Справа № 752/12197/24 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур Ю.Ю.
28 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії АА №00019805 від 17.05.2024.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач під час винесення оскаржуваної Постанови повинен був застосувати похибку у 2 відсотки, яка встановлена Правилами проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №30 від 18.01.2001.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не є суб'єктом адміністративної відповідальності в спірних правовідносинах, а постанова за формою та змістом відрізняється від затвердженої законом.
На думку апелянта, відповідач не мав повноважень на притягнення до відповідальності позивача, оскільки транспортний засіб за допомогою яких перевозився вантаж зареєстрований за іншою особою, що не було враховано під час вирішення справи.
Оскільки напівпричіп, за допомогою якого перевозився вантаж, та який не був ідентифікований працівником відповідача, що виносив постанову є контейнеровозом, тому підстави для притягнення до адміністративної відповідальності - відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що оскільки позивачем не надано доказів використання спеціального колісного транспортного засобу контейнеровоза для перевезення контейнера із відповідним маркуванням, а відсутність контейнеру підтверджується і фотознімками, зробленими під час фіксації факту порушення, тому позовні вимоги є безпідставними.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2024 старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Василенко Д.І., складено постанову серія АА № 00019805 від 17.05.2024, згідно з якою встановлено, що 16.05.2024 о 16 год 24 хв., за адресою Н-11, км 76+702, Дніпропетровська обл., відповідальна особа - ОСОБА_1 , допустила рух транспортного засобу MAN TGA 26.440, ДНЗ НОМЕР_1 , із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 11.6% (4.64 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
У відповідності до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, шляхом реорганізації (злиття) Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
У силу вимог підпунктів 15, 27 пункту 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
З наведеного вбачається, що відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати від 12 лютого 2020 року у справі № 917/210/19.
Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), відповідно до частини дванадцятої статті 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Частини перша та четверта статті 48 Закону № 2344-III закріплюють, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
У відповідності до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною другою статті 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 №879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (надалі - Порядок №879), відповідно до п.п.3-5-1 п.2 якого:
великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки;
габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів;
дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами», після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов.
У силу вимог пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 %.
Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
За правилами пунктів 15, 16, 18, 20 Порядку №879, контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.
Габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.
За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.
З аналізу вказаних положень Порядку №879 вбачається, що при здійсненні габаритно-вагового контролю здійснюється перевірка відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Так, єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
У відповідності до пункту 22.5 Правил дорожнього руху Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів не перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Аналіз наведених положень вказує на те, що п. 22.5 Правил дорожнього руху встановлено різні нормативи навантаження як для руху контейнеровозів так і для руху інших транспортних засобів та їх составів.
Статтею 132-1 КУпАП визначено адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.
Зокрема, частиною другої ст. 132-1 КУпАП визначено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 % до 10 % включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 %, але не більше 20 %; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 %, але не більше 30 %; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 %. Примітка. Підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Слід зазначити, що завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси, перевізник зобов'язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.
З матеріалів справи вбачається, контролюючим органом встановлено здійснення перевезення позивачем вантажу з перевищенням встановлених законодавством вагових норм, при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, чим порушено пункт 22.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність згідно частини другої статті 132-1 КУпАП.
Підставою для винесення спірної постанови слугувало те, що 17.05.2024 старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Василенко Д.І., складено постанову серія АА № 00019805 від 17.05.2024, згідно з якою встановлено, що 16.05.2024 о 16 год 24 хв., за адресою Н-11, км 76+702, Дніпропетровська обл., відповідальна особа - ОСОБА_1 , допустила рух транспортного засобу MAN TGA 26.440, ДНЗ НОМЕР_1 , із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 11.6% (4.64 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В якості даних транспортного засобу, рух якого зафіксовано в автоматичному режимі, у постанові від 17.05.2024 зазначено: MAN TGA 26.440, ДНЗ НОМЕР_1.
Згідно з фотозображенням транспортного засобу, здійсненим в автоматичному режимі в момент вчинення правопорушення, 16.05.2024 об 16 год 24 хв на ділянці дороги Н-11, км 76+702, Дніпропетровська обл., зафіксовано проїзд транспортного засобу MAN TGA 26.440, ДНЗ НОМЕР_1 з напівпричепом.
У відповідності до наявних свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що спеціалізований транспортний засіб MAN TGA 26.440, ДНЗ НОМЕР_1 являється спеціалізованим вантажним сідловим тягачем, а спеціалізований напівпричіп Schmitz SPR24, днз НОМЕР_2 є спеціалізованим напівпричіпом-контейнеровозом, переобладнаним, що полягає у обладнанні рами додатковими навісними елементами і пристроями.
Так, статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III) визначено, що причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Положеннями пункту 1 Правил №363, визначено, що сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Отже, напівпричеп - це транспортний засіб без джерела енергії, який самостійно пересуватись і перевозити вантажі по дорогах не може, а рушійною силою для нього є саме тягач, який є основним транспортним засобом, котрий здійснює перевезення вантажів.
Напівпричеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій, а саме: контейнерів.
Згідно з пунктом 17.6 Правил №363, для перевезення контейнерів перевізник повинен надавати автомобілі (автопоїзди) із бортовими платформами або спеціалізований рухомий склад (низькорамні напівпричепи - контейнеровози, автомобілі із вантажопіднімальними пристроями тощо).
Відповідно до пунктів 17.2-17.5 Правил №363 забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів. Універсальні автомобільні контейнери, що належать перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м, місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб.м). Після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил, навісити бирку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача (пункт 17.15 Правил №363).
Відповідно до пункту 17.9 Правил №363, приймання вантажів для перевезення в контейнерах здійснюється при наявності Договору на підставі заявки, а при відсутності Договору - разового договору.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано до суду доказів перевезення вантажів контейнером (зокрема, але не виключно договору перевезення), актів про пломбування, відповідного маркування із зазначенням вантажності і маси тари контейнера, внутрішнього об'єму контейнера, місця, місяця і року виготовлення контейнера, часу останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
У свою чергу, у додатку 7 до Правил №363 міститься форма товарно-транспортної накладної.
У другій колонці зворотного боку товарно-транспортної накладної «Відомості про вантаж» необхідно зазначати найменування вантажу (номер контейнера), у разі перевезення небезпечних вантажів: клас небезпечних речовин, до якого віднесено вантаж.
Пунктом 17.16 Правил №363 передбачено, що під час приймання завантаженого контейнера провадиться зовнішній огляд контейнера, перевіряється наявність пломби та її справність, цілісність пломбувального дроту, а також відповідність номера контейнера і відправницького контрольного знаку на відтиску пломби номеру контейнера і контрольному знаку, зазначеним у товарно-транспортній накладній.
Не приймаються для перевезення контейнери з невиразними відтисками пломб, а також з неправильно навішеними пломбами, несправні контейнери із слідами розкрадання, зіпсуття або ушкодження вантажу. При виявленні несправності контейнера або пломби, невідповідності номера контейнера і знаків на відтисках пломби та в товарно-транспортній накладній водій (експедитор) зобов'язаний повідомити про це вантажовідправника. Тільки після усунення виявлених недоліків такі контейнери приймаються для перевезення.
Отже, зазначення номера контейнера у товарно-транспортній накладній є обов'язковим при здійснення контейнерних перевезень.
Водночас, позивачем до матеріалів справи не було надано копії товарно-транспортної накладної де б у колонці «Найменування вантажу (номер контейнера), у разі перевезення небезпечних вантажів: клас небезпечних речовин, до якого віднесено вантаж» містились би відомості про номер(-и) контейнеру(-ів).
Крім того, з матеріалів фотофіксації вказаного транспортного засобу вбачається, що вантажне перевезення здійснювалося транспортним засобом, який не є контейнеровозом в розумінні вищезазначених норм, оскільки верхня його частина зрізана та накрита тентом, та не перевозила контейнери.
При цьому, вантаж, що перевозився на платформах, не має відповідних маркувань та позначень для ідентифікації його як контейнера, тобто не використовувався в момент зафіксованого порушення як контейнеровоз, тому фактична маса транспортних засобів повинна бути не більше 40 тонн.
Таким чином, факт перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що пов'язано із правомірністю порядку проведення габаритно-вагового контролю, а також використанням при проведенні фіксації належним технічними приладами.
Відтак, наявні дані про те, що транспортний засіб рухався з порушенням вагових норм, адже в підпункті «б» пункту 22.5 Правил дорожнього руху чітко вказано, що максимальне значення фактичної маси автомобіля 40 тонн передбачене саме для перевезення трьохвісним автомобілем (тягачем) з трьохвісним напівпричепом.
Слід зауважити, що наявність прогалини в пункті 22.5 Правил дорожнього руху щодо встановлення параметрів, за яких допускається рух контейнеровозів, що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів, призводить до зловживань перевізниками та до значного перевищення вагових норм під час руху великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами, що фіксується в автоматичному режимі.
Якщо в реєстраційних документах транспортний засіб вказано як «контейнеровоз», тобто як колісний транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій контейнерів, то і його експлуатація повинна відповідати як його конструкції, так і його призначенню.
Перевізник повинен дотримуватись технічних характеристик, не навантажувати на автомобіль більше його технічних можливостей і не допускати перевантаження на вісі транспортного засобу.
Завантажуючи вантажний автомобіль у межах дозволеної фактичної маси, перевізник зобов'язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу і можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до переконання про те, що постанова серії АА №00019805 від 17.05.2024 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за частиною другою статті 132-1 КУпАП є правомірною та скасуванню не підлягає.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко