27 жовтня 2025 р. Справа № 440/4116/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 14.05.25 по справі № 440/4116/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач, пенсійний орган) у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 20.03.2024 без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 20.03.2024 перерахунок та виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" без обмеження її максимального розміру 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, та з урахуванням проведених виплат;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2271,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят одну гривню 00 копійок).
В обґрунтування позову зазначено про протиправність дій відповідача, які полягають в обмеженні максимальним розміром пенсії позивача, як таких, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та порушують його право на отримання пенсії у належному розмірі, оскільки приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI) в частині поширення дії на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), а також положення частини 3 статті 67 Закону № 796-ХІІ, якими розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи обмежувався десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визнано неконституційними, а тому такі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, переконував, що витрати на правничу допомогу у сумі 2271,00 грн належним чином відповідатимуть вимогам розумності їх розміру у вказаній справі, оскільки є фактично понесеними та обґрунтованими.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 по справі № 440/4116/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 21.03.2024 без обмеження її максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2271,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят одна гривня).
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 по справі № 440/4116/25, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки хоча рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 і визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону № 3668-VI в частині поширення дії на Закон № 796-ХІІ, а також положення частини 3 статті 67 Закону № 796-ХІІ, проте на сьогодні відсутній механізм та порядок проведення перерахунку в частині зняття обмеження в розмірі пенсії, яке обумовлено у статті 67 Закону № 796-ХІІ.
До того ж стверджував, що з 01.01.2025 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів №1 від 03.01.2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (далі - Постанова № 1) на виконання якої щодо пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 знято обмеження у виплаті пенсії 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, та виплату пенсії в новому розмірі ОСОБА_1 здійснюється з 01.03.2025 із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів до розміру перевищення пенсії показника 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Також зазначив про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Крім того, відповідач, вказуючи на неспівмірність та необґрунтованість розміру витрат на правову допомогу, що були заявлені позивачем, заперечував щодо їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, відповідно до Закону №796-XII, й перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Полтавській області.
З 01.03.2024 пенсійний орган провів індексацію пенсії позивача, внаслідок якої розмір пенсійної виплати склав 24913,29 грн, у той час як до виплати призначена пенсія у розмірі 23610,00 грн.
05.02.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою від 29.01.2025 про виплату пенсії з 20.03.2024 без обмеження її максимального розміру.
Відповідач у листі від 13.02.2025 вих. № 2726-2257/Б-02/8-1600/25 роз'яснив, що індексація (перерахунок) пенсії позивача з 01.03.2024 проведена з урахуванням чинної на момент її здійснення редакції частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, статті 2 Закону №3668-VI, якими було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, що становить десять розмірів прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб (23610,00 грн), підстави для перерахунку пенсії після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 - відсутні.
Не погодившись з такою позицією ГУ ПФУ в Полтавській області, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 21.03.2024 без обмеження її максимальним розміром, суд першої інстанції, врахувавши висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 20.03.2024 №2-р(II)/2024, зазначив, що з 21.03.2024 правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром у відповідача відсутні, оскільки з цієї дати стаття 67 Закону №796-XI, як і припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, однак пенсійним органом вищенаведене залишено поза увагою.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
Врахувавши правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.07.2024 у справі № 580/7744/23, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з 20.03.2024, оскільки такою датою є 21.03.2024.
Оцінюючи надані заявником документи на підтвердження витрат на правову допомогу у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, суд врахував, що визначений адвокатом та клієнтом розмір гонорару відповідає складності справи, підтверджений документально, а тому підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог) колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
З огляду на положення статті 1 Закону № 796-XII, останній спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною першою статті 54 Закону № 796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Згідно з частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Так само, у силу частини першої статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до (...) законів України (...) "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (...), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Предметом даного спору є протиправність дій пенсійного органу щодо відмови у здійсненні позивачу з 20.03.2024 перерахунку пенсії без обмеження пенсійної виплати максимальним розміром.
Так, обмеження максимального розміру пенсії вперше введені в дію Законом № 3668-VІ, який набрав чинності з 01.10.2011.
За змістом положень статті 2 Закону № 3668-VІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічне положення з 01.10.2011 передбачено у частині третій статті 67 Закону №796-XII.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.01.2023 у справі № 380/12268/20 та 05.09.2023 у справі № 120/1602/23, норми пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 3668-VІ є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності названого Закону та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу згаданого Закону.
З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ).
До того ж, норми статті 2 Закону № 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 67 Закону № 796-XII.
Отже, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.05.2018 у справі №704/87/17, від 03.04.2018 у справі №361/4922/17, від 15.05.2019 у справі №554/4191/17, від 21.11.2019 у справі №161/14321/16-а, від 10.12.2020 у справі №580/492/19, які враховані судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Наявним у матеріалах справи протоколом перерахунку пенсії (версія: 1.6.78.1. від 28.02.2024) (а.с. 11) підтверджено, що внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір з 01.03.2024 склав 25542,55 грн, отже, перевищив максимальний, а тому позивачу до виплати призначена пенсія у розмірі 23610,00 грн.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних відносин підлягали застосовуванню положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Поряд з цим, колегія суддів враховує, що 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р(II)/2024 стаття 67 Закону № 796-XII не містить норм, які б обмежували пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; так само, як і припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що з 20.03.2024 відповідач не мав правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII. Отже, позивач має право на отримання пенсії по інвалідності без обмеження максимальним розміром.
Беручи до уваги вищенаведене, посилання апелянта на відсутність іншого порядку виплати, окрім виплати пенсії в максимально можливому розмірі, є такими, що зроблені всупереч висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 20.03.2024 №2-р(II)/2024, оскільки застосовані відповідачем норми визнані неконституційними.
Позивач звертався з заявою про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром 29.01.2025, тобто після набуття чинності Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, а відтак пенсійний орган повинен був привести розмір пенсії ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства на дату такого звернення, незважаючи на те, що на час останнього перерахунку (28.02.2024) ще діяли положення Закону №3668-VI та частини 3 статті 67 Закону № 796-XII у редакції, що встановлювала обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
З приводу доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 46 Закону №1058-IV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З огляду на те, що у спірних відносинах позивачу з 01.03.2024 нарахована пенсія у розмірі 24913,29 грн, що підтверджено копією протоколу про перерахунок пенсії ОСОБА_1 (а.с. 57-58), однак частина пенсії не виплачена внаслідок обмеження пенсійної виплати максимальним розміром, колегія суддів відхиляє зазначений довід апеляційної скарги.
Щодо вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
За визначенням частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина статті 134 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат в суді першої інстанції позивачем до матеріалів справи додано: ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1239810 від 27.03.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 3565, договір про надання правової допомоги від 25.01.2025 № 250012025, акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 2503 від 25.03.2025, рахунок №25/03 від 25.03.2025, платіжна інструкція від 26.03.2025 № @2PL155170.
Дослідивши надані документи, судом апеляційної інстанції встановлено, що між Масловим Євгеном Володимировичем (далі по тексту - адвокат) та ОСОБА_1 (далі по тексту - клієнт) 25.01.2025 укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 25012025 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п.2.1 Договору, адвокат зобов'язується:
- належним чином і в повному обсязі надавати вказані в п.1 та п. 1.2 даного договору юридичні послуги;
- надавати клієнту відповідно до завдання-доручення останнього усні та письмові юридичні консультації щодо предмету даного договору;
- своєчасно попереджати клієнта про наявність незалежних від діяльності адвоката обставин, які стали йому відомі та які загрожують інтересам клієнта, порушенням термінів або неможливістю виконання обов'язків згідно даного договору;
- своєчасно попереджати про невідповідність наданих клієнтом документів, або інформації вимогам чинного законодавства та/або запиту адвоката;
- інші послуги передбачені статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно із пунктом 3.2 Договору, вартість послуг за даним договором складає одна година роботи адвоката 757,00 грн.
Відповідно до пункту 3.3 Договору, виплата належної адвокату винагороди (гонорару) проводиться клієнтом на підставі виписаного рахунку.
Згідно із актом приймання-передачі наданих послуг від 25.03.2025, адвокат з 29 січня 2025 року по 25 березня 2025 року надав клієнту юридичні послуги відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 29012025 від 27.03.2025 року, а клієнт прийняв надані послуги, а саме:
- Зустріч з клієнтом в оговорений раніше час, написання заяви стосовно перерахунку пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р (ІІ)2024, ознайомлення з отриманою відповіддю - 1 год., що складає 757,00 грн.
- Підготовка складання позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, відправка позовної заяви до Полтавського окружного адміністративного суду, 2 години, що складає 1514,00 грн.
Загальна вартість послуг за період, вказаний в пункті 1 цього Акту, становить 2271 (дві тисячі двісті сімдесят одна гривня 00 коп.).
Всього до сплати - 2271 (дві тисячі двісті сімдесят одна гривня 00 коп.).
На підтвердження здійснення оплати на користь адвоката за надані послуги позивачем додано платіжну інструкцію № @2PL155170 від 26.03.2025 на загальну суму 2271,00 грн.
Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, представник позивача надав до суду докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем, які він вважав достатніми для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 2271,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що на виконання вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, відповідач, заперечуючи проти стягнутого судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу (2271,00 грн), покликався на його неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та фактично затраченим на їх виконання часом, разом з цим не зазначив суму відшкодування, яка на його думку відповідала б вищезазначеним критеріям.
Матеріалами справи підтверджено, що представником позивача складено позовну заяву.
При наданні оцінки обґрунтованості стягнутого судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів враховує фактичне значення цього документа для справи (задоволення позову).
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на ступень складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також прийняття судом першої інстанції рішення про часткове задоволення позову, колегія суддів вважає, що заявлена позивачем та стягнута судом першої інстанції сума у розмірі 2271,00 грн є співмірною та пропорційною.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, оскільки позивачем не оскаржується обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 по справі № 440/4116/25 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко