Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
28 жовтня 2025 року справа № 520/18785/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справі
за позовною заявою ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2020 по 27.06.2024, але не більше як за шість місяців;
- стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2020 по 27.06.2024, але не більше як за шість місяців, в сумі 185 045 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на момент виключення його зі списків особового складу, зокрема - 10.09.2020, відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з ним. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним проведено відповідачем - 27.06.2024 (донарахування грошового забезпечення у вигляді індексації), тобто з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, зазначене - є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Однак у встановлений судом строк відповідач відзиву не подав, про причини не подання відзиву суд не повідомив, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.
Наказом Військової прокуратури об'єднаних сил від 10.09.2020 №577-к позивача звільнено з військової служби Збройних Сил України та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10.09.2020.
Під час проходження служби у період з 12.01.2016 по 28.02.2018 позивачу відповідачем не було проіндексовано грошове забезпечення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення у вказаний період, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі № 520/9505/21 частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил, яка полягає у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 в період з 12.01.2016 по 28.02.2018 надбавки за вислугу років у складі грошового забезпечення без урахування положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру здійснити перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за період з 12.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 у справі №520/9505/21 залишено без змін, у зв'язку з чим вказане рішення суду набрало законної сили.
Окрім того, ухвалами Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 08.08.2022, 12.09.2022 та 24.10.2022 по справі № 520/9505/21 касаційні скарги Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 у справі № 520/9505/21 повернуто відповідачу.
На виконання зазначеного рішення суду по справі №520/9505/21 видано виконавчий лист з примусового його виконання, який спрямовано до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.09.2022 (ВП №69899670), за виконавчим листом №520/9505/21 від 31.08.2022 відкрито виконавче провадження.
Відповідачем здійснено перерахунок та 28.06.2024 сплачено відповідні грошові кошти у розмірі 1402,37 грн, що підтверджується копією постанови про закінчення виконавчого провадження від 03.07.2024 ВП №69899670 Відділу примусового виконання рішень (копії долучено до позову).
У зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом даної справи є наявність чи відсутність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 4 та 7 статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 07.11.2007 №1294, постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 тощо.
Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників військовослужбовця, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.
З огляду на матеріали справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем станом на день звільнення (10.09.2020) грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідачем 27.06.2024 виплачено на користь позивача донараховане грошове забезпечення у загальній сумі 1 402,37 грн.
Відтак предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за період з 10.09.2020 по 27.06.2024 за час затримки виплати позивачу на день звільнення індексації грошового забезпечення.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) в редакції, діючій на день звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями частини 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, діючій на день звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ (далі по тексту - Закон України №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом України №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Верховний Суд у справі №761/9584/15-ц вказав, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Проте суд зауважує, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
При цьому, суд зазначає, що з 19.07.2022 відбулися зміни в правовому регулюванні спірних правовідносин, які необхідно враховувати під час розгляду цієї справи.
У даному випадку суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, про необхідність диференційованого підходу до періодів, за які стягується середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні залежно від дії редакції статті 117 КЗпП України на відповідний період.
Зокрема, Верховний Суд у справі №560/9586/22 вказав, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України №2352-ІХ.
Водночас, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом України №2352-ІХ.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до 19.07.2022 року і після цього.
Застосовуючи висновки Верховного Суду у справі № 560/11489/22 до обставин зазначеної справи, суд зазначає, що період з 07.09.2018 до 19.07.2022 (з дня звільнення позивача до набрання чинності Законом України №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом України №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Однак, період з 19.07.2022 до 11.12.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19.07.2022 підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, і за такий період доцільно застосовувати принцип пропорційності. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, наявні підстави для обмеження розміру виплати шістьма місяцями, але не застосовувати при цьому принцип співмірності.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція також узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.
Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає, що з наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача встановлено, що розмір його середньоденного грошового забезпечення становить 1 028,20 грн.
Для розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача судом взято показники двох повних місяці служби перед звільненням (за липень - серпень 2020).
Згідно картки особового рахунку грошове забезпечення позивача за липень 2020 становило - 31 874,17 грн, за серпень 2020 - 31 874,17 грн. Так, у липні 2020 (31 день) та серпні 2020 (31 днів) було 62 дні. Тобто, 63 748,34 грн (31 874,17 грн+ 31 874,17 грн)/62 = 1 028,20 грн.
Здійснюючи диференційований підхід до розрахунку суми середнього заробітку, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 11.10.2020 (із наступного дня після звільнення) по 18.07.2022 (677 календарних днів) та з 19.07.2022 по 27.06.2024 (710 календарних днів).
За період з 11.10.2020 по 18.07.2022 (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 677 календарних дні х 1 028,20 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 696 091,40 грн.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 1 402,37 грн/696 091,40 грн (сума виплати/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,002.
З урахуванням вказаного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з врахуванням принципу співмірності становить 1 898,81 грн (1402,37 грн х 677 календарних днів х 0,002).
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 27.06.2024, суд виходить з такого.
Період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції статті 117 КЗпП), становить 6 місяців.
Суд звертає увагу на те, що 6 місяців у періоді з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 184 дні.
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (184 календарних дні) становить 258 036,08 грн (1 402,37 грн х 184 дні), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача та така сума не підлягає зменшенню.
Положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у загальному розмірі 259 934,89 грн (258 036,08 грн + 1 898,81 грн).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання про його розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (вулиця Маяковського, будинок 21, місто Краматорськ, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ: 39969443) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 11.09.2020 по 27.06.2024 у розмірі 259 934,89 грн (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять чотири гривні 89 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення буде виготовлено 28.10.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА