Справа № 640/9731/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лазаренко Максим Сергійович
28 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нігяр» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС в м. Києві про відмову у прийнятті звітної декларації позивача з податку на додану вартість за квітень 2019 року, яке викладене у письмовому повідомленні вих. №88366/10/26-15-57-05-11 від 11.05.2019 року;
- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Головного управління ДФС в м. Києві прийняти звітну податкову декларацію позивача з податку на додану вартість за квітень 2019 року.
Позов обґрунтовано тим, що податковим органом необґрунтовано відмовлено у прийнятті податкової декларації останнього з податку на додану вартість та додатків до неї за квітень 2018 року з підстав виключення позивача з реєстру платників ПДВ, оскільки рішення про анулювання реєстрації платника податку було оскаржено до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про відмову у прийнятті звітної податкової декларації ТОВ «Нігяр» з податку на додану вартість за квітень 2019 року, яке викладене у письмовому повідомленні №88366/10/26-15-57-05-11 від 11.05.2019.
Визнано звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр» такою, що подана у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, 10.05.2019.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки рішенням від 30 червня 2018 року №290 позивача було виключено з реєстру платників податків на додану вартість, відтак податкова декларація за квітень 2019 року не відповідає сутності та складена з порушеням норм Податкового кодексу України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 16 вересня 2025 року.
У силу вимог частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Нігяр» засобами поштового зв'язку направлено до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію платника податку на додану вартість за квітень 2019 року.
Зазначену податкову декларацію отримано за довіреністю 10.05.2019 посадовою особою ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Однак, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві листом №88366/10/26-15-57-05-11 від 11.05.2019 повідомлено позивача про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 року.
Підставою для винесення зазначеного рішення, як зазначено у повідомленні №88366/10/26-15-57-05-11 від 11.05.2019 про відмову у прийнятті звітності, є її невідповідність вимогам п. 48.4. ст. 48 Податкового кодексу України - «зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період», оскільки такий номер анульований у зв'язку з анулюванням реєстрації платником податку на додану вартість (дата анулювання реєстрації 30.03.2018 року)».
Так, ДПІ у Святошинському ГУ ДФС у м. Києві рішенням від 30.03.2018 №290 виключило ТОВ «Нігяр» з реєстру платників податків податку на додану вартість на підставі п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України.
У свою чергу, ТОВ «Нігяр» не погоджуючись з рішенням ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 30.03.2018 №290 про виключення з реєстру платників податків податку на додану вартість подано позов до суду, за наслідками розгляду якого рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2020 № 826/8948/18, яке набрало законної сили 02.04.2021, визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві №290 від 30.03.2018 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр».
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача вих. №88366/10/26-15-57-05-11 від 11.05.2019 року та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником ПДВ не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ, відтак відмова у невизнанні податкової декларації позивача з податку на додану вартість за квітень 2019 року, викладена в оскаржуваному листі, є протиправною і суперечить вищенаведеним нормам ст.ст.48, 49 ПК України.
Як наслідок, суд першої інстанції прийшов до переконання про необхідність визнати звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр» такою, що подана у день її фактичного отримання Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, 10.05.2019.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
У силу вимог 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.
Відповідно до положень п. 48.1-48.2 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Водночас, в силу приписів пунктів 48.4-48.7 статті 48 ПК України у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.
Податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником;
Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.
Фізичною особою - платником податків або його представником; особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно із договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції.
Якщо податкова декларація подається податковими агентами - юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків - фізична особа - таким платником податків.
Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.
Аналізуючи наведені положення колегія суддів приходить до висновку, що статтею 48 ПК України визначено обов'язкові реквізити, відсутність яких має своїм наслідком, що така звітність не вважається податковою декларацією, за винятком випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 ПК України.
Разом з цим, положеннями статті 49 ПК України врегульовано подання податкової декларації до контролюючих органів.
Пунктом 49.9 ст. 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови (п. 49.11 ст. 49 ПК України).
Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із:
1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених п.п. 48.3 та 48.4 ПК України;
2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.
При цьому, як встановлено п. 49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Таким чином, законодавством визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Нігяр» засобами поштового зв'язку направлено до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію платника податку на додану вартість за квітень 2019 року.
Зазначену податкову декларацію отримано за довіреністю 10.05.2019 посадовою особою ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Однак, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві листом №88366/10/26-15-57-05-11 від 11.05.2019 повідомлено позивача про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 року.
Підставою для винесення зазначеного рішення, як зазначено у повідомленні №88366/10/26-15-57-05-11 від 11.05.2019 про відмову у прийнятті звітності, є її невідповідність вимогам п. 48.4. ст. 48 Податкового кодексу України - «зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період», оскільки такий номер анульований у зв'язку з анулюванням реєстрації платником податку на додану вартість (дата анулювання реєстрації 30.03.2018 року)».
Відповідно до пункту 184.5 статті 184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.
Згідно п. 184.6 ст. 184 Податкового кодексу України, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Пунктом 184.10 ст. 184 Податкового кодексу України, визначено, що про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов'язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.
Таким чином, платник податків, який є зареєстрованим платником податку на додану вартість, зобов'язаний подавати до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість у строки та в порядку визначеному Податковим кодексом України.
У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Враховуючи вищевикладене, на момент подання декларації з податку на додану вартість за травень 2019 року, позивач був позбавлений індивідуального податкового номеру платника податку на додану вартість.
Відтак, подана позивачем податкова декларація з ПДВ за квітень 2019 року не відповідає вимогам п. 48.3 статті 48 ПК України в частині зазначення в ній недостовірних даних щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що в силу вимог податкового законодавства є безумовною підставою для відмови у прийнятті податкової звітності.
Отже, враховуючи, що реєстрацію позивача платником ПДВ анульовано 30.03.2018 та інформація щодо відновлення реєстрації ТОВ «Нігяр» платником ПДВ відсутня, у позивача не виникло підстав для подання податкової декларації з ПДВ за квітень 2019 року, а у контролюючого органу не виникло обов'язку щодо прийняття такої податкової звітності.
У той же час, колегія суддів враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міст Києві від 28 жовтня 2020 року у справі № 826/8948/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення задоволено позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві №290 від 30.03.2018 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр».
Крім того, слід звернути увагу на те, що відповідно до п. 5.10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1130 від 14.11.2014, рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу може бути оскаржене в адміністративному порядку відповідно до вимог статті 56 Кодексу або до суду.
Підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.
Для внесення контролюючим органом до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації необхідно подати належним чином завірену копії судового рішення, яким скасовано рішення відповідного податкового органу про анулювання реєстрації платника ПДВ або рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації платника ПДВ.
Таким чином, позивач лише з дня набрання законної сили судовим рішенням в справі №826/8948/18, відновить реєстрацію платника ПДВ, та як, наслідок, має право подавати звітність з ПДВ, проте, на момент подання її за квітень 2019 року до відповідача в останнього, не було підстав для її прийняття.
Відтак, анулювання реєстрації особи як платника податку унеможливлює прийняття поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 року, тому у спірних правовідносинах податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у межах своєї компетенції та без порушень законних прав та інтересів позивача, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі №810/3508/17, від 30 січня 2019 року у справі №826/3793/17, від 18 червня 2019 року у справі №810/1702/18.
Однак, даний факт не впливає на ту обставину, що податкову декларацію з ПДВ за квітень 2019 року було подано ТОВ «Нігяр» у паперовій формі.
Так, законодавством (на момент прийняття спірного рішення) чітко передбачено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису, та з дотриманням вимог до форми та змісту, встановлених ст. 48 ПК України.
Тобто, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 1 січня 2015 року, запровадження обов'язку для платника податків щодо її подання засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.
Відповідно, подання позивачем декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 рік є неприйнятним, оскільки пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовано обов'язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі №810/2468/17 та у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі №826/14369/17.
При цьому, колегія суддів враховує, що лист №88366/10/26-15-57-05-11 від 11.05.2019 за своїм змістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень, прийнятим у відповідності до ст. 49 Податкового кодексу України, за результатом розгляду поданої ТОВ «Нігяр» податкової декларації, а носить інформативний характер та не є відмовою у прийнятті декларації, а тому, визнання його протиправним та скасування не зумовлює наслідків для платника податків та відновлення порушених прав.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нігяр» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко