П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12298/25
Перша інстанція: суддя Хом'якова В.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
23 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у його звільненні з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): під час воєнного стану: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років, оформлену листом Військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2025 року № 3739;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити його як військовослужбовця, солдата військової частини НОМЕР_1 з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): під час воєнного стану: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років на підставі рапорту останнього, поданого в березні 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пункту 3 частини 12 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Позивач вважає, що в нього наявні підстави для звільнення з лав ЗСУ, у зв'язку із самостійним вихованням дітей, що підтверджується копією свідоцтва про народження дітей, копіями судових рішень, які набрали законної сили, якими встановлені факти та обставини самостійного виховання позивачем дітей віком до 18-років
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що згідно п.п.14 ч.5 Переліку документів, що подаються разом із поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (Додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року), для звільнення військовослужбовця під час дії воєнного стану, звільняються з військової служби через сімейні обставини у випадку, коли він самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду повинні бути надані відповідні документи за переліком, зокрема, документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України). Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2018 року про розірвання шлюбу та рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2024 року про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, не є рішеннями суду про встановлення факту самостійного виховання дитини (дітей), як це передбачено Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Отже, з огляду на відсутність в додатках до рапорту на звільнення ОСОБА_1 підтверджуючих документів про самостійне виховання дітей (мати їх спільних дітей не позбавлена батьківських прав, відсутнє рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дітей), відсутні підстави для звільнення позивача з лав ЗСУ за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки резолютивній частині рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2024 року у цивільній справі № 495/6883/24, яке набрало законної сили 14 січня 2025 року, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дітей батьком без участі матері, з якої можливо зробити однозначний висновок про те, що це рішення є рішенням суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.03.2022 на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 призваний по мобілізації, на особливий період, та направлений для проходження військової служби за мобілізацією, на особливий період, до Військової частини НОМЕР_2 .
З 03 лютого 2025 року по теперішній час позивач перебуває на військовій службі за мобілізацією, на особливий період, у Військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні "солдат", що підтверджується довідкою (форма 5) військової частини НОМЕР_1 від 09 квітня 2025 року № К/1240.
ОСОБА_1 є батьком двох дітей - ОСОБА_2 , 2007 року народження та ОСОБА_3 , 2012 року народження.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2018 року у цивільній справі № 495/10061/17, яке набрало законної сили 10 квітня 2018 року, шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 28 серпня 2005 року виконавчим комітетом Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис № 13, розірвано.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2024 року у цивільній справі № 495/6883/24, яке набрало законної сили 14 січня 2025 року, розглянуто позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. В резолютивній частині рішення суд задовольнив позов в повному обсязі. Визначив місце проживання неповнолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , що також проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з фактом самостійного виховання та утримання дітей батьком ОСОБА_1 без участі матері. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей аліменти в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму.
Рішення суду набрало законної сили 14.02.2025.
У березні 2025 року ОСОБА_1 по команді подано до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пункту 3 частини 11 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дітей віком до 18 років, яких самостійно виховує та утримує за рішенням суду.
До вказаного рапорту подані документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення, зокрема:
- копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27 червня 2007 року на ім'я ОСОБА_7 ;
- копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 03 січня 2013 року на ім'я ОСОБА_6 ;
- копія рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2018 року у цивільній справі № 495/10061/17, яке набрало законної сили 10 квітня 2018 року;
- копія рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2024 року у цивільній справі № 495/6883/24, яке набрало законної сили 14 січня 2025 року.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2025 № 3739 за результатами розгляду вказаного рапорту ОСОБА_1 повідомлено позивача, що ним до рапорту не долучені належні, передбачені чинним законодавством документи, які б у своїй сукупності підтверджувати наявність в нього сімейної обставини, яка б надавала право на звільнення з лав Збройних Сил України, а тому на сьогодні у військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для задоволення рапорту про звільнення з лав Збройних Сил України.
Вважаючи відмову відповідача у звільненні з лав Збройних Сил України протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про самостійне виховання дітей до 18 років, зокрема, встановлення факту одноосібного виховання дітей, що свідчить про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі п.п. г) п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Статтею 26 Закону № 2232-ХІІ встановлені підстави для звільнення з військової служби, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої якої передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, які дають підстави для звільнення з військової служби, відповідно до пункту 3 якої встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, (застосовується судом в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За обставинами справи, вважаючи що він має право на звільнення з військової служби, ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з самостійним вихованням та утриманням дітей до 18 років.
Згідно п.п.14 ч.5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (Додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року), у разі коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду військовослужбовцем, подаються:
- копія свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
- один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного із батьків безвісно відсутнім, або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
В додатках до рапорту про звільнення солдата ОСОБА_1 , який поданий до Військової частини НОМЕР_1 , наявні копії свідоцтв про народження дітей, копія рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2018 року про розірвання шлюбу та копія рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2024 року про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.
Відповідно ст.150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Статтею 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей.
Так, згідно абзацу другого резолютивної частини рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2024 року у цивільній справі № 495/6883/24 визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , що також проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з фактом самостійного виховання та утримання дітей батьком ОСОБА_1 без участі матері.
Натомість, абзацом третім резолютивної частини рішення стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку, але не менше 50% від прожиткового мінімуму, щомісячно до досягнення дітьми повноліття.
Викладене підтверджує, що зазначеним рішенням суду, на яке посилається позивач, спростовано факт самостійного утримання позивачем дітей, оскільки з їх матері ОСОБА_5 стягуються аліменти на утримання їх спільних дітей.
Крім того, в мотивувальній частині рішення питання самостійного виховання та утримання дітей позивачем не досліджувалось.
Доказів того, що ОСОБА_5 ухиляється від сплати аліментів та не утримує їх, матеріали справи не містять.
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_5 зареєстрована в тому ж населеному пункті, що і позивач з дітьми. Відомості про переїзд ОСОБА_5 до іншого населеного пункту або за кордон в матеріалах справи також відсутні.
Крім того, рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2024 року у цивільній справі № 495/6883/24 не позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про статус позивача як батька, що самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років.
У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховний Суд вказав на те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків не доводить факт відсутності участі іншої особи (матері/батька) у вихованні дитини.
Суд першої інстанції вірно послався на те, що постановою від 13.06.2018 по справі №822/2446/17 Верховний Суд визначив, що правовий статус поняття одинокого батька не врегульований законодавством, а тому вбачається можливим застосовування аналогії поняття одинокої матері, тлумачення якого зазначено у постанові Пленуму ВСУ.
Так, відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9, одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Отже, батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов'язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу, не перебування батьків у шлюбі, реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про самостійне виховання дітей до 18 років, зокрема, встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей, а тому відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі п.п. г) п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Додатково колегія суддів враховує, що в ухвалі ВП ВС по справі № 127/3622/24 від 19 березня 2025 року щодо встановлення в порядку окремого провадження факту самостійного виховання дитини в умовах воєнного стану для цілей звільнення з військової служби на підставі ч. 12 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII", колегія суддів зазначила наступне.
Так, на момент розгляду справи внесено зміни в статтю 26 Закону № 2232-ХІІ, які набрали чинності 18 травня 2024 року, частина дванадцята якої передбачає, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, зокрема у випадку коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Внесенням змін Законом № 3633-ІХ до статті 26 Закону № 2232-ХІІ законодавець уточнив поняття «військовозобов'язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право звільнення з військової служби, та як одну з підстав для звільнення передбачив обставину, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, може встановлюватись виключно за рішенням суду.
Таке унормування дає підстави для висновку про те, що за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання встановлення юридичного факту - самостійного виховання дитини як підстави для звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом саме в порядку окремого провадження.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 24 квітня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко