Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
28 жовтня 2025 року № 520/12570/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Дер-м, п.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.05.2025 № 930050883350 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 25.04.2025, виходячи з розміру 72% її суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з виплатою недоотриманих сум.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач протиправно зменшив відсоток розміру її суддівської винагороди, з 66% до 60% для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також не здійснив перерахунок її пенсії виходячи з розміру 72% її суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24 про суддівську винагороду.
Ухвалою суду від 26.05.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до суду надійшов відзив, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки період роботи на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР не може бути зарахований до стажу роботи на посаді судді, оскільки дана посада зараховується до стажу роботи судді, що дає право на відставку.
Згідно із положеннями п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 Указом Президента України від 12.06.1996 № 420/96 призначена суддею господарського (арбітражного) суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 03.03.2011 № 3089-ХІ обрана на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 24.07.2018 № 2400/0/15-18 у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та початком ліквідації Вищого господарського суду України було вирішено внести Президентові України подання про переведення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.
Указом Президента України від 21.09.2018 № 287/2018 ОСОБА_1 переведена на роботу на посаді судді Господарського суду міста Києва.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 22.07.2021 № 1668/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку» позивач була звільнена з посади судді Господарського суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з наказом голови Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 №438-К позивач відрахована зі штату суду 23.07.2021.
23.07.2021 Господарським судом міста Києва позивачу видана довідка №0213/275/21 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою посадовий оклад позивача станом на 23.07.2021 складав 78825,00 грн, загальний розмір суддівської винагороди - 134 002,50 грн.
27.07.2021 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за результатами розгляду якої ОСОБА_1 призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 66% суддівської винагороди.
У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» від 21.11.2023 № 3481-IX (далі - Закон № 3481-IX) Верховним Судом позивачу видана довідка від 20.03.2024 №1128/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою суддівська винагорода позивача розрахована, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду за Законом № 1402-VIII.
28.03.2024 позивачем через Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві подана заява про здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої була додана довідка Верховного Суду від 20.03.2024 №1128/0/2-24.
За результатами розгляду заяви позивача від 28.03.2024 органом Пенсійного фонду України був здійснений перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період, починаючи з 27.12.2023 (дати набрання чинності Законом № 3481-IX).
Протягом квітня-вересня позивач отримувала щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 66% від суддівської винагороди, визначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24, що не заперечується сторонами.
Зазначене підтверджується рухом коштів по банківському рахунку позивача та скріншотом відомостей з електронного кабінету Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України станом на серпень 2024, наданий позивачем.
У подальшому позивач отримала рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.10.2024 № 930050883350, за змістом якого територіальний орган Пенсійного фонду України повторно розглянув заяву позивача від 28.03.2024 та прийняв рішення про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 28.03.2024 на підставі довідки Верховного Суду.
Відмова мотивована тим, що з 27.12.2023 підлягає перерахунку щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI. Також, у рішенні зазначено, що розмір складових суддівської винагороди судді окружних судів, утворених у районах міста, в окружних господарських судах не змінювався, тому для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 відсутні підстави.
Також, позивачем було отримано лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.10.2024 № 2600-0504-8/205730, в якому зазначено, що в результаті приведення у відповідність до норм чинного законодавства матеріалів пенсійної справи виникла переплата пенсії за період з 27.12.2023 по 30.09.2024 в розмірі 540 159,75 грн. ОСОБА_1 запропоновано добровільно вирішити питання про повернення надміру виплачених коштів та повідомлено про наявність в органів Пенсійного фонду України повноважень на звернення до суду з позовом про відшкодування надміру виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №520/31341/24, залишеному без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов.2,м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.10.2024 № 930050883350 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 28.03.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023, виходячи з розміру суддівської винагороди, зазначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 №1128/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Позивачці здійснено перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення суду, разом з тим зменшено його відсотковий розмір з 66% до 60%.
Позивач звернулась з заявою від 25.04.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці зарахувавши до її стажу на посаді судді період роботи ревізором Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР у розмірі 3 років 9 місяців 21 дня; зарахувавши до суддівського стажу стаж роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена для призначення на посаду судді у розмірі 3 років та, відповідно, перерахувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці із розрахунку 72% від розміру суддівської винагороди визначеної у довідці Верховного Суду від 20.03.2024 № 1128/0/2-24 про суддівську винагороду.
За принципом екстериторіальності розгляд заяви направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 07.05.2025 №930050883350 у задоволенні заяви позивача - відмовлено, оскільки строк роботи на посаді судді позивача складає 25 років 1 місяць 6 днів, то для зарахування до цього стажу інших періодів роботи та здійсненні перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці підстави відсутні.
Позивач не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Харківській області звернулась до суду з позовом.
Суд розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог виходив з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави та порядок звільнення судді визначені Конституцією України, законами № 1402-VIII та 1798-VIII.
Пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України встановлено, що подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням є підставою для звільнення судді.
Відповідно до статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
Суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади (частини перша - третя статті 116 Закону № 1402-VIII).
Абзацом третім пункту 15.3 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 встановлено, що при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату його звернення до Ради із заявою.
Відповідно до частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» статтю 137 Закону № 1402-VIII доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Водночас абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII, положення частини другої цієї статті як стаж, який зараховується додатково.
У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII, визначається на момент призначення на посаду судді вперше, а у випадку призначення на посаду судді за результатами конкурсу - зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом для участі в конкурсі та надає право для призначення на цю посаду за його результатами (подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18.11.2021 у справі №9901/15/21, такий підхід відповідає легітимним очікуванням, які виникають в осіб під час призначення (обрання) на посаду судді, а також забезпечує додержання принципу правової визначеності в умовах зміни законодавства.
Іванова Лариса Броніславівна Указом Президента України від 12.06.1996 № 420/96 призначена суддею господарського (арбітражного) суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 03.03.2011 № 3089-ХІ обрана на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково. Рішенням Вищої ради правосуддя від 24.07.2018 № 2400/0/15-18 у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та початком ліквідації Вищого господарського суду України було вирішено внести Президентові України подання про переведення судді Вищого господарського суду України Іванової Лариси Броніславівни на посаду судді Господарського суду міста Києва.
Згідно із частиною першою статті 137 Закону № 2862-XII (тут і надалі - в редакції, чинній на день призначення позивача на посаду судді) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
З аналізу наведених норм слідує, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19).
Положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стражів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/537/19).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 10.03.1980 по 30.12.1983 перебувала на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР, відповідний період роботи Рішенням Вищої ради правосуддя від 22.07.2021 №1668/0/15-21 про звільнення позивача з посади судді у відставку було враховано при розрахунку загального стажу роботи судді ОСОБА_1 , який давав їй право на відставку у загальному розмірі 28 років 10 місяців 10 днів.
На момент призначення позивачки на посаду судді (12.06.1996) Закон № 2862-ХІІ не передбачав зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права (окрім роботи на посадах, визначених абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ).
Разом з тим, стаття 43 Закону № 2862-ХІІ передбачала можливість зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Тобто, стаж роботи на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР з 10.03.1980 по 30.12.1983 у розмірі 3 років 9 місяців 21 дня належить до врахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, що узгоджується з Висновком Вищої ради правосуддя від 16.07.2021 за результатами вивчення заяви та доданих матеріалів про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва у відставку.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Позивачу було призначено довічне грошове утримання у розмірі 66% суддівської винагороди, з розрахунку стажу визначеного на підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 22.07.2021 №1668/0/15-21 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку (з врахуванням періоду роботи на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР).
Рішення є чинним та не було оскаржене. Відповідно у відповідача були відсутні законні підстави для зменшення розміру довічного грошового утримання позивача з 66% до 60%.
В той же час зарахування позивачці 3 років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права (окрім роботи на посадах, визначених абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ) на підставі частини 2 статті 137 Закону України №1402-VIII, не відповідає положенням законодавства, що діяло на момент призначення позивача на посаду судді.
Суд зазначає, що виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стражів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/537/19).
ЄСПЛ у рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (параграфи 48, 49) зазначив, що практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97).
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів»).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що «мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію» (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, у обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що вимоги до кандидатів на посаду судді були по-різному визначені законодавством України, що діяло на день їх призначення (обрання) на посаду судді, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, залежно від змісту цих вимог, визначених законодавством, яке було чинним на час призначення (обрання) на посаду судді.
Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 24 жовтня 2019 року у справі № 9901/2/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 9901/302/19.
Суд також враховує висновки Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №592/3694/17 про те, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення про зарахування трьох років стажу на підставі частини другої статті 137 Закону №1402-VIII до загального суддівського стажу позивача Вищою радою правосуддя не приймалось.
Стаж позивача, розрахований відповідно до Рішення Вищої ради правосуддя від 22.07.2021 №1668/0/15-21 про звільнення позивача з посади судді у відставку, який давав їй право на відставку та розрахунок довічного грошового утримання складає 28 років 10 місяців 10 днів.
За таких обставин, відсутні підстави для зарахування до стажу трьох років стажу на підставі частини другої статті 137 Закону №1402-VIII до загального суддівського стажу позивача та здійснення перерахунку довічного грошового утримання виходячи з 72% суддівської винагороди.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі вище викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.05.2025 № 930050883350 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР з 10.03.1980 по 30.12.1983 у розмірі 3 років 9 місяців 21 дня; та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023, виходячи з 66% розміру суддівської винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн, суд зазначає наступне.
Так, позивачем на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, понесених при розгляді позовної заяви в суді, подано копії наступних документів: договору про надання правничої (правової) допомоги від 31.10.2024 № 16/10-24; додаткової угоди від 09.05.2025 № 2 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 31.10.2024 №16/10-24; платіжної інструкції від 15.05.2025 про оплату за договором від 31.10.2024 №16/10-24 на суму 15000,00 грн; акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги від 31.10.2024 № 16/10-24 від 15.05.2025 №1; ордеру на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Коломацькою Оленою Сергіївною.
Суд зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.
З урахуванням викладеного суд зазначає наступне.
Вивчивши подані представником позивача докази суд встановив, що спір у даній справі не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб'єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржуваного рішення; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об'єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб'єкта владних повноважень.
Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін. Представником позивача було подано до суду позовну заяву та під час судового розгляду представником позивача було подано відповідь на відзив. Інших дій представником позивача не вчинялося, судові засідання по даній справі не призначалися та адвокат не брала участі в судових засіданнях.
Окрім того, зазначена категорія справи підлягає розгляду судом у порядку статті 263 КАС України без проведення судового засідання, де заявами по суті справи є адміністративний позов та відзив на позовну заяву. Подання відповіді на відзив законом не передбачено.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 15 000,00 грн є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору та у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума в розмірі - 3000,00 грн.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснити в порядку ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Дер-м, п.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022 ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.05.2025 № 930050883350 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи на посаді ревізора Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР з 10.03.1980 по 30.12.1983 у розмірі 3 років 9 місяців 21 дня.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023, виходячи з 66% розміру суддівської винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Дер-м, п.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022) суму сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мельников Р.В.