Справа № 569/22652/25
1-кс/569/8051/25
22 жовтня 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_4 , яке погоджене прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
Слідчий, у рамках кримінального провадження № 62025140120001041 від 26.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України, звернувся до суду із вказаним клопотанням, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .
Своє клопотання обґрунтовує тим, що солдат ОСОБА_5 , у порушення вимог ст.ст. 17, 63 Конституції України, ст. 17 Закону У країни «Про оборону України», ст.ст. 11, 16, 128, 129 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ч.1 ст.1, ст. 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи військову службу на посаді старшого водія автомобільного відділення підвозу артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, близько 21 год. 00 хв. 22.03.2025 (точніше досудовим розслідуванням не встановлено, однак саме в цей час виявлено його відсутність на службі) самовільно залишив місце розташування військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться на території АДРЕСА_1 , після чого перебуваючи поза межами вказаної військової частини, почав проводити службовий час на власний розсуд, не пов?язаний із проходженням військової служби, припинивши тим самим виконувати свій конституційний обов?язок щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України, після чого прибув 21.09.2025 до розташування військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) та продовжував проходити військову службу, однак надалі повторно припинив проходити військову службу, а отже останній у такий спосіб незаконно припинив тимчасово виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності, після чого 20.10.2025 його протиправна діяльність була припинена, чим вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Тому, 20.10.2025 слідчим, за погодженням з процесуальним керівником, складено повідомлення про підозру зазначеної особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану, яке йому вручено із дотриманням вимог ст.ст. 111, 135, 278 КПК України.
Отже, 20.10.2025 вказана особа набула статусу підозрюваного у вказаному кримінальному провадженні.
20.10.2025 о 19 год. 18 хв. з урахуванням того, що в органу досудового розслідування є обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча такого підозрюваного з метою ухилення від кримінальної відповідальності, його було затримано на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 615 КПК України.
Обґрунтованість підозри такої особи до вчинення кримінального правопорушення, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування матеріалами, а саме: актом службового розслідування військової частини, у якій він проходив службу за фактом вчинення вищевказаного правопорушення; протоколами допиту свідків, а також іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Слідчий у клопотанні просить застосувати до підозрюваного запобіжний захід тримання під вартою, покликаючись на наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання вищевказаним ризикам, а тому підозрюваному слід застосувати запобіжний захід тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Прокурор та слідчий в судовому засіданні підтримали клопотання, просили його задоволити з викладених у ньому підстав.
Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні клопотання слідчого та застосувати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
В судовому засіданні встановлено, що Третім слідчим відділом (із дислокацією у м. Рівне) Територіального управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, за процесуального керівництва Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону розслідується кримінальне провадження № 62025140120001041 від 26.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України.
За вищевказаних обставин, у рамках даного кримінального провадження, 20 жовтня 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
20 жовтня 2025 року ОСОБА_5 затримано на підставі абз. 6 (10) ч. 1 ст. 615 КПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до якого, зокрема, відноситься: верховенство права.
Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Узагальнююче визначення «обґрунтованість підозри» у вчиненні кримінального правопорушення, доведення якої, як одного з трьох обов'язкових елементів, визначених КПК України для можливості взагалі обрання запобіжного заходу, покладено на прокурора, сформульовано у правових позиціях Європейського суду з прав людини.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року вказав, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. ЄСПЛ в даному рішенні наголошує, що вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою.
Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Крім того, як зазначено у матеріалі ВССУ від 11.07.2016р. «захист прав людини у кримінальному провадженні: доказування та докази», передумовою для подання клопотання стороною обвинувачення про застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор зобов'язані з належним обґрунтуванням викласти обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню, знищення, сховати або спотворити річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик незаконного впливу на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення є недостатньою для обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Бойченко проти Молдови» №41088/05, рішення від 11 липня 2006 року - «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу».
Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.
При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особливості підозрюваного і його поведінки.
Вище наведені докази у їх сукупності, вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Окрім того, під час розгляду клопотання слідчим та прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено безальтернативне понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Крім того, підозрюваний може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
У такий спосіб, підозрюваний як особисто, такі і через інших осіб, будучи обізнаним із колом осіб, котрим відомо або може бути відомо згадані обставини, шляхом умовлянь, чиненням тиску, погрозами та/або будь-яким іншим чином може вплинути на цих осіб з метою серед іншого зміни показань про обставини провадження, або взагалі відмови, як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду.
Також підозрюваний, розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.
Підозрюваний, вчиняючи самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати будь-які накази командира підрозділу щодо виконання свої службових обов'язків в умовах воєнного стану, та у подальшому вибув за межі дислокації військової частини, а отже знизив можливість функціонування підрозділу у випадку надходження наказу про виконання бойового завдання та тим самим сприяв у підриві обороноздатності ЗС України, демонстрування перед іншими військовослужбовцями у відкритій формі можливість відмовитися від проходження від військової служби, що підсилює його схильність до вчинення протиправних дій. Також слід врахувати, що вказаний військовослужбовець уже раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення інших кримінальних правопорушень, що свідчить про його схильність до протиправної поведінки.
Більше того, вказаний ризик тісно переплітається із ризиком, що підозрюваний буде переховуватися від органу досудового розслідування та суду, оскільки за ним зберігається статус військовослужбовця, і у разі відсутності законних підстав перебування поза межами підрозділу - настає кримінальна відповідальність.
Фактично, підозрюваний вчинив це кримінальне правопорушення під час виконання службових обов'язків, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, що у подальшому і слугувало причинно-наслідковим зв'язком настанню негативних наслідків для держави України під час відсічі збройної агресії рф та дискредитації ЗС України.
За таких обставин при наявності вказаних ризиків не має можливості застосувати до підозрюваного інший запобіжний захід.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Частиною 8 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
Можливість підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий суддя вважає такі дії вірогідними, з огляду на докази, які вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, тяжкості кримінального правопорушення який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, відсутність у підозрюваного міцних соціальних зв'язків, відсутність осіб, які перебувають на його утриманні, а отже стороною обвинувачення доведено існування вказаних ризиків передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки не є достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Згідно п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до статей 3, 27 Конституції України, людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного ст. ст. 3, 7 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від злочинів проти життя та здоров'я особи.
Слідчий, звертаючись із клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та прокурор при його розгляді довели про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя вважає необхідним застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м'який запобіжний захід, не зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні слідчого та гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Даних, які б вказували на неможливість застосування щодо підозрюваного вказаного запобіжного заходу не встановлено.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим кодексом.
Однак, відповідно до абз. 3 ч. 4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176 - 178, 183, 184, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задоволити.
Застосувати відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Львів Львівської області, українця, громадянина України, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , військовослужбовця військової служби за призовом по мобілізації, який на момент вчинення злочину перебував на посаді старшого водія автомобільного відділення підвозу артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк 60 днів, без визначення розміру застави, тобто до 18.12.2025.
Утримувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Державній установі "Рівненський слідчий ізолятор" - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", вручити учасникам судового розгляду.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя -