28 жовтня 2025 р. Справа № 480/5884/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2025, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, повний текст складено по справі № 480/5884/24
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до ОСОБА_1
про відшкодування завданої матеріальної шкоди
Позивач, Військова частина НОМЕР_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить:
стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 майнову шкоду в сумі 588 540. 67 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 03.10.2022 у справі № 478/769/22 під час розгляду у підготовчому засіданні кримінального провадження № 62022150010000339 від 19.07.2022 на підставі статті 46 КК України задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про закриття кримінального провадження у зв'язку з примиренням із потерпілим. Позивач зазначає, що згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження, а також факт відшкодування ним шкоди потерпілому, розцінюється як визнання ним вини у висунутому обвинуваченні. Крім того, судом встановлено, що в даному кримінальному провадженні цивільний позов в інтересах держави (в особі військової частини НОМЕР_1 ) з метою відшкодування завданої ОСОБА_1 державі шкоди прокурором не заявлявся. Таким чином, позивач вважає, що солдат ОСОБА_1 , який по своїй необережності, не вибрав на проїзній частині дороги небезпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки на проїзній частині дороги, не впорався з керуванням, з'їхав у кювет та допустив перекидання транспортного засобу, тим сам пошкодив майно військової частини НОМЕР_1 , що заподіяло шкоду у великих розмірах. Тобто, зазначені вище неправомірні дії відповідача завдали майнової шкоди державі в особі військової частини НОМЕР_1 в розмірі 588 540.67 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відмовлено в задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військовою частиною НОМЕР_1 подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 та прийняти постанову, якою позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що своїми неправомірними діями ОСОБА_1 спричинив нанесення майнової шкоди державі в особі військової частини НОМЕР_1 в розмірі 588 540.67 грн (внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб IVECO 65E19WM 4x4, заводський номер НОМЕР_2 , зазнав значних механічних та конструктивних пошкоджень). Посилається на те, що вина ОСОБА_1 доведена ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 03.10.2022 у справі № 478/769/22. Вказує, що закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.05.2022 № 142-РС ОСОБА_1 солдат резерву військової частини НОМЕР_3 , був зарахований в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.05.2022 № 127 солдат ОСОБА_1 з 24.05.2022 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення та призначений на посаду водія 2 зенітного ракетного відділення 2 зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2022 № 166 солдат ОСОБА_1 з 30.06.2022 був призначений на посаду водія 2 зенітного ракетного відділення 1 зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу № 23 «Про закріплення особового складу за озброєнням та військовою технікою» від 06.07.2022 за ОСОБА_1 закріплена військова техніка IVECO НОМЕР_4 військовий номер НОМЕР_5 . Відповідно до цього наказу матеріальна відповідальність та відповідальність за технічний стан покладено на командирів вказаних підрозділів та особовий склад, за яким воно закріплено.
З 07.07.2022 солдат ОСОБА_1 , водій 2 зенітного ракетного відділення 1 зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_1 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.07.2022 № 172 вибув до району розташування 1 реактивної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 (оперативне підпорядкування командувача ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») з метою виконання бойових завдань.
19.07.2022 представником Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження № 62022150010000339 за ч.1 статті 415 КК України, в зв'язку з тим, що 19.07.2022 приблизно о 10.33 на трасі між с. Троїцько - Сафонове та с. Миколаївкою, Казанківського р-ну Миколаївської області сталася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля ОСОБА_2 (броньовик) військовий без номерів, водій якого не впорався із керуванням та заїхав у кювет. Внаслідок ДТП, військовослужбовець ОСОБА_3 , вч НОМЕР_6 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої руки.
В подальшому ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 03.10.2022 у справі № 478/769/22 під час розгляду у підготовчому засіданні кримінального провадження № 62022150010000339 від 19.07.2022 на підставі статті 46 КК України задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про закриття кримінального провадження у зв'язку з примиренням із потерпілим.
В ухвалі Казанківського районного суду Миколаївської області від 03.10.2022 у справі № 478/769/22 зазначено, що відповідно до обвинувального акту, солдат ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується в тому, що він 19.07.2022 близько 9 годин 00 хвилин, керуючи технічно справним транспортним засобом, а саме автомобілем «ІVЕСО», 65Е19WМ 4x4 (заводський номер шасі НОМЕР_7 ), який належить військовій частині НОМЕР_1 , рухаючись 55-60 км/год, по автодорозі НОМЕР_8 + 1,3 зі сторони с. Троїцько - Сафонове Баштанського району Миколаївської області у бік с. Михайлівка Баштанського району Миколаївської області здійснив перекидання транспортного засобу під час руху, чим грубо порушив вимоги п. 10.1 ПДР України (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху) та п. 12.1 ПДР України (під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним), проявив особисту необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, позбавивши себе можливості безпечно керувати транспортним засобом, щоб не наражати на небезпеку інших учасників дорожнього руху та вірно оцінювати дорожню обстановку.
Під час руху солдат ОСОБА_1 належно не прослідкував за дорожньою обстановкою, в результаті чого допустив перекидання транспортного засобу під час руху, в результаті чого пасажир автомобіля «IVECO», 65E19WM 4x4 (заводський номер шасі НОМЕР_7 ) ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді розриву селезінки, вивиху обох кісток лівого передпліччя у лівому ліктьовому суглобі, множинних саден голови, тулуба та кінцівок. Дані тілесні ушкодження утворилися від одномоментної ударної дії тупих твердих предметів, не виключено, 19.07.2022 в результаті зіткнення з виступаючими деталями салону автомобіля при перекиданні транспортного засобу. По ступені тяжкості дані тілесні ушкодження наявні у ОСОБА_4 відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Між тілесними ушкодженнями та подальшим розладом здоров'я потерпілого мається прямий причино-наслідковий зв'язок. Bci вищевикладені невідповідні та протиправні дії водія ОСОБА_1 та порушення ним вимог п.п. 10.1, 12.1 ПДР України знаходяться у причинному зв'язку з фактом дорожньо-транспортної пригоди. Ці дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 415 КК України, як порушення правил водіння транспортної машини, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
В позові позивач стверджує, що солдат ОСОБА_1 , який по своїй необережності, не вибрав на проїзній частині дороги небезпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки на проїзній частині дороги, не впорався з керуванням, з'їхав у кювет та допустив перекидання транспортного засобу, тим сам пошкодив майно військової частини НОМЕР_1 , що заподіяло майнову шкоду державі в особі військової частини НОМЕР_1 в розмірі 588 540.67 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що норми чинного законодавства передбачають чіткий порядок притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності, одним з етапів якого є проведення службового розслідування, за результатами якого складається акт, до якого додається довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності. Під час проведення такого службового розслідування в обов'язковому порядку підлягають з'ясуванню: наявність шкоди; протиправна поведінку особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду. З матеріалів справи суд вбачає, що позивачем до позову не було надано доказів проведення службового розслідування щодо відповідача. Також суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази, якими встановлено ступінь вини відповідача (умисність чи необережність дій), що безпосередньо впливає на вид матеріальної відповідальності (повної чи обмеженої).
Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Законом України від 24.03.1999 р. № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (в подальшому Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Статтями 45, 48, 54 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено що: у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення; за вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності; командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом; на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів); командир окремого батальйону (корабля 2 рангу), а також командир окремої військової частини, який користується дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), має право застосовувати стягнення, визначені в пунктах "а"-"ґ" статті 48 цього Статуту (крім попередження про неповну службову відповідність осіб офіцерського складу).
Відповідно до ст. ст. 83-86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування. У разі якщо ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлено під час проведення службового розслідування стосовно військовослужбовця Збройних Сил України чи одержано інформацію про вчинення ним такого правопорушення, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та начальникові відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Відповідно до ст. 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Згідно зі ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців обов'язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що обов'язок збереження військовослужбовцем закріпленого за ним військового майна встановлено законом, а відтак, не може бути невідомим військовослужбовцю.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ст. ст. 26, ст. 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Згідно із ст. 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена ст. ст. 47, 84 - 88 Дисциплінарного статуту і деталізована нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (в подальшому Порядок № 608).
Пунктом 7 Розділу І Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Згідно із п.1 Розділу ІІ Порядку № 608, службове розслідування може призначатися у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.
З метою перевірки інформації про факт правопорушення, з'ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, а також якщо особу правопорушника не встановлено, але виявлено факт правопорушення, проводиться службова перевірка (п. 1 Розділу VII Порядку № 608)
Згідно із п.2 Розділу VII Порядку № 608, під час службової перевірки встановлюються: особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення або порушення виконавської дисципліни; обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) правопорушення або порушення виконавської дисципліни; не виконані або неналежно виконані військовослужбовцем розпорядження, доручення, вказівки начальників, службові обов'язки; наявність чи відсутність події, з приводу якої призначалась перевірка.
Тобто, приводом для прийняття рішення про призначення службового розслідування є виявлення підтверджених результатами службової перевірки або явних та очевидних ознак неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків поєднане із фактом смерті людини або із фактом загрози життю та здоров'ю людини, або із фактом існування матеріальної (моральної) шкоди.
Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Порядку № 608, службове розслідування не призначається якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.
Згідно із п.3 Розділу ІІ Порядку № 608, службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до п. 1 Розділу V Порядку № 608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Згідно з п. 1 Розділу V Порядку № 608, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
Пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 встановлено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIІІ Порядку № 608, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (п.1 Розділу VIІІ Порядку № 608).
Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з'ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (п. 3 Розділу VIІІ Порядку № 608).
До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (п. 3 Розділу VIІІ Порядку № 608).
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон України № 160-IX).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 160-IX :
матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності
пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України № 160-IX наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Суд зазначає, що лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності, визначених ч. 2 ст. 3 Закону України № 160-ІХ, можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.
При цьому, дискреція командира у виборі виду матеріальної відповідальності не є необмеженою, а повинна ґрунтуватись на вимогах закону, який в свою чергу пов'язує настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності саме із умисними протиправними діями військовослужбовця, наслідком яких стала втрата військового майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 813/2751/17, від 13.11.2019 у справі № 620/302/19, від 25.03.2020 у справі № 814/2281/16, від 25.03.2020 у справі № 825/1000/18, від 11.06.2020 у справі № 1540/4486/18 та від 25.06.2020 у справі № 825/2405/18.
Частиною 3 статті 3 Закону України № 160-IX встановлено, що притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону України № 160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Частиною 1 ст. 5 Закону України № 160-IX визначено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України № 160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України № 160-IX, за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Згідно ст. 7 Закону України №160 ІХ, розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.
Статтею 8 Закону України № 160-ІХ, визначено, що посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів (ч.1 ст.8).
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (ч.2 ст.8).
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом (ч. 4 ст. 8 Закону України № 160-ІХ).
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис (ч. 7 ст. 8 Закону України № 160-ІХ).
Також ст. 9 Закону України № 160-ІХ передбачені обставини, що виключають матеріальну відповідальність, так завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.
Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною 1 статті 12 цього Закону (ч. 1 ст. 10 Закону України № 160-ІХ).
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої військовозобов'язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов'язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України № 160-ІХ відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону (у разі незаконного звільнення зі служби чи переміщенні військовослужбовця), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України № 160-ІХ у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред'явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.
Також ст. 12 Закону України № 160-ІХ передбачено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення (ч. 1 ст. 13 Закону України № 160-ІХ).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 825/730/16 суд зазначив, що вирішення питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, спричинених ним державі під час проходження військової служби, нерозривно пов'язане з наданням судом оцінки правомірності наказу командира військової частини, тобто наказу суб'єкта владних повноважень, про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.
Отже перелічені норми законодавства передбачають чіткий порядок притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності, одним з етапів якого є проведення службового розслідування, за результатами якого складається акт, до якого додається довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Під час проведення такого службового розслідування в обов'язковому порядку підлягають з'ясуванню: наявність шкоди; протиправна поведінку особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.
З матеріалів справи суд вбачає, що позивачем до позову не надано доказів проведення службового розслідування, складання висновку та видачі наказу військової частини НОМЕР_1 про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Тобто, службове розслідування щодо завдання матеріальної шкоди за наслідком скоєння ОСОБА_1 ДТП не проводилось, наказу про відшкодування шкоди, завданої особою, начальником не приймалось, пропозицій щодо добровільного відшкодування шкоди відповідачу не надано.
Таким чином, суд позбавлений можливості встановити наявність чи відсутність умов для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, що передбачені частиною 2 статті 3 Закону України № 160-ІХ, у зв'язку із чим відсутні підстави для застосування до відповідача матеріальної відповідальності у судовому порядку.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивачем не дотримано вимог статті 8 Закону № 160-ІХ, що є порушенням встановленого законом порядку відшкодування завданої шкоди, у зв'язку із чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Позивачем не надано доказів проведення аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або ж рішення суду, якими встановлено причини завдання шкоди, її розмір та винна особа, і які згідно ч. 4 ст. 8 Закону України № 160-IX виключають необхідність проведення розслідування для визначення встановлення всіх обставин завдання шкоди та винної особи.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази, якими встановлено ступінь вини відповідача (умисність чи необережність дій), що безпосередньо впливає на вид матеріальної відповідальності (повної чи обмеженої).
Крім того, суд звертає увагу, що в позові позивач зазначає, що на даний час відповідач продовжує проходити службу в ВЧ НОМЕР_1 , відповідач цього факту не заперечує.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 продовжує проходити службу в ВЧ НОМЕР_1 (інших доказів суду не надано), притягнення його до матеріальної відповідальності повинно відбуватися в порядку ч. ч. 1 ст. 10, ч.1 ст.13 Закону України № 160-ІХ, а саме на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, а не шляхом звернення до адміністративного суду.
Колегія суддів зазначає, що саме службовим розслідуванням про притягнення до матеріальної відповідальності повинна встановлюватись сукупність обов'язкових умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності, які визначені частиною 2 статті 3 Закону України № 160-ІХ, і службове розслідування має бути реалізовано шляхом прийняття відповідного наказу про притягнення поліцейського до матеріальної відповідальності.
Надалі, лише у разі відмови у добровільному порядку відшкодувати завдану шкоду, позивач має право на стягнення шкоди у судовому порядку.
Також, колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 12 Закону України № 160-IX передбачено право відповідача на відшкодування завданої шкоди в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Разом з цим суду такі докази не надані.
Також слід зауважити, що Розділ ІІ Закону України № 160-ХІ визначає наступні види матеріальної відповідальності: 1) обмежена; 2) повна; 3) підвищена (статті 5 та 6 Закону №160-ІХ).
Фактично позивач просить застосувати до відповідача повну матеріальну відповідальність, однак не наводить підстав для цього, визначених статтею 6 Закону України № 160-ІХ, як і не доводить неможливості застосування обмеженої матеріальної відповідальності.
У том числі, відповідачем не надано письмового зобов'язання позивача про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності технічних засобів, переданих їй для виконання посадових обов'язків.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача стосовно того, що матеріальна шкода завдана ОСОБА_1 внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, зі змісту ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області від 03.10.2022 у справі № 478/796/22 відносно відповідача ОСОБА_1 закрито кримінальне провадження за обвинуваченням за ч. 1 ст. 415 КК України у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.
У відповідності до ст. 415 КК України передбачена кримінальна відповідальність за порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого.
Відомості, які б вказували на те, що в рамках кримінального провадження внесеного в ЄРДР № 62022150010000339 встановлено обставини завдання матеріальної шкоди позивачу, внаслідок чого відповідача притягнуто до відповідальності, відсутні.
Щодо наданого до апеляційної інстанції акту службового розслідування № 5780 від 15.08.2022, колегія суддів зазначає наступне.
Даним актом ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Актом № 5780 від 15.08.2022 відповідача не притягнуто до матеріальної відповідальності, не встановлено розмірів матеріальної шкоди за наслідком скоєння ОСОБА_1 ДТП. Також до акту не надано наказу про відшкодування шкоди, завданої особою.
Як вже було зазначено вище, згідно ст. 7 Закону України № 160 ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.
Колегія суддів зазначає, що ст. 3 статті 3 Закону України № 160-IX встановлено, що притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що за змістом частин 1, 4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Так, подаючи до суду апеляційної інстанції докази, які не були подані до суду першої інстанції, позивач не навів жодної об'єктивної причини неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Також, колегія суддів звертає увагу, що Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2124-IX (далі - Закон України № 2124-IX).
Так, Законом України від 15.03.2022 № 2124-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану» внесено зміни до Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII та статтю 1 після абзацу 2 доповнено новим абзацом такого змісту: «бойовий імунітет - звільнення військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».
З аналізу викладеного вбачається, що військовослужбовці звільняються від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати військового майна, під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту.
Водночас, при прийнятті оскаржуваного наказу в частині, що стосується позивача, відповідачем наведені норми не враховувалися, при службовому розслідуванні обставини наявності/відсутності бойового імунітету у позивача не перевірялися.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі № 480/5884/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко