про залишення позовної заяви без руху
28 жовтня 2025 року м. ДніпроСправа № 360/2071/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., перевіривши матеріали за позовною заявою адвоката Отрох Алли Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 23 жовтня 2025 року надійшов адміністративний позов адвоката Отрох Алли Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з такими вимогами:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 94 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується відміткою у військовому квитку.
Відповідно до витягу із наказу командира (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.10.2024 №262мтд, ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за: невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 30 календарних днів за 2023 рік; невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 календарних днів за 2024 рік; щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 56 днів за 2021-2024, всього 94 дні.
Оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода, в інтересах позивача направлявся адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 13.08.2025.
Представник позивача отримав відповідь від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №10/57/12-О-210-Аз від 25.08.2025, з якої встановлено, що додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Також військовою частиною було надано довідку про грошове забезпечення позивача за період з 01.01.2023 по 24.10.2024, відповідно до якої вбачається, що позивач отримував додаткову грошову винагороду під час проходження військової служби.
Відповіддю військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 2/13-327-нв-2025 від 25.08.2025 повідомлено, що надати довідку про грошове забезпечення позивача за період служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 11.11.2021 по 31.12.22 не має можливості, у зв'язку з чим, 23.09.2025 в інтересах позивача представником було направлено адвокатський запит до Центрального архівного відділу НГУ.
Листом Центрального архівного відділу НГУ від 03.10.2025 № 82-1305 надано довідки про грошове забезпечення позивача, з яких вбачається, що ОСОБА_1 отримував додаткову грошову винагороду під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Позивач вважає, що наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки, у зв'язку з чим звернувся до суду.
За приписами пунктів 3, 5 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 3, 4, 5, 11 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається:
- ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень;
- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Згідно із частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до поданого позову, представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 при звільненні нараховано грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 30 календарних днів за 2023 рік, невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 календарних днів за 2024 рік та щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 56 днів за 2021-2024, всього 94 дні.
При цьому, прохальна частина позову не містить конкретизації щодо видів відпусток, періодів таких відпусток та кількості днів за кожен вид відпустки, за які позивач просить здійснити йому перерахунок грошової компенсації, а зазначає лише за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 94 дні.
Отже, позовні вимоги в цій частині потребують конкретизації.
У позовні заяві представником позивача заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обгрунтування якого зазначено таке.
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення відповіді на адвокатський запит представника позивача (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода, в інтересах позивача направлявся адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 13.08.2025.
Представник позивача отримав відповідь військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №10/57/12-О-210-Аз від 25.08.2025.
23.09.2025 в інтересах позивача представником було направлено адвокатський запит до Центрального архівного відділу НГУ.
Листом Центрального архівного відділу НГУ від 03.10.2025 № 82-1305 надано довідки про грошове забезпечення позивача.
03.10.2025 представник позивача отримав відповідь, якою було надано довідки про грошове забезпечення позивача.
Представник позивача зауважує, що ОСОБА_1 було відомо, які виплати йому провели при звільненні, однак позивач не міг знати, які складові грошового забезпечення враховані при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки.
Тому, на думку представника позивача, моментом, коли позивачу стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання відповіді на адвокатський запит - 03.10.2025, у зв'язку із чим в розумінні статті 233 КЗпП України, трьохмісячний строк звернення до суду закінчується 03.01.2026.
Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, з урахуванням наданих відповідачем заперечень, суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пункті 65 постанови від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Отже, Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Виходячи з цього, Судова палата дійшла висновку, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу із наказу командира (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.10.2024 №262мтд, припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 військовослужбовця військової служби за контрактом, з 24 жовтня 2024 року.
Також, згідно вищевказаного наказу позивачу нараховано грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 30 календарних днів за 2023 рік, невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 календарних днів за 2024 рік, щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 56 днів за 2021-2024.
Однак, до суду із цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише в жовтні 2025 року, тобто за спливом майже року після звільнення.
Отже, позивачем пропущено встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду.
Представник позивача в обгрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду посилається на те, що про не враховані суми додаткової винагороди при розрахунку грошової компенсації відпусток, позивачу стало відомо лише з відповідей на адвокатські запити, в серпні та жовтні 2025 року.
З такими доводами представника позивача суд не погоджується, з огляду на таке.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При цьому, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зауважує, що позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 24 жовтня 2024 року.
При цьому, наказом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.10.2024 № 262мтд про виключення позивача зі списків особового складу частини визначено виплатити позивачу:
грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 30 календарних днів за 2023 рік;
невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 8 календарних днів за 2024 рік;
щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 56 днів за 2021-2024.
Доказів на підтвердження часу (дати) отримання позивачем вказаних виплат за наказом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 24.10.2024 № 262мтд, представником позивача суду не надано.
Суд зауважує, що з моменту отримання ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки на виконання вимог наказу від 24.10.2024 № 262мтд, позивач був обізнаний про нараховану та виплачену йому суму такої компенсації.
Отже, у разі незгоди із нарахованою відповідачем сумою грошової компенсації за невикористані відпустки, ОСОБА_1 мав змогу у розумні строки звернутися до відповідача з метою отримання інформації щодо обрахунку виплаченої грошової компенсації.
Натомість, матерілами справи встановлено, що перше звернення ОСОБА_1 до відповідача з адвокатським запитом відбулось лише 25.08.2025. Тобто, з моменту звільнення позивача - 24.10.2024 і до звернення за правовою допомогою, в рамках якої адвокатом і було надіслано відповідний адвокатський запит - 25.08.2025, минуло 10 місяців, що судом розцінюється, як надмірне зволікання.
Не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на звернення, оскільки вказаний документ свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку.
Фактичні обставини та наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що позивач мав достатній час для реалізації права на звернення до суду у встановлені КАС України строки, при цьому матеріали справи не містять доказів про поважність причин пропуску строку на звернення з даним позовом та позивачем не наведено жодних обґрунтованих пояснень неможливості своєчасно подати позовну заяву.
Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Позивачем не наведено жодної обставини, яка підтверджена належними доказами, про наявність конкретних фактичних обставин, які можна визнати такими, що унеможливлювали звернення позивача до суду із вказаним позовом у встановлений Законом строк.
Отже, звертаючись із заявою про поновлення пропущеного строку для звернення до суду позивачем не наведено поважних причин для його пропуску та не надано відповідних доказів на підтвердження їх існування.
З урахуванням викладеного, підстави, зазначені позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, судом визнаються неповажними.
Відповідно до частин першої та другої статті 123КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За правилами, визначеними частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, в порядку усунення вказаного недоліку, позивачу необхідно надати належним чином обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав, що можуть свідчити про поважність пропуску такого строку з підтверджуючими відповідні обставини доказами.
Керуючись статтями 122, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву адвоката Отрох Алли Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 5-ти (п'яти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) або шляхом надіслання поштовим зв'язком на тимчасову адресу для листування Луганського окружного адміністративного суду: вул. Будівельників, буд. 28, м. Дніпро, 49089, абонентська скринька 4585, уточненої позовної заяви, з урахуванням висновків суду; обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав, що можуть свідчити про поважність пропуску такого строку з підтверджуючими відповідні обставини доказами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяК.Є. Петросян