28 жовтня 2025 рокусправа № 380/13617/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач просить суд:
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд матері із числа осіб з інвалідністю;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд матері із числа осіб з ІІ групи інвалідності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 19.05.2025 звернувся з рапортом про звільнення з військової служби за п.п. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністючи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
До вказаного рапорту ним було додано всі необхідні документи, які підтверджують наявність у його матері інвалідності ІІ групи та постійного стороннього догляду.
Відповідачем за наслідками розгляду рапорту було відмовлено в звільненні з військової служби, оскільки відсутні підтверджуючі документи про потребу постійного догляду відповідного висновку рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або висновку МСЕК чи ЛКК за ОСОБА_2 , а також наявність іншого члена сім'ї першого ступеня споріднення ОСОБА_3 на якого відсутні підтверджуючі документи про потребу постійного догляду відповідно до висновку рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або МСЕК або ЛКК, через що підстави для звільнення відсутні.
Позивач з посиланням на норми чинного законодавства вважає не обґрунтованою відмову відповідача у звільненні його з військової служби. Вказує, що ним подані належні документи, які підтверджують його право на звільнення з військової служби. Зазначає про те, що Законом №2232-ХІІ передбачені чіткі підстави звільнення з військової служби, зокрема, через сімейні обставини, за необхідності догляду за матір'ю ІІ групи інвалідності, а подані ним документи є достатніми та допустимими. З цих підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 08 липня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Батьки позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (видано повторно) зареєстрували шлюб 21 лютого 1974 року, актовий запис № 392.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 позивач 06.05.1980 народження є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
За час шлюбу у подружжя народилося двоє синів: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серія ЛВА-1 №314024 від 11.07.2006 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, інвалідність встановлена безтерміново.
З висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду непрофесійній основі №23 від 10.04.2025, вбачається, що ОСОБА_2 , проживає в АДРЕСА_1 , рекомендовано соціальні послуг: догляд вдома, паліативний догляд вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
ОСОБА_3 надав заяву від 24.04.2025 №25/1296 (яка завірена нотаріусом з накладеним апостилем та перекладена на українську мову та нотаріально посвідчена) зі змісту якою вбачається: “Я, ОСОБА_3 , паспорт громадянина України НОМЕР_5 , закордонний паспорт НОМЕР_6 на моє ім'я ОСОБА_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на цей час, 24.04.2025, перебуваю в Нідерландах, проживаю тут. Повертатися в Україну не планую. Не заперечую, щоб мою маму, ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_7 , паспорт громадянина України НОМЕР_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , доглядав мій брат, ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_9 , паспорт громадянина України НОМЕР_10 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ».
ОСОБА_2 заявами від 09.05.2025, які посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Романчук-Василик В.Р. та зареєстровано під № 891,893 засвідчила: “…Я, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи довічно та потребую постійного стороннього догляду даною заявою стверджую, що мій син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є моїм єдиним сином, із числа військовозобов'язаних членів моєї сім'ї першого ступеня споріднення, який проживає зі мною, здійснює за мною постійний сторонній догляд, мене утримує і матеріально забезпечує, є моїм єдиним родичем. Інших близьких родичів першого та другого ступеня споріднення, окрім мого сина - ОСОБА_1 , які об'єктивно можуть та зобов'язані здійснювати за мною постійний сторонній догляд не має. Я є вдовою, що підтверджується свідоцтвом про смерть мого чоловіка ОСОБА_4 . Мій син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може об'єктивно здійснювати постійний сторонній догляд за мною, оскільки тривалий час проживає закордоном, зі мною не спілкується, не є членом моєї сім'ї та близьким родичем, не виконує обов'язки щодо мого утримання відповідно до Сімейного кодексу України, а також я перебуваю з сином у неприязних відносинах та не веду спільного побуту. Із числа військовозобов'язаних членів моєї сім'ї першого та другого ступеня споріднення для свого утримання (постійного стороннього догляду) обираю мого сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 який мене утримує та доглядає.»
Згідно з актом обстеження сімейного стану військовослужбовця, проведеного за адресою: АДРЕСА_2 , зазначено про проживання за вказаною адресою ОСОБА_1 , який здійснює догляд за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. На час обстеження сім'ї військовослужбовця відсутні інші особи, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
19.05.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за членом сім'ї першого ступеня споріднення (за матір'ю), яка є особою з інвалідністю ІI та потребує постійного догляду.
Листом від 06.06.2025 №50/28/10/1-2659-2025 відповідачем відмовлено в задоволенні рапорту та зазначено наступне:
“На ваш рапорт від 19.05.2025 про звільнення за сімейними обставинами за ст.26 ч.4 п.2 п.п. “г» перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті п.3 (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» додатково повідомляємо, що вході вивчення наданих Вами матеріалів на звільнення було встановлено наступне:
відсутність підтверджуючих документів про потребу постійного догляду відповідно висновку рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або висновку МСЕК чи ЛКК за ОСОБА_2 ;
наявність іншого члена сім'ї першого ступеня споріднення ОСОБА_3 на якого відсутні підтверджуючі документи про потребу постійного догляду відповідно висновку рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або (МСЕК) чи ЛКК».
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені та визначені Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Згідно ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч.4 ст.3 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Дія указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, зокрема дія воєнного стану на території України пролонгується станом на теперішній час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби, що встановлені статтею 26 Закону №2232-XII, залежать від виду військової служби.
Відповідно до підпункту “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно підпункту 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
За ч.7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), за п.1 якого визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі - Інструкція) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», подаються у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Отже, аналізуючи вищезазначені приписи суд доходить висновку, що військовослужбовець може звільнитися з військової служби під час дії воєнного стану на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Тобто, для можливості звільнення військовослужбовця з військової служби з-за вищенаведеної підстави ключовим питанням є фактична відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи для можливості здійснення постійного догляду.
Як встановлено судом за час розгляду справи, що 19.05.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за хворою матір'ю.
Водночас, листом від 06.06.2025 №50/28/10/1-2659-2025 військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України відмовила позивачу у задоволенні його рапорту, посилаючись на відсутність підтверджуючих документів про потребу постійного догляду відповідно висновку рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або висновку МСЕК чи ЛКК за ОСОБА_2 та наявність іншого члена сім'ї першого ступеня споріднення ОСОБА_3 на якого відсутні підтверджуючі документи про потребу постійного догляду відповідно висновку рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або (МСЕК) чи ЛКК.
При розгляді даної адміністративної справи суд враховує правовий висновок, сформований у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 по справі №380/16966/24, згідно якого вбачається, що “відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.
З цього приводу суд враховує надані позивачем пояснення та заяву рідного брата позивача ОСОБА_3 , який наразі б міг здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, оскільки останній перебуває в Нідерландах, проживаю там. Повертатися в Україну не планує.
На думку суду, вищевказана обставина - неперебування (непроживання) особи на території України, є прямим свідченням того, що така особа фізично не зможе здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, оскільки не знаходиться на території України, що фактично виключає таку із переліку членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Матеріали справи не містять достатніх доказів щодо наявності членів сім'ї другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю позивача.
Щодо тверджень відповідача про відсутність підтверджуючих документів про потребу постійного догляду відповідно висновку рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або висновку МСЕК чи ЛКК, то суд зазначає наступне.
Так, у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 Верховний Суд сформував правову позицію, згідно з якою необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком (матір'ю) може підтверджуватися відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК).
Отже, висновок ЛКК про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись та потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий за формою №080-4/о, є належним документом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за особою.
Наявний у матеріалах справи висновок ЛКК №23 від 10.04.2025, який подавався позивачем разом із рапортом, свідчить, що він відповідає чинній встановленій формі №080-4/о, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407. Також, цей висновок містить всі необхідні відомості.
За наведених обставин твердження відповідача про те, що позивачем до рапорту не додано документ, який би встановлював необхідність у здійсненні постійного догляду за матір'ю, не відповідають фактичним обставинам.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відмова військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 19 травня 2025 року про звільнення з військової служби, оформлена листом від 06 червня 2025 року №50/28/10/1-2659-2025, вчинена відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України без урахування всіх обставин, що мають значення для вчинення таких дій, тому є протиправною.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У спірних відносинах відповідач не перевірив всіх доданих позивачем до рапорту про звільнення документів, та у спосіб, встановлений законом, не розглянув відповідне питання, щодо якого позивач звернувся з рапортом від 19.05.2025, тому позовні вимоги в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд матері із числа осіб з ІІ групи інвалідності суд залишає без задоволення.
Водночас, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19 травня 2025 року про звільнення з військової служби з урахуванням висновків суду.
Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.п.1. 13 ст.5 Закону України “Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 19 травня 2025 року про звільнення з військової служби, оформлену листом від 06 червня 2025 року №50/28/10/1-2659-2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19 травня 2025 року про звільнення з військової служби з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна