28 жовтня 2025 рокусправа № 380/11492/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача безпідставно набуті ним грошові кошти в розмірі 23247,70 грн. (двадцять три тисячі двісті сорок сім грн.70 коп.), як надмірно виплачену в грудні 2023 року суму грошового забезпечення за листопад 2023 року, за наступними реквізитами: Отримувач - військова частина НОМЕР_1 , Код отримувача - НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі рішення Міністра оборони України від 05.07.2024 № 3982/уд, звернення Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 04.03.2024 № 116/4/48553 та Програми позапланового аудиту військової частини НОМЕР_1 , затвердженої начальником 5 територіального управління внутрішнього аудиту, в період з 26 серпня 2024 року по 10 жовтня 2024 року у військовій частині НОМЕР_1 проводився позаплановий аудит окремих питань використання коштів та майна у сфері ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01 липня 2022 року по 31 липня 2024 року (аудиторський звіт від 10.10.2024 № 526/24).
Відповідно до проведеного Аналізу неналежних виплат додаткової винагороди на період дії воєнного стану з розрахунку 100 тис. грн у місяць військовослужбовцям військової частини НОМЕР_3 , що не набули права на винагороду у зазначеному розмірі (додаток до Аудиторського звіту від 10.10.2024 № 526/24) сума переплати ОСОБА_1 становить 23247,70 грн.
Ухвалою судді від 13.06.2025 позовну заяву залишено без руху.
На адресу суду від позивача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали (вх.№51715 від 23.06.2025).
Ухвалою судді від 26.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі; залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Військову частину НОМЕР_1 .
Від третьої особи на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№55676 від 07.07.2025), відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зазначає, що відповідно до результатів проведеного аудиту було встановлено суму неналежно виплачених коштів військовослужбовцю військової частини НОМЕР_4 молодшому сержанту ОСОБА_2 , в розмірі 23247,70 грн. (в т.ч. грошове забезпечення- 16605,50 грн.; компенсація ПДФО - 2988,99 грн.; ЄСВ - 3653,21 грн.) Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України від 25.03.1992 №2233-XII“Про військовий обов'язок та військову службу», за наказом командира вч військова служба призупиняється для в/с які самовільно залишили військову частину або місце служби. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують обов'язки військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким в/ с призупиняється, відповідно до п.15 Порядку виплати грошового забезпечення в/с ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260. За висновками аудиту, своєчасному виявленню СЗЧ у значній мірі заважала інтенсивність виконання бойових завдань військовими частинами, що в свою чергу ускладнювало процес контролю за особовим складом, який знаходився довготривалому лікуванні, реабілітації, відпустках по хворобі, тощо. Таким чином за результатами проведеного аудиту, аудиторами у аудиторському звіті від 10.10.2024 №526/24 було надано наступну пропозицію: « 4. З метою відшкодування збитків, прийняти управлінське рішення щодо неналежних виплат грошового забезпечення у сумі 438,69 тис. грн військовослужбовцям, які самовільно залишили частини».
Враховуючи все вищевикладене, військова частина НОМЕР_1 вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, повністю враховують висновки аудиторського звіту від 10.10.2024 №526/24 5 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, спрямовані на повернення в бюджет України матеріальних збитків (втрат) завданих державі через безпідставно виплачені суми додаткової винагороди у період дії воєнного стану колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_4 , який самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» був прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_4 , призначений на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 з 17.03.2022 (наказ командира військової частини НОМЕР_4 № 9 від 17.03.2022 (по стройовій частині).
15.12.2023 було виявлено безпідставну відсутність на службі молодшого сержанта ОСОБА_1 . Службовим розслідуванням, що було призначено наказом командира військової частини НОМЕР_4 № 592 від 15.12.2023, було підтверджено факт відсутності молодшого сержанта ОСОБА_1 на службі з 27.11.2023 без поважних причин, після завершення лікування у медичному закладі.
На підставі рішення Міністра оборони України від 05.07.2024 №3982/уд, звернення Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 04.03.2024 №116/4/48553 та Програми позапланового аудиту військової частини НОМЕР_1 , затвердженої начальником 5 територіального управління внутрішнього аудиту, в період з 26 серпня 2024 року по 10 жовтня 2024 року у військовій частині НОМЕР_1 проводився позаплановий аудит окремих питань використання коштів та майна у сфері ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01 липня 2022 року по 31 липня 2024 року (аудиторський звіт від 10.10.2024 №526/24).
Відповідно до результатів проведеного аудиту було встановлено суму неналежно виплачених коштів військовослужбовцю військової частини НОМЕР_4 молодшому сержанту ОСОБА_2 , в розмірі 23247,70 грн. (в т.ч. грошове забезпечення 16605,50 грн.; компенсація ПДФО - 2988,99 грн.; ЄСВ - 3653,21 грн.).
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 28.11.2024 року № 607 «Про призначення службового розслідування» було проведено службове розслідування щодо неправомірної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_3 , результати якого відображено в акті службового розслідування вх.№ 5431 від 21.12.2024.
За результатами проведеного службового розслідування встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 15.11.2023 №337 молодший сержант ОСОБА_4 вибув на лікування у ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - ВМКЦ ЗР).
Відповідно до рапорту начальника медичної служби-медичного пункту військової частини НОМЕР_4 капітана медичної служби ОСОБА_5 (вх. №6195 від 14.12.2024), 07.12.2023 року не вдалося встановити телефонний контакт з молодшим сержантом ОСОБА_1 , який 15.11.2023 був госпіталізований у Військово-медичний клінічний центр Західного регіону.
З метою встановлення перебування молодшого сержанта ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у ВМКЦ ЗР, військовою частиною НОМЕР_4 13.12.2023 було направлено відповідний запит до ВМКЦ ЗР.
15.12.2023 від Військово-медичного клінічного центру Західного регіону надійшло повідомлення (вих. №550/8503 від 15.12.2023), що військовослужбовець ОСОБА_1 дійсно перебував на стаціонарному лікуванні у ВМКЦ ЗР з 15.11.2023 по 27.11.2023 і був виписаний за порушення госпітального режиму.
Після закінчення лікування та виписки з вказаного медичного закладу молодший сержант ОСОБА_1 грубо порушив вимоги Статутів Збройних Сил України, зокрема ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно якої про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому командирові, однак такої доповіді про свою виписку з медичного закладу своєму командиру та медикам молодший сержант ОСОБА_1 не здійснював.
Таким чином призупинення виплати грошового забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_1 відбулося 15.12.2023 (наказ командира військової частини НОМЕР_4 від 15.12.2023 № 368) , а за листопад 2023 року грошове забезпечення було виплачене військовослужбовцю в повному розмірі безпідставно, як такому, що самовільно залишив місце служби. Вказана безпідставна виплата не була пов'язана із неналежним виконанням службових обов'язків з боку посадових осіб військової частини НОМЕР_4 , а відбулася внаслідок несвоєчасного отримання інформації, щодо відсутності у лікувальному закладі молодшого сержанта ОСОБА_1 .
На даний час молодший сержант ОСОБА_1 надалі безпідставно відсутній на службі, за даним фактом СЗЧ та відносно нього порушено кримінальне провадження № 62024140120000478 від 23.05.2024 .
В подальшому ОСОБА_1 , який 27.11.2023 самовільно залишив військову частину, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 26.03.2025 № 85 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 з 25.03.2025 відповідно до п.144-3 розділу IV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 та п.15 розділу II Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280.
Вказане зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) передбачено виплату на період дії воєнного стану додаткової винагороди вказаним у ній категоріям осіб за певних умов до 100 тис. грн.
Процедура виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану у розділі XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260.
Пункт 2 цього розділу Порядку №260 визначає, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;
на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;
з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями.
За змістом пунктів 3-4 розділі XXXIV Порядку №260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Відповідно до пункту 6 розділі XXXIV про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.
За нормами пунктів 9-10 розділу XXXIV Порядку №260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;
керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Виходячи з наведених приписів Порядку №260, підставою для виплати додаткової винагороди є наказ командира військової частини, який, у свою чергу, видається на підставі рапорту (донесення) командира підрозділу, бойового наказу (бойового розпорядження), журналу бойових дій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тобто, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.
Суд зазначає, що помилки при нарахуванні та виплаті заробітної плати (грошового забезпечення) можуть виникати з різних причин: похибки в математичних розрахунках (арифметичні); неправильне застосування чинного законодавства (методологічні); неуважність (емоціональні); помилки при перерахуванні заробітної плати на рахунки працівників в банках (технічні) тощо.
Отже помилка - це ненавмисне перекручення даних щодо нарахованої та виплаченої працівникам заробітної плати в результаті арифметичних або логічних похибок.
Наслідки помилок при нарахуванні заробітної плати (грошового забезпечення) працівникам можуть наступними: заробітну плату нараховано у більшому розмірі, ніж передбачено трудовим договором і чинним законодавством; заробітну плату нараховано у меншому розмірі, ніж передбачено трудовим договором і чинним законодавством.
Аналогічно при виплаті заробітної плати (грошового забезпечення) також можуть бути помилки, що призведуть до наступних наслідків: працівникові виплатили заробітну плату, яка перевищує нараховану суму; працівникові виплатили заробітну плату, яка менше нарахованої суми.
Виправлення помилок, пов'язаних з нарахуванням заробітної плати (грошового забезпечення), залежить від характеру помилки і виправляється шляхом донарахування або сторнування помилкових сум.
Водночас, помилки, внаслідок якої працівник отримав зарплату у більшому розмірі, умовно поділяють на дві групи: лічильні та не лічильні.
У цьому випадку спеціальним законодавством про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям не передбачено порядку повернення зайво виплачених коштів, а тому суд застосовує загальні положення Кодексу законів про працю.
Статтею 127 Кодексу законів про працю України встановлені обмеження відрахувань із заробітної плати.
Так, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Отже, для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, керівник зобов'язаний видати наказ (розпорядження), але при одночасному дотриманні двох умов: не сплинув один місяць із дня виплати неправильно обчисленої суми; працівник не оспорює підстави та розміри відрахувань, тобто він згоден на таке відрахування або повернення коштів.
Такий працівник ставить підпис на самому наказі (розпорядженні) або він пише заяву, в якій підтверджує свій намір повернути надміру виплачені кошти.
Суд зазначає, що згідно з матеріалів справи, у тому числі зібраних під час проведення аудиторського звіту, не вбачається, що виплата надмірно нарахованої грошової допомоги виникла через недобросовісні дії відповідача. Така допущена через дії інших посадових осіб, які готували рапорти, проекти наказів, підписували накази про виплату військовослужбовцям, у тому числі позивача, грошової допомоги, передбаченої Постановою №168, із зазначенням розміру такої допомоги.
Водночас незнання відповідними посадовими особами, в тому числі особами кадрового і бухгалтерського забезпечення військової частини, вимог чинного законодавства в частині підстав та порядку нарахування додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої Постановою №168, та регламентованої у розділі XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, не свідчить про недобросовісність відповідача чи його вину.
При цьому суду не надано жодних належних та допустимих доказів, що свідчать про недобросовісність відповідача, як і його обов'язку повідомляти про наявність чи відсутність у права на отримання тих чи інших виплат.
При цьому суд зазначає, що посадові особи, які відповідальні за правильність нарахування та оформлення кадрових та фінансових документів, враховуючи їх посадові інструкції і матеріальну відповідальність, зобов'язані бути обізнаними та повідомити командира про порядок та умови нарахування й виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої Постановою №168.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Тому у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача безпідставно набутих ним грошових коштів в розмірі 23247,70 коп., надміру виплачені сум, потрібно відмовити.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову, а також ураховуючи положення ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про стягнення коштів - відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна