П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3824/25
Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,
повний текст судового рішення
складено 23.06.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП» до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови №ПШ111913 від 31.10.2024 року, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «КИП» звернулося до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ111913 від 31.10.2024 року.
Свої позовні вимоги, позивач обґрунтував тим, що його безпідставно було притягнуто до відповідальності за відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Звертає увагу на те, що до відповідальності притягнуто власника транспортного засобу, а не перевізника. Додатково зазначає, що транспортний засіб був переданий в користування третьої особи згідно з договором оренди транспортного засобу.
Ухвалою суду від 21.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено провадити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію аргументував тим, що актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт встановлено відсутність у водія документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Зазначає, що жодних документів, які б підтверджували, що вказаний автомобіль вибув з користування власника, інспекторам для перевірки надано не було. За сукупності вищенаведений обставин, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП» (вул. Дмитра Яворницького, 2/2,м. Миколаїв,54018, ідентифікаційний код 38457925) до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056) про визнання протиправною та скасування постанови №ПШ111913 від 31.10.2024 року - задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорт №ПШ 111913 від 31.10.2024 року про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП» адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вул. Антоновича, 51, ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП» (вул. Дмитра Яворницького, 2/2, м. Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 38457925) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,20 коп.
На вказане рішення суду Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі №400/3824/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
28.07.2025 року (вхід.№41032/25) на адресу суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП» - Поліводи Ольги Володимирівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року у справі №400/3824/25, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року у справі №400/3824/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИП» до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті - без змін.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.09.2024 року посадовою особою відповідача проведено рейдову перевірку на а/д М-05 «Київ-Одеса» транспортного засобу Мерседес держ. номер НОМЕР_1 , власником якого на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є Товариство з обмеженою відповідальністю «КИП».
За результатами проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом складено акт №АР059492 зі змісту якого вбачається, що під час перевірки транспортного засобу, виявлено порушення, а саме: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме тахокарта за 24.09.2024 року водія ОСОБА_1
31.10.2024 року відповідачем стосовно позивача винесено Постанову №ПШ111193 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на підставі абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з постановою контролюючого органу, звернувся до суду з даним позовом.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Правовідносини у сфері перевезення вантажів регулюються Законом України від 05.04.2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-III).
Відповідно до частини 11 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
За приписами частини 3 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення №103).
Згідно з пунктом 15 Порядку здійснення контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до вимог ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Тобто, як зазначено в абзаці 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суб'єктом відповідальності за встановлене правопорушення є саме автомобільний перевізник.
Відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до перевізників.
Таким чином, спірним питанням в межах даної справи є встановлення факту чи є позивач перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Як вбачається з матеріалів справи, 02 січня 2024 року між ТОВ «КИП» (за договором - Орендодавець) та ТОВ «НЕРО Н» (за договором - Орендар) було укладено договір оренди №0101/24. Відповідно до Розділу 1 Договору в порядку і на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендареві в термінове володіння і користування, а Орендар зобов'язується прийняти в термінове володіння і користування вантажні автомобілі в кількості 51 одиниця (п'ятдесят одна одиниця), (надалі іменується як «орендовані автомобілі»), і зобов'язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату.
02 січня 2024 року між ТОВ «КИП» (за договором - Орендодавець) та ТОВ «НЕРО Н» (за договором - Орендар) було підписано Акт прийому-передачі предмета оренди (орендовані автомобілі) згідно з Договором №0201/24 від 02 січня 2024 року (надалі - акт прийому-передачі) (копію додаю). Згідно п.1 Акту прийому-передачі сторони склали цей акт на підтвердження того, що Орендодавцем переданий, а Орендарем прийняті в термінове володіння і користування вантажні автомобілі в кількості 51 одиниця (п'ятдесят одна одиниця). Пунктом 2 Акту прийому-передачі затверджений перелік автомобілів, які ТОВ «КИП» передав в оренду ТОВ «НЕРО Н».
Тобто ТОВ «КИП» надано докази, які підтверджують, що транспортний засіб вибув із користування позивача на законних підставах.
Окремо, колегія суддів наголошує, що обов'язок встановлення автомобільного перевізника покладається саме на посадових осіб скаржника.
Отже, з наведеного слідує, що на час складання акта перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 24.09.2024 року автомобіль марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , був переданий позивачем в оренду третій особі, а тому позивач у спірних правовідносинах не має статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб'єктом відповідальності.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необізнаність відповідача з фактом передачі транспортного засобу позивачем в оренду третій особі і необізнаність з тим фактом, що автомобільним перевізником виступав не позивач, а третя особа, з огляду на те, що саме на відповідачеві лежить відповідальність за повне і коректне складання акту перевірки.
При проведенні перевірки посадовою особою Укртрансбезпеки встановлено, що власником транспортного засобу є позивач, що відображено у акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від, при цьому автомобільним перевізником в ТТН № ОИНРО-00000000054857 від 23.09.2024 року значиться ТОВ «НЕРО Н».
У зв'язку з тим, що власник транспортного засобу не був автомобільним перевізником, а також у зв'язку із дотриманням позивачем вимог закону щодо форми договору оренди транспортного засобу, що є належним та допустимим доказом передачі транспортного засобу позивачем в тимчасове платне користування третьої особи, - позивач не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, оскільки не є автомобільним перевізником.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження висновки акту перевірки №АР059492 від 24.09.2024 року про порушення саме позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за які передбачена вимогами ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, серед документів, наданих до апеляційної скарги, скаржником не надано жодних документів, що підтверджувати б, що ТОВ «КИП» є автомобільним перевізником.
Фактично посадовими особами не встановлено особу автомобільного перевізника, в той час як відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, застосовується виключно до автомобільних перевізників, а не до власника транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова №ПШ111913 від 31.10.2024 року прийнята відповідачем протиправно.
Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не довів правомірності своїх дій, що є підставою для задоволення позову.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко