Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
27 жовтня 2025 р. № 520/6967/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 13.03.2025;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 13.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 22.12.2020 по 13.03.2025, є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі - відповідач), з 21.12.2020 був звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "к", виключений зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення відповідно до витягу з наказу №297 від 21.12.2020, копія якого додана до позову.
При звільненні зі служби в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба позивачу не були виплачені відповідачем усі належні при звільненні суми, у зв'язку з чим він звертався з позовом до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №520/35856/23 суд зокрема зобов'язав відповідача:
- нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у період з 01.12.2018 року по 21.12.2020 року (включно) зі збереженням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року та з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29.01.2020 по 21.12.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2102 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;
- здійснити перерахунок та виплату позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015-2017 роки, яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум;
- здійснити перерахунок та виплату позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки, яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2024 апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 по справі № 520/35856/23 залишено без змін.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 набрало законної сили 05.06.2024, що підтверджується даними програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)".
Виплата належних позивачу сум за судовим рішенням була здійснена відповідачем лише 12.03.2025 та 13.03.2025, що підтверджується копіями інформації про зарахування коштів на картковий рахунок позивача від 12.03.2025 та від 13.03.2025, які додані позивачем до позову.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу належних сум при звільненні, в тому числі на виконання рішення суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення та його складових) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Судом встановлено, що позивач з 21.12.2020 був звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та всіх видів забезпечення відповідно до витягу з наказу №297 від 21.12.2020, копія якого додана до позову.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №520/35856/23, яке набрало законної сили 05.06.2024, відповідачем 12.03.2025 та 13.03.2025 була здійснена виплата належних позивачу сум грошового забезпечення та його складових, що підтверджується копіями інформації про зарахування коштів на картковий рахунок позивача від 12.03.2025 та від 13.03.2025, які додані позивачем до позову.
Отже, станом на день звільнення позивача з військової служби, виключення його зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення відповідач не провів розрахунок з позивачем у повному обсязі.
Нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Суд також враховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його звільнення з військової служби, виключення зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем належних сум позивачу станом на 21.12.2020 (дата звільнення з військової служби, виключення зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення).
Як зазначалось судом раніше, лише 12.03.2025 та 13.03.2025 відповідачем було проведено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме на виконання рішення суду позивачу були нараховані та виплачені належні суми грошового забезпечення та його складових у загальному розмірі 150 417,85 грн.
Тож, спірним у цих правовідносинах є період з 22.12.2020 (перший день після звільнення з військової служби в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, виключення зі списків його особового складу та всіх видів забезпечення) по 12.03.2025 (день, що передує дню остаточного розрахунку - останньої виплати суми коштів, яка у загальному розмірі складає 150 417,85 грн).
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього.
Період з 22.12.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте період з 19 липня 2022 року по 12.03.2025 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідачем разом з відзивом було надано до суду копію довідки від 07.04.2025 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.10.2020 по 30.11.2020 (два останні місяці перед звільненням), відповідно до якої нараховане грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням складає 28032,00 грн, а саме: за жовтень 2020 року - 14016,00 грн., за листопад 2020 року - 14016,00 грн.
Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 459,54 грн. (28032,00 грн./61 календарний день за останні два повні місяці: жовтень 2020 року та листопад 2020 року).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 22.12.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 574 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 263775,96 грн (459,54 грн х 574 календарних дні).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 12.03.2025 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 по 18.01.2023). Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 84555,36 грн (459,54 грн х 184 календарних дні).
Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 18.07.2022, суд звертає увагу на наступне.
У порівнянні із загальним розміром виплачених відповідачем 12.03.2025 та 13.05.2025 сум позивачу (150417,85 грн) на виконання рішення суду у справі №520/35856/23, суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 18.07.2022 (263775,96 грн) не можна вважати співмірною.
Таким чином, суд дійшов переконання про наявність дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.
Згідно із пунктом шостим частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Хоча законодавство не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
У контексті викладеного суд зазначає, що загальна сума виплаченого позивачу 12.03.2025 та 13.03.2025 грошового забезпечення та його складових (150417,85 грн) є меншою, ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 18.07.2022 (263775,96 грн).
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 18.07.2022 зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних при звільненні позивача виплат у сумі 150417,85 грн, зважаючи на такий розрахунок.
Зокрема, частка суми виплаченого грошового забезпечення та його складових позивачу на виконання рішення суду у відношенні із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 18.07.2022 становить: 150417,85 грн (сума грошового забезпечення) / 263775,96 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,57.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,57 становить 150352,30 грн: 459,54 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,57 х 574 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 18.07.2022).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року, становить 84555,36 грн.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 234908,66 грн (150352,30 грн + 84555,36 грн).
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про зобов'язання Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 12.03.2025 у розмірі 234908,66 грн (двісті тридцять чотири тисячі дев'ятсот вісім гривень 66 копійок).
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61023, ЄДРПОУ 24980799) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 12.03.2025.
Зобов'язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2020 по 12.03.2025 у розмірі 234908,66 грн (двісті тридцять чотири тисячі дев'ятсот вісім гривень 66 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в загальному розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (ЄДРПОУ 24980799).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов