27 жовтня 2025 року справа № 580/7271/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нараховувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 року по день проведення перерахунку;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 713 від 14.07.2021 р. «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з 01.03.2025 року поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. згідно з постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 р. «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», виходячи з розміру грошового забезпечення, встановленого на підставі рішення суду від 18.01.2022 року у справі №580/5493/21.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області і отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) по інвалідності від 05.08.2016. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 713 від 14.07.2021 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" позивачу встановлено доплату до пенсії у сумі 2 000 грн. Після перерахунку пенсії на підставі рішення суду від 09.10.2024 у справі № 580/5375/24 пенсія позивачеві виплачується без урахування щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. Відповідно до Постанови КМУ №209 від 24.02.2025 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населения у 2025 році» та згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивачу було проведено індексацію пенсії з 01.03.2025. Здійснивши індексацію пенсії з 01.03.2025 відповідно до Постанови КМУ №209 відповідач протиправно обмежив пенсію позивача максимальним розміром. Позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою, в якій просив нарахувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ №209, посилаючись на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ, рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 щодо неконституційності ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, усталену практику Верховного Суду та практику ЄСПЛ (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Також, просив нарахувати та виплачувати позивачу щомісячну доплату у розмірі 2000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб". Позивачу відмовлено у задоволені вищезазначених вимог. Вційного адміністративного суду від 19.05.2025 апеляційні скарги Головного управлі
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказавши, що Головне управління діяло у межах та у спосіб визначений законом.
Також, відповідачем подано додаткові пояснення у справі.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Суд встановив, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно із протоколом розрахунку пенсії від 06.03.2025 позивачу з 01.03.2025 нараховано пенсію у сумі 27626,30, з урахуванням індексації базового ОСНП 2025 у сумі 1500,00 грн та щомісячної доплати відповідно до постанови КМУ 713 у сумі 2000,00 грн. Однак, підсумок пенсії до виплати становить 25751,30 грн із зазначенням підстави - «З урахуванням максимального розміру пенсії».
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ №209, посилаючись на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ, рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 щодо неконституційності ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, усталену практику Верховного Суду та практику ЄСПЛ (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Також, просив нарахувати та виплачувати позивачу щомісячну доплату у розмірі 2000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб".
Відповідач листом від 08.04.2025 № 3652-2833/Н-02/8-2600/25 позивачу відмовлено у задоволені вищезазначених вимог.
Вважаючи вказані дії протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначено Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі -Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з ч. 7 ст. 43 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі-Закон № 2262-ХІІ) в редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII), яка набрала чинності з 01 січня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
В той же час, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 гривень.
У пункті 2 резолютивної частини вказаного вище Рішення Конституційного Суду України зазначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 констатується відсутність частини сьомої статті 43 в Законі №2262-ХІІ, яка з вказаної дати втратила чинність.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі-Закон №3668-VI), яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2021 року по справі №400/2085/19 дійшов висновку, що оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, то вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Таким чином, обмеження Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Наведене повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 грудня 2021 року по справі №400/2085/19.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Відповідно до вимог ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) як джерело права.
У пунктах 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003).
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права, а отже, як майно (див. mutatismutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatismutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно Закону №2262-ХІІ, мав законні сподівання на своєчасну виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.
Відповідач не довів жодним належним і допустимим доказом правомірності обмеження виплати пенсії у спірних правовідносинах.
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо припинення нарахування та виплати щомісячної доплати у розмірі 2000 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 713 від 14.07.2021 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з 01.03.2025 поновити йому нарахування та виплату щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. згідно з постановою Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», виходячи з розміру грошового забезпечення, встановленого на підставі рішення суду від 18.01.2022 року у справі №580/5493/21.
При цьому, судом встановлено, що згідно із протоколом розрахунку пенсії від 06.03.2025, позивачу з 01.03.2025 нараховано пенсію у сумі 27626,30 грн, з урахуванням індексації базового ОСНП 2025 у сумі 1500,00 грн та щомісячної доплати відповідно до постанови КМУ 713 у сумі 2000,00 грн. Однак, підсумок пенсії до виплати становить 25751,30 грн із зазначенням підстави - «З урахуванням максимального розміру пенсії».
Тобто, нарахування позивачу доплати у розмірі 2000,00 грн з 01.03.2025 відповідачем не прининялося, а невиплата такої доплати пов'язана саме з обмеженням пенсії максимальним розміром, а не діями відповідача щодо припинення виплати саме доплати відповідно до Постанови №713.
Тому, суд доходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Стосовно позовної вимоги зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», суд зазначає, що виплата позивачу пенсії у розмірі 25751,30 грн зумовлена саме обмеженням її максимальним розміром, а не позбавленням позивача права на доплату до пенсії у вигляді індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
Тому, на переконання суду, належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.03.2025 без обмеження максимального розміру пенсії із урахуванням усіх визначених законодавством України доплат до неї.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 року по день проведення перерахунку, суд зазначає, що спору щодо виплати різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії з 01.03.2025 по день проведення перерахунку на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало, оскільки перерахунок пенсії позивачу ще не здійснено, відповідно, відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
З урахуванням наведених обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями, 138-139,2-14 242-245, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) нарахувати та виплатити з 01.03.2025 пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження максимальним розміром, із урахуванням усіх визначених законодавством України доплат до неї, з урахуванням проведених раніше виплат.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ