П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/27968/24
Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. Дата і місце ухвалення: 26.08.2025р., м.Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі №420/27968/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №155250025438 від 18.07.2024 року;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Одеській області призначити пенсію, починаючи з 03.11.2023 року зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.05.1994 року по 05.07.1995 року та з 01.11.1996 року по 09.04.1997 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №155250025438 від 18.07.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ..
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області при призначенні пенсії ОСОБА_1 зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.05.1994 року по 05.07.1995 року, період роботи з 01.11.1996 року по 09.04.1997 року згідно із записів в трудовій книжці НОМЕР_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням записів у трудових книжках НОМЕР_1 з 03.11.2023 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорозькій області подало апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що страховий стаж складає 19 років 5 місяців 9 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у віці 63 роки згідно з вимогами ч.2 ст.26 Закону №1058.
Зважаючи на зазначене апелянт просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, по досягненню 63-річного віку, позивачка,03.11.2023 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка № 6680 про призначення пенсії за віком.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
За результатами розгляду заяви за призначенням/перерахунку пенсії, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 155250025438 від 09.11.2023 року про відмову в призначені пенсії - відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою для відмови вказано:
Необхідний страховий стаж 20 років.
Страховий стаж особи становить 1 рік 02 місяці 06 днів.
Проте, не погодившись з зазначеними діями відповідача позивач оскаржила вказане рішення у судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №420/34540/23, що набрало законної сили 08.07.2024, позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09.11.2023 № 155250025438.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.
На виконання рішення суду від 13.05.2024 у справі № 420/34540/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 03.11.2023 року про призначення пенсії за віком та за результатами розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №155250025438 від 18.07.2024 року в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Страховий стаж складає 19 років 5 місяців 9 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у віці 63 роки згідно з вимогами ч. 2 ст. 26 Закону № 1058.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 :
- період роботи з 01.05.1994 по 05.07.1995, оскільки запис зроблено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, а саме: відсутній наказ про звільнення з роботи;
- період роботи з 01.11.1996 по 09.04.1997, оскільки має місце виправлення в даті наказу про прийняття на роботу, яке не завірено належним чином.
З записів трудової книжки НОМЕР_1 вбачається наступне:
- 18-01.05.1994 прийнята на посаду гл. Бухгалтера кінотеатру, на підставі Пр.№ 4 від 04.1994 року;
- 19 05.07.1995 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України на підставі № від 04.07.95 року;
- 22- 01.11.1996 ТОВ «Авто стоп-2» , прийнята бухгалтером по переводу, на підставі Пр. № 1-к від 01.11.1996 року;
- 23- 09.04.1997 звільнена за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), на підставі Пр. № 29-К від 09.04.1997 року.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи: 05.1994 по 05.07.1995 роки, 01.11.1996 та 09.04.1997 роки.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п. 2 ст. 26 вказаного Закону , у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За обставинами справи, пенсійним органом визначено, що ОСОБА_1 має страхового стажу 19 років 5 місяців 9 днів.
До страхового стажу не зараховано періоди згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 :
- період роботи з 01.05.1994 по 05.07.1995, оскільки запис зроблено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, а саме: відсутній наказ про звільнення з роботи;
- період роботи з 01.11.1996 по 09.04.1997, оскільки має місце виправлення в даті наказу про прийняття на роботу, яке не завірено належним чином.
Так, стосовно не врахування періодів з 01.05.1994 року по 05.07.1995 року, з підстав того, що у № запису 19 - 05.07.1995 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України на підставі № від 04.07.95 року - відсутній номер наказу про звільнення, судова колегія зауважує, що цей запис скріплений печаткою та підписом директора АТ «Ювілейний».
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.11.1996 по 09.04.1997 роки відповідно до № запису 22- 01.11.1996 ТОВ «Авто стоп-2», з підстав наявності виправлення у запису № 22 в частині дати наказу, на підставі якого вчинений запис, судова колегія зазначає, що вказаний запис також скріплений печаткою ТОВ «Авто-Стоп-2» та підписом уповноваженої особи.
Отже, аналізуючи копію трудової книжки позивача та здійснені в ній записи за 01.05.1994 по 05.07.1995 роки, 01.11.1996 та 09.04.1997 роки можливо встановити якими саме підприємствами було внесено відповідні відомості, адже кожен спірний запис засвідчений печаткою підприємства, та підписом уповноваженої особи.
Відповідно до п.2.2. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» затвердженої Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року вбачається, що трудові книжки заповнюються адміністрацією підприємства.
Аналіз наведених норм права доводить, що саме на роботодавця покладено обов'язок заповнення трудової книжки робітника, а тому позивач не може нести відповідальність за невиконання роботодавцем покладених на нього обов'язків.
Судова колегія наголошує, що Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 дійшов висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а, від 27 березня 2020 року у справі № 496/1192/17.
В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд апеляційної інстанції враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 ..
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.05.1994 року по 05.07.1995 року та з 01.11.1996 року по 09.04.1997 року з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), Головне управління, тягар доказування переклало на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства.
При цьому, колегія суддів також зазначає, що апелянтом не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними, а отже доводи апелянта в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №155250025438 від 18.07.2024 року та з урахуванням встановлених обставин зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи: 05.1994 по 05.07.1995 роки, 01.11.1996 та 09.04.1997 роки та призначити пенсію.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що дана справа, у відповідності до п.6 ч.6 ст.12 КАС України, є справою незначної складності, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: А.В.Бойко
Судді: О.В.Єщенко
О.А.Шевчук