Справа № 569/22642/25
1-кс/569/8046/25
22 жовтня 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_6 , яке погоджене прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
Слідчий, у рамках кримінального провадження №62025240030000576 від 22.01.2025 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, звернувся до суду із вказаним клопотанням, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 .
Своє клопотання обґрунтовує тим, що солдат ОСОБА_4 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, солдат ОСОБА_4 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, із метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, за відсутності причин поважного характеру, після проходження лікування в КП «Рівненський обласний шкірно-венерологічний диспансер», 03.11.2024 не з'явився без поважних причин на службу з лікувального закладу, а саме до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 , відправившись в невідомому напрямку, де проводив час на власний розсуд, не пов'язаний із проходженням військової служби та обов'язки військової служби не виконує.
20 жовтня 2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Цього ж дня, тобто 20 жовтня 2025 року о 18 год 20 хв. ОСОБА_4 затримано на підставі абз. 6 (10) ч. 1 ст. 615 КПК України.
Слідчий у клопотанні просить застосувати до підозрюваного запобіжний захід тримання під вартою, покликаючись на наявність ризиків передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання вищевказаним ризикам, а тому підозрюваному слід застосувати запобіжний захід тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав, просив його задоволити з викладених у ньому підстав.
Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні клопотання слідчого та застосувати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
В судовому засіданні встановлено, що Третім слідчим відділом (із дислокацією у м. Рівне) Територіального управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, за процесуального керівництва Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону розслідується кримінальне провадження №62025240030000576 від 22.01.2025 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 407 КК України.
За вищевказаних обставин, у рамках даного кримінального провадження, 20 жовтня 2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
20 жовтня 2025 року о 18 год 20 хв. ОСОБА_4 затримано на підставі абз. 6 (10) ч. 1 ст. 615 КПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до якого, зокрема, відноситься: верховенство права.
Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Узагальнююче визначення «обґрунтованість підозри» у вчиненні кримінального правопорушення, доведення якої, як одного з трьох обов'язкових елементів, визначених КПК України для можливості взагалі обрання запобіжного заходу, покладено на прокурора, сформульовано у правових позиціях Європейського суду з прав людини.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року вказав, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. ЄСПЛ в даному рішенні наголошує, що вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою.
Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Крім того, як зазначено у матеріалі ВССУ від 11.07.2016р. «захист прав людини у кримінальному провадженні: доказування та докази», передумовою для подання клопотання стороною обвинувачення про застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор зобов'язані з належним обґрунтуванням викласти обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню, знищення, сховати або спотворити річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик незаконного впливу на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення є недостатньою для обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Бойченко проти Молдови» №41088/05, рішення від 11 липня 2006 року - «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу».
Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.
При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особливості підозрюваного і його поведінки.
Вище наведені докази у їх сукупності, вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Окрім того, під час розгляду клопотання слідчим та прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено безальтернативне понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Крім того, підозрюваний ОСОБА_4 перебуваючи на волі, розуміючи тяжкість вчинення кримінального правопорушення, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хвороби, підробивши для цього відповідні документи, оформлювати документи щодо набуття ним інвалідності або опікунства над непрацездатними особами, щоб не перебувати в умовах ізоляції від суспільства.
Наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, обґрунтовується тим, що підозрюваний ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, та продовжує його вчиняти, оскільки до військової частини не повернувся, до виконання обов'язків військової служби не приступив та не бажає продовжувати військову службу, до органу досудового розслідування доставлений військовослужбовцями військової служби правопорядку.
За таких обставин при наявності вказаних ризиків не має можливості застосувати до підозрюваного інший запобіжний захід.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Частиною 8 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
Можливість підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий суддя вважає такі дії вірогідними, з огляду на докази, які вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, тяжкості кримінального правопорушення який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, відсутність у підозрюваного міцних соціальних зв'язків, відсутність осіб, які перебувають на його утриманні, а отже стороною обвинувачення доведено існування вказаних ризиків передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки не є достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Згідно п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до статей 3, 27 Конституції України, людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного ст. ст. 3, 7 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від злочинів проти життя та здоров'я особи.
Слідчий, звертаючись із клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та прокурор при його розгляді довели про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя вважає необхідним застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м'який запобіжний захід, не зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні слідчого та гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Даних, які б вказували на неможливість застосування щодо підозрюваного вказаного запобіжного заходу не встановлено.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим кодексом.
Однак, відповідно до абз. 3 ч. 4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176 - 178, 183, 184, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задоволити.
Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Малий Ходачків, Тернопільської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця призваного під час мобілізації, на момент вчинення злочину перебував на посаді солдат резерву взводу резерву рядового складу 1 роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимого, у військовому званні «солдат», запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк 60 днів, без визначення розміру застави, тобто до 18.12.2025.
Утримувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Державній установі "Рівненський слідчий ізолятор" - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", вручити учасникам судового розгляду.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя -