27 жовтня 2025 року Справа № 280/1493/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
28.02.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі по тексту - відповідач 2) в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ: 13559341) від 20.01.2025 № 084350006002 про відмову у призначення пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ: 20490012 ) призначити та виплачувати з 31.08.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років згідно із п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, згідно із п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 № 1788-ХІІ, період навчання з 01.09.1989 по 25.06.1994 та період роботи з 12.10.2017 по 30.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 11.01.2025 звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 № 1788-ХІІ, надавши необхідний пакет документів. Заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області. Рішенням відповідача-2 від 20.01.2025 № 084350006002 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 ЗУ № 1788-ХІІ. Вважаючи відмову такою, що порушує її право на соціальне забезпечення, позивач звернулася до суду з даним позовом.
05.03.2025 ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
10.03.2025 за вх. № 10972 від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків шляхом сплати судового збору.
Ухвалою суду від 10.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження.
20.03.2025 представником Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів освіти незалежно від віку за наявності вислуги років у період: до 01.04.2015 - не менше 25 років, до 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців, до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. На час розгляду заяви про призначення пенсії за вислугу років відповідачем 1 установлено, що вік позивача становить 53 роки 0 місяців 2 дні, страховий стаж складає 33 роки 5 місяців 20 днів, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 складає 22 роки 7 місяців 24 дні. Отже, відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач не має право на призначення пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач-2 позов не визнав, 14.07.2025 через систему «Електронний суд» направив до суду відзив на позовну заяву (вх. № 35510), де зазначено, що вік позивача на дату звернення 53 роки 0 місяців 02 дні. За результатом розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу та спеціального стажу зараховано всі періоди роботи. За даними реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності. Страховий стаж становить 33 роки 05 місяців 20 днів. Спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 становить: 22 роки 07 місяців 24 дні. Спеціальний стаж відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України ,,Про пенсійне забезпечення» із змінами згідно із Законом України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» становить 22 роки 07 місяців 24 дні станом на 11.10.2017, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058 з урахуванням вимог ст. 55 Закону № 1788 Додатково повідомляємо, що в заяві позивача відсутні відомості неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за вислугу років здійснено структурним підрозділом Управління - 20.01.2025, винесено рішення про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Позивач 11.01.2025 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058) та пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788).
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961, звернення позивача було опрацьовано за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Отже, відповідачем-2 було розглянуто заяву позивача, за результатом чого прийнято рішення від 20.01.2025 № 084350006002 про відмову у призначення пенсії за вислугу років.
З наявної в матеріалах справи копії вказаного рішення відповідача-2 вбачається, що позивач звернулась 11.01.2025 до управління ПФУ із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 та пункту 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003. Вік заявника на дату звернення 53 роки 0 місяців 02 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу та спеціального стажу зараховано всі періоди роботи. За даними реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності. Страховий стаж становить 33 роки 05 місяців 20 днів. Спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 становить: 22 роки 07 місяців 24 дні. Спеціальний стаж відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України ,,Про пенсійне забезпечення» із змінами згідно із Законом України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» становить 22 роки 07 місяців 24 дні станом на 11.10.2017, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058 з урахуванням вимог ст. 55 Закону № 1788 Додатково повідомляємо, що в заяві ОСОБА_1 відсутні відомості неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за вислугу років здійснено структурним підрозділом Управління - 20.01.2025, винесено рішення про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців.
Позивач не погодившись із вказаним рішенням, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Згідно із приписами ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.
Згідно із п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 за № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (надалі за текстом - Закон № 213-VІІІ) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Ці зміни набрали чинності 01.04.2015.
Законом України від 24 грудня 2015 року за № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі за текстом - Закон № 911-VІІІ) у п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років". Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим, які визначають умови виходу на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII.
Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 за № 2-р/2019 встановлено, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як наслідок, приведена норма ст. 55 Закону № 1788-XII підлягає застосуванню з 04.06.2019 в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII, і передбачає право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з тим Законом України від 03.10.2017 за № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Суд зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".
За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII.
Крім того, зі змісту п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" слід дійти висновку про те, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров'я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі за текстом - Перелік № 909).
Відповідно до розд. 1 "Освіта" Переліку № 909, закладами і установами освіти є загальноосвітні навчальні заклади, учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи щодо посад: учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
14.06.2000 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 963, якою затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників (в подальшому - Перелік № 963), відповідно до якого до посад педагогічних працівників згідно з цим Переліком віднесено: вчителі, викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, старший викладач вищого навчального закладу I і II рівня акредитації, майстер виробничого навчання, педагог професійного навчання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладу охорони здоров'я та соціального забезпечення, методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, керівник гуртка, секції, студії, інших форм гурткової роботи; концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, екскурсовод, інструктор з туризму закладів освіти; старший вожатий, вожатий, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізкультури, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру, старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) у позашкільних закладах; старший майстер у професійно-технічному навчальному закладі, перекладач-дактилолог; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму у закладах освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Отже, на день звернення позивача із заявою 11.01.2025 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Із урахуванням викладеного, суд зазначає, що доводи відповідачів про необхідність набуття пільгового стажу не менше 26 років 6 місяців для призначення пенсії за вислугу років є помилковими.
Судовим розглядом встановлено, що у спірному рішенні відповідачем зазначено, що страховий стаж позивача становить 33 роки 05 місяців 20 днів, а до страхового стажу враховано всі періоди роботи, згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 . Стаж роботи позивача по спеціальності станом на 11.10.2017 - 22 роки 07 місяців 24 дні.
При цьому відповідачем до стажу роботи позивача по спеціальності не враховано період навчання з 01.09.1989 по 25.06.1994 та період роботи з 12.10.2017 по 30.08.2024.
Судом встановлено, що відповідно до диплому НОМЕР_3 ОСОБА_1 проходила навчання в Запорізькому національному університеті за спеціальністю "Математика" у період з 01.09.1989 по 25.06.1994.
Крім того, оспорювані відповідачем записи в трудовій книжці НОМЕР_2 позивача за період роботи з 17.08.1992 по 31.12.1997 внесені з посиланням на первинні документи та в них зазначено всі необхідні дані для зарахування періоду роботи до страхового стажу.
Своєю чергою суд зазначає, що позивач, який у спірному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 року по справі № 687/975/17.
Відтак, відповідальність за організацію ведення обліку бухгалтерських документів покладається на роботодавця, а тому формальні неточності в записах щодо роботи позивача, які містяться в документах, не можуть мати негативних наслідків для особи, щодо якої такі документи складені.
Водночас, суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, відповідачем протиправно не було враховано трудову книжку позивача та зазначені в останній періоди роботи.
Щодо зарахування періоду роботи з 12.10.2017 по 30.08.2024, суд зазначає наступне.
Згідно із записами 4-6 трудової книжки позивач здійснювала трудову діяльність у сфері освіти, а саме:
з 16.08.1997 працювала на посаді вчителя математики;
з 10.09.2012 переведена на посаду вихователя групи продовженого дня (ГПД);
16.03.2020 за результатами атестації їй присвоєно кваліфікаційну категорію "спеціаліст І категорії" (на посаді вихователя ГПД).
Наказом Енергодарської гімназії № 1 Енергодарської міської ради Василівського району Запорізької області № 60/ОС від 30.08.2024 позивача було звільнено із займаної посади вихователя ГПД 30.08.2024.
Суд констатує, що період роботи позивача з 12.10.2017 по 30.08.2024 на посаді вихователя ГПД підлягає зарахуванню до спеціального страхового стажу, що надає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ.
Вказаний факт підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5 (копія довідки додана до позовної заяви). Згідно з цими відомостями, роботодавець позивача подавав звіти із зазначенням коду підстави ЗПЗ055Е1.
Суд зазначає, що відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905), яким затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску, кодом підстави ЗПЗ055Е1 визначені працівники освіти за наявності спеціального стажу роботи, який обчислюється згідно з Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Таким чином, наявні у матеріалах справи докази (трудова книжка, наказ про звільнення, довідка ОК-5) у своїй сукупності підтверджують спеціальний характер роботи позивача у спірний період.
Натомість зі змісту спірного у цій справі рішення вбачається, що відповідачем викладено висновок стосовно того, що спеціальний стаж позивача підлягає обрахунку саме по 11.10.2017 (дата набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» № 2148-VII від 03.10.2017 № 2148-VII).
Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає таке.
Як вже було вказано, Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.
Згідно із п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.
Приписами ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування) (Доповідь «Верховенство права, схвалена Європейською Комісією «За демократію через право (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Відтак, суд доходить висновку про те, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 сформовано наступну правову позицію: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Крім того суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 240/24/21 зазначено, що, обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Зважаючи на те, що в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що позивач з 12.10.2017 по 30.08.2024 працювала на посаді вихователя в групі продовженого дня, то висновки відповідача стосовно відсутності підстав для врахування стажу після 11.10.2017 є необґрунтованим.
Відтак, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.01.2025 № 084350006002 про відмову у призначення пенсії за вислугу років.
При цьому суд зазначає, що оскільки відповідачем не було здійснено належного розгляду заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років, то позовні вимоги останнього про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати з 31.08.2024 позивачу пенсію за вислугу років згідно із п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 № 1788-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, є передчасними та направленими на майбутнє, а відтак задоволенню не підлягають.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, в даній справі, відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного. Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору сплачену позивачем при зверненні до суду.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп, згідно квитанції № ВСРО-СН27-7РСР-933Х від 08.03.2025.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Керуючись ст.ст. 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, буд. 7; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.01.2025 № 084350006002 про відмову ОСОБА_1 у призначення пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1989 по 25.06.1994 та період роботи з 12.10.2017 по 30.08.2024 до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років, згідно із п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 № 1788-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.01.2025 про призначення пенсії за вислугу років згідно із п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 № 1788-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019 та з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 27 жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Сацький