ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"28" жовтня 2025 р. справа № 300/3733/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області і про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 :
до стажу, що дає право на призначення пенсії період: з 28.06.1984 по 31.12.1991 роботи в районах Крайньої Півночі - в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців;
до страхового стажу періоди: з 01.01.1992 по 30.01.1996 роботи на території РФ; з 06.07.2005 по 17.05.2007;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно оскаржуваним рішенням відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки безпідставно не зарахував позивачу до стажу, що дає право на призначення пенсії період: з 28.06.1984 по 31.12.1991 роботи в районах Крайньої Півночі - в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців; до страхового стажу періоди: з 01.01.1992 по 30.01.1996 роботи на території РФ; з 06.07.2005 по 17.05.2007.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву, який надійшов на адресу суду через систему "Електронний суд" 16.06.2025. Відповідно до відзиву відповідач заперечив проти позову, просив відмовити в задоволенні позову з мотивів, що під час призначення пенсії за віком до страхового стажу не були враховано періоди: з 01.01.1992 по 30.01.1996 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.09.1979 на території РФ, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; з 06.07.2005 по 17.05.2007, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків. Щодо пільгового обчислення періоду роботи на Крайній Півночі зазначено, що у зв'язку з відсутністю письмового трудового договору, що підтверджує право на пільгове обчислення трудового стажу, або архівної довідки, із зазначенням інформації про здійснення на підставі трудового договору роботи, тому для зарахування стажу період роботи на Крайній Півночі у кратному розмірі згідно абз. 1 п. 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV відсутні правові підстави.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.03.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV та доданими до заяви документами (а.с. 46).
За результатом розгляду вказаного звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, за принципом екстериторіальності, прийняло рішення від 03.04.2025 № 091630017823 про відмову у призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. Відповідачем враховано позивачу страховий стаж особи для визначення права становить 28 років 01 місяць 23 дні (в тому числі робота в Польщі - 09 років 05 місяців 15 днів), страховий стаж - 18 років 08 місяців 08 днів). За результатом розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.09.1979:
на території РФ з 01.01.1992 по 30.01.1996, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991;
з 06.07.2005 по 17.05.2007, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків (а.с. 49).
Слід зазначити, що відповідно до матеріалів справи, враховуючи зміст позовної заяви, вбачається, що позивачем помилково зазначено у прохальній частині позовної заяви оскаржуване рішення від 29.01.2025 № 091630022969, замість - від 03.04.2025 № 091630017823.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Умови призначення пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону № 1058-IV, відповідно до частини 1 якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Також відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Суд встановив, що записи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.09.1979 про прийняття та звільнення з роботи у періоди роботи на території РФ: з 28.06.1984 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 30.01.1996, містять дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посади на яких позивач працював, а також завірені підписами відповідальних осіб. Вказані записи скріплені печатками (а.с. 17).
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
За таких обставин безпідставними є посилання Управління на ту обставину, що з 01.01.2023 РФ також припинила участь в Угоді, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 на території РФ.
Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує вищенаведені висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.
Слід зазначити, що відповідно до розрахунку стажу за пенсійною справою № 091630017823 відповідачем зараховано позивачу до страхового стажу періоди роботи з 15.07.1984 по 15.02.1986, з 26.02.1986 по 31.12.1991 (а.с. 50).
Враховуючи вищенаведене відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи на території РФ: з 28.06.1984 по 14.07.1984; з 16.02.1986 по 25.02.1986; з 01.01.1992 по 30.01.1996.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 21.09.1979 періоду роботи з 06.07.2005 по 17.05.2007, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків, суд зазначає наступне.
Суд встановив, що записи №№ 19, 20 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.09.1979 про прийняття та звільнення з роботи у спірний період роботи з 06.07.2005 по 17.05.2007 містять дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій позивач працював, а також завірені підписом відповідальної особи. Вказані записи скріплені печаткою (а.с. 17 зворот).
Згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів. Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Схожі ситуації виникали у судовій практиці. Зокрема, у постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 Верховний Суд дійшов наступного висновку: "внаслідок невиконання товариством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи." Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку, оскільки як і у справі, що розглядається, позивач в оскаржуваний період також перебував на посаді директора. Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі № 348/1249/17.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 340/1454/21 та відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Отже, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 06.07.2005 по 17.05.2007, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.09.1979 періоду роботи з обґрунтувань, що в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.
Щодо позовних вимог про зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії періоду з 28.06.1984 по 31.12.1991 роботи в районах Крайньої Півночі - в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців, суд зазначає наступне.
Згідно розрахунку стажу за пенсійною справою № 091630017823 періоди роботи з 15.07.1984 по 15.02.1986, з 26.02.1986 по 31.12.1991 в районах Крайньої Півночі зараховано до страхового стажу позивача в календарному обчисленні (а.с. 50).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені у статті 24 Закону № 1058-IV, відповідно до частини четвертої якої, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР" від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
За приписами наведеної норми пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 7 Інструкції про порядок надання пільг особам, що працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої Постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28, зазначено, що трудові договори на визначений термін, тобто письмові договори, укладаються тільки тими підприємствами і організаціями, які розміщені в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до таких районів.
Відповідно до Переліку районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженого Радою Міністрів СРСР від 10.11.1967 № 1029, Ямало-Ненецький автономний округ віднесений до місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі.
Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Згідно з п. 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Судом з'ясовано, що весь стаж роботи позивача на підприємстві, що знаходиться в місцевості, прирівняній до району Крайньої Півночі, підтверджується записами у його трудовій книжці з посиланням на дату та номер наказів про прийняття, звільнення та записом про місцезнаходження підприємства, на якому позивач виконував роботи, а також довідкою від 28.06.2023 (а.с. 16, 69).
Покликання відповідача про те, що обов'язковою умовою надання пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі один рік роботи за один рік 6 місяців є наявність письмового трудового договору про роботу у вказаній місцевості, є безпідставними, оскільки відповідно до п. 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону № 32-V від 26.07.2006), пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Тобто, наявність письмового трудового договору не є виключною і єдиною підставою для пільгового обчислення страхового стажу і вказана норма надає особі можливість надавати вказані документу за її вибором.
Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.09.2019 (справа №348/2208/16-а).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.07.2018 у справі № 302/662/17-а зазначив, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Таким чином, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи в районах Крайньої Півночі з 28.06.1984 по 31.12.1991 в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи до страхового стажу спірні періоди робіт позивач має достатній вік та стаж для призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, суд дійшов до висновку, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 03.04.2025 № 091630017823 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати позивачу: до стажу, що дає право на призначення пенсії період: з 28.06.1984 по 31.12.1991 роботи в районах Крайньої Півночі - в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців; до страхового стажу періоди: з 01.01.1992 по 30.01.1996 роботи на території РФ; з 06.07.2005 по 17.05.2007. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV з 25.03.2025 (дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України).
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 03.04.2025 № 091630017823 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 :
до стажу, що дає право на призначення пенсії період: з 28.06.1984 по 31.12.1991 роботи в районах Крайньої Півночі - в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців; до страхового стажу періоди: з 01.01.1992 по 30.01.1996 роботи на території РФ; з 06.07.2005 по 17.05.2007.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV з 25.03.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Григорук О.Б.