь-яких доказів на спростування достатності обсягу набутих позивачем прав вимоги за кредитним договором до відповідачки суду не надано.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.
Оскільки, позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» на підставі договору факторингу набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним між первісним кредитодавцем та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договорами платежів у зв'язку з неналежним виконанням позичальницею ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 кредитні кошти отримала, що підтверджується матеріалами справи, якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд, однак свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконала, тобто кредитні кошти не повернула.
Доказів на спростування отримання кредитів відповідачкою ОСОБА_1 суду не надано.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № 8061123 від 06 липня 2024 року заборгованість відповідачки ОСОБА_1 перед позивачем складає 39867 грн.
Будь-яких доказів, які б спростовували проведений розрахунок заборгованості за вказаними кредитними договором, відповідачкою суду не надано.
З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо доказів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за кредитним договором, відповідачка належним чином не виконала умови кредитного договору, допустила прострочення платежів та не подала суду жодних доказів, які б спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором № 8061123 від 06 липня 2024 року у розмірі 39867 грн.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частинами 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України сума судового збору в загальному розмірі 2422,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки понесені витрати підтверджені відповідною платіжною інструкцією.
Відповідно пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02 липня 2024 року (а.с. 71-73); заявку на надання юридичної допомоги № 184 від 02 червня 2025 року (а.с. 76); витяг з акту № 13 про надання юридичної допомоги від 30 червня 2025 року (а.с. 77), з переліком наданих послуг.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідачка у справі не надала суду заперечення щодо витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 13000 грн, вказані витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.
Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Враховуючи вищезазначене, вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 13000 грн, суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 13000 грн, оскільки позивачем надано суду докази здійснених ним витрат на зазначену суму, внаслідок чого вимога позивача про стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу у зазначеному ним розмірі підлягає задоволенню.
На підставі статей 11, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 626, 627, 628, 1049, 1054, 1077, 1078, 1082 ЦК України, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 19, 48, 76-81, 89, 133, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місцезнаходження: вул. Ґедройця Єжи, буд. № 6, офіс 521, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ: 42640371) заборгованість за кредитними договорами № 8061123 від 06 липня 2024 року у розмірі 39867 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот шістдесят сім) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місцезнаходження: вул. Ґедройця Єжи, буд. № 6, офіс 521, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ: 42640371) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано протягом строку оскарження.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Варгаракі С.М.