Справа № 569/11283/25
1-кс/569/5314/25
20 жовтня 2025 року м. Рівне
Слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання ОСОБА_2 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12025180000000071,-
ОСОБА_2 звернулася до слідчого судді із вказаним клопотанням, у якому просить скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 06.06.2025.
В судове засідання адвокат ОСОБА_2 не з'явилася, подала заяву про розгляд вказаного клопотання без її участі та задоволити з підстав викладених у ньому.
Слідчий та прокурор в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду клопотання повідомлені належними чином.
З урахуванням неявки учасників судового розгляду, відповідно до ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що у провадженні СУ ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12025180000000071 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.01.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
В ході проведення 04 червня 2025 року обшуку автомобіля марки «Audi Q7», д.н.з. НОМЕР_1 , було виявлено та вилучено майно, зокрема серед іншого на автомобіль марки «Audi Q7», д.н.з. НОМЕР_1 .
Вказаний транспортний засіб постановою слідчого від 04.06.2025 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки в них можуть міститись відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також були отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення.
Ухвалою слідчого судді від 06.06.2025 накладено арешт на вилучене в ході обшуку 04.06.2025 майно та транспортний засіб «Audi Q7», д.н.з. НОМЕР_1 .
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 власником вилученого в ході обшуку автомобіля марки «Audi Q7», д.н.з. НОМЕР_1 , являється ОСОБА_2 .
Відповідно до ухвали суду про накладення арешту на майно слідує, що підставою для цього слугувала необхідність збереження речового доказу з метою повного, всебічного та неупередженого проведення слідчий (розшукових) дій, що в свою чергу може позбавити можливості встановлення істини у кримінальному провадженні, а також проведення судових експертиз.
Згідно вимог ст. 321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
Відповідно до ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна або його скасування для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 1 ст. 100 КПК України, визначено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути як найшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166 (тимчасовий доступ до речей і документів), 170-174 (арешт майна) КПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 100 КПК України, речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів, повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з"ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу №1 Європейської конвенції з прав людини.
Під час судового розгляду встановлено недостатність одного лише посилання слідчого на те, що майно є речовим доказом по даному кримінальному провадженні, а тому таке майно підлягає арешту.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов"язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( див. п. 46 рішення у справі " Устименко проти України", п.п. 51,52 рішення у справі " Рябих проти Росії", п. 31 рішення у справі " Марушин проти Росії", п. 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії").
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «новоселець кий проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).
Як встановлено в ході судового розгляду, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобі НОМЕР_2 ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки «Audi Q7», д.н.з. НОМЕР_1 , не є підозрюваною або особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не є особою, щодо якої здійснюється провадження та щодо якої може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, не встановлено її причетності до вчинення кримінального правопорушення за викладених у клопотанні органу досудового розслідування про арешт майна обставин.
Згідно ухвали слідчого судді від 04.06.2025 обшук було надано на проведення обшуку в автомобілі марки «AUDI Q7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває у власності ОСОБА_2 та у користуванні ОСОБА_3 , з метою відшукання та вилучення грошових коштів отриманих злочинним шляхом, документів, чорнових записів, мобільних телефонів, комп'ютерної оргтехніки, магнітних, електронних та цифрових носіїв інформації на яких зберігається інформація або електронні документи щодо вищевказаних осіб, інші речі та документи, які мають значення у даному кримінальному провадженні та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та документів, які мають значення для кримінального провадження.
Вилучений в ході проведеного обшуку транспортний засіб «AUDI Q7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , до переліку вилученого майна зазначеного в ухвалі слідчого судді щодо надання дозволу на проведення обшуку, яке планував відшукати слідчий, не входило, а тому підлягає поверненню його власнику.
Згідно ч. 7 ст. 236 КПК України вищезазначені вилучені речі, які не входять до переліку майна, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, вважаються тимчасово вилученим майном.
Таким чином, на підставі ст.167 КПК України, вищевказаний транспортний засіб, що належить ОСОБА_2 було тимчасово вилучено.
Окрім того подальше застосування арешту автомобіля не виправдовує такий ступінь і потреби органу досудового розслідування у втручання в права власності ОСОБА_2 , а також створює для неї значні незручності та матеріальні збитки, і на даний час є всі підстави вважати, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба.
Відтак, вилучений за наслідками проведення обшуку 04.06.2025 транспортний засіб та арештований на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду від 06.06.2025 не відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні № 12025180000000071 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.01.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, а тому не вбачається встановлених ч. 2 ст. 170 КПК України підстав для прийняття рішення про накладення арешту, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження на вказане майно.
Таким чином, із урахуванням наведеного, вважаю за необхідне скасувати арешт на майно, належне ОСОБА_2 , що було вилучено в ході проведення обшуку 04.06.2025 не вбачаючи потреби для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до положень статті 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На підставі вище викладеного, враховуючи норми Конституції України, ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2016 року №5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", дослідивши надані матеріали, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає до задоволення, оскільки повернення арештованого майна його власнику не зашкодить подальшому досудовому розслідуванню і проведенню інших процесуальних дій та не вплине на правильність прийнятого судом рішення.
Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року в справі № 569/17036/118 (провадження № 51-598 кмо 19), ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню.
Така ж позиція об'єднаної палати щодо вказаних правовідносин у даному кримінальному провадженні узгоджується з висновком про застосування норми права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2024 в справі №712/191/23 (провадження №51-3208кмо 23).
За таких обставин, ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають. При цьому відмова у скасуванні арешту майна не позбавляє особу права звернутися до суду з повторним клопотанням про скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України як на досудовому розслідуванні, так і під час судового провадження.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст.170,171,174, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання ОСОБА_2 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12025180000000071 задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 06.06.2025, на транспортний засіб «AUDI Q7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , скасувавши заборону власнику користуватися та володіти ним, до прийняття кінцевого рішення у кримінальному провадженні.
Зобов'язати слідчого, який здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12025180000000071 безоплатно повернути ОСОБА_2 автомобіль марки «AUDI Q7», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Ухвала остаточна оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя -