24 жовтня 2025 року Справа № 280/5569/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - третя особа), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Відповідача щодо нарахування Позивачу заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску за квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року, довідково нарахованих 29.01.2025 пені (код операції 28S) та штрафної санкції (код операції 281);
зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області скасувати нарахування та внести зміни (коригування) до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей про нарахування боргу (недоїмки) за періоди: квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (код бюджетної класифікації 71040000) та шляхом виключення відомостей від 29.01.2025 про позакарткові нарахування, а саме довідково нарахованих пені (код операції 28S) та штрафної санкції (код операції 281);
зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 17.11.2020 № Ф-57715-50 у про сплату 35 588,74 грн та від 18.05.2021 № Ф-57715-50 про сплату 37 788,74 гривень;
присудити за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача всі документально підтверджені понесені судові витрати (у т.ч. на правничу допомогу).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу стало відомо, що у його інтегрованій картці платника обліковується недоїмка з єдиного соціального внеску у розмірі 37 189,74 грн за 2017-2020 роки. Крім цього, позивач дізнався про сформовані ГУ ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.11.2019 № Ф-57715-50 на суму боргу 26539,26 грн, від 17.11.2020 №Ф-57715-50 на суму боргу 35588,74 грн та від 18.05.2021 № Ф-57715-50 на суму боргу 37788,74 грн, які позивач не отримував ані наручно, ані засобами поштового зв'язку, оскільки вказані вимоги направлялись не на актуальну адресу реєстрації останнього. З аналізу отриманої інформації, позивачем зроблено висновок, що узгоджену вимогу від 17.11.2020 № Ф-57715-50 у на суму боргу 35588,74 грн відповідачем надіслано до ВДВС для примусового стягнення заборгованості (недоїмки) з ЄСВ. Зважаючи на те, що позивач був найманим працівником, зокрема у період квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року, відповідно за нього сплачувався єдиний внесок роботодавцем у розмірі, не нижче розміру мінімального страхового внеску, вважає подвійне нарахування єдиного внеску за вказаний період помилковим та неправомірним. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 01 липня 2025 року визнано поважною причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду у даній справі, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5569/25.
Ухвалою від 01 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено. Зупинено стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Запорізькій області від 17.11.2020 № Ф-57715-50 у на суму 35 588,74 грн, за якою головним державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Святченко Євгенією Вікторівною відкрито виконавче провадження від 30.10.2024 ВП № 76413401, до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративній справі №280/5569/25. Зупинено дію постанов: про відкриття виконавчого провадження від 30.10.2024 ВП №76413401, про арешт коштів боржника від 30.10.2024 та від 29.01.2025 ВП № 76413401, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12.06.2025, до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративній справі №280/5569/25.
Ухвалою від 23 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
Відповідач у поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 30.07.2013 по 23.01.2025 та перебував на обліку в 829 - Головне управління ДПС у Запорізькій області, Запорізька Державна Податкова Інспекція, на загальній системі оподаткування. Стан платника - 11 - припинено, але не знято з обліку. Інформація щодо присвоєння статусу «пенсіонер» або «особа з інвалідністю», яка дає право на пільги зі сплати єдиного соціального внеску відсутня. Зазначає, що у розумінні Закону № 2464 позивач як фізична особа-підприємець був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 21.07.2014 по 10.01.2024. Вказує, що з 01.01.2017, у зв'язку зі змінами внесеними до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у фізичних осіб-підприємців які перебувають на загальній системі оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі і Позивача, виник обов'язок визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок. Наголошує, що робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності. Зазначено, що лише з 01.01.2021 ФОП, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску у місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб. Таким чином за період з 2017 по 2020 роки нарахування єдиного соціального внеску складають 37 788,74 грн. Cплачено єдиного внеску у сумі 599,0 грн. Зважаючи на вищевикладене, відсутні жодні правові підстави для визнання протиправною та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-57715- 50 від 17.11.2020 на суму 35588,74грн та від 8.05.2021 на суму 37788,72 грн. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У відповіді на відзив зазначено, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Матеріали справи (Копії Форми ОК-5 та Форми ОК-7) свідчать, що Позивач у спірні періоди (квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року) перебував у трудових відносинах, як найманий працівник, за яку страхові внески сплачувались роботодавцями-страхувальниками. Підстав для сплати позивачем єдиного соціального внеску у спірні періоди (квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року) не було, у зв'язку з чим визначення позивачу зобов'язань зі сплати єдиного внеску згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 17.11.2020 № Ф-57715-50 у про сплату 35 588,74 грн та від 18.05.2021 № Ф-57715-50 про сплату 37 788,74 грн є протиправним в частині нарахувань єдиного соціального внеску у періоди, коли Позивач перебував у трудових відносинах, як найманий працівник, за яку страхові внески сплачувались роботодавцями-страхувальниками.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі, з огляду на наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що позивач - ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 30.07.2013 по 23.01.2025 та перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Запорізька Державна Податкова Інспекція, на загальній системі оподаткування. Стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті).
В Інтегрованій картці позивача обліковується недоїмка з єдиного соціального внеску в розмірі 37 189,74 грн за 2017-2020 роки.
08.11.2019 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-57715-50 відповідно до якої позивача зобов'язано сплатити недоїмку в розмірі 26539,26 грн.
17.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-57715-50 відповідно до якої позивача зобов'язано сплатити недоїмку в розмірі 35588,74 грн.
18.05.2021 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-57715-50 відповідно до якої позивача зобов'язано сплатити недоїмку в розмірі 37788,74 грн.
Вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) направлені на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та не були отримана позивачем.
У подальшому узгоджена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 № Ф-57715-50 У направлена до органу державної виконавчої служби для примусового виконання.
Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо нарахування заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску за квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року, довідково нарахованих 29.01.2025 пені та штрафної санкції, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску, врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до абз. 2 п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, платниками єдиного внеску є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Абзацом 1 пункту 1 та пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При розгляді справи судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Так, під час розгляду справи встановлено наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2017 по 2020 роки.
Водночас, позивач був найманим працівником, зокрема, у період квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року, відповідно за нього сплачувався єдиний внесок роботодавцем у розмірі, не нижче розміру мінімального страхового внеску, що підтверджується довідками щодо відомостей про застраховану особу (форма ОК-5 та ОК-7).
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за вказаний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.
Таким чином, судом установлено та підтверджено, що позивач будучи найманим працівником у період квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем всіх обставин статусу позивача як найманого працівника та відрахування за нього роботодавцем сум єдиного внеску призвело до невірного обчислення податковим органом суми єдиного внеску.
Отже, з огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що у контролюючого органу не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску за період квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року, та формування спірної вимоги із включенням до неї суми за вказаний період.
В іншій частині сума єдиного внеску позивачу нарахована правомірно та правомірно включена до складу спірної вимоги.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 10 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Частиною 11 ст.25 Закону №2464 визначено повноваження податкового органу на застосування до платника єдиного внеску штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ЄСВ.
Згідно з ч.14 ст.25 Закону №2664 про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску або на єдиний рахунок. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Наведені норми свідчать про те, що податковим органом виноситься окреме від вимоги про сплату боргу (недоїмки) рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яке є самостійним індивідуальним актом та може бути оскаржено платником в судовому порядку.
Однак, виходячи з позовних вимог, позивач не наводить аргументів протиправності рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, доказів прийняття контролюючим органом такого рішення матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.15 ст.25 Закону №2464 рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.
У разі якщо платник єдиного внеску не сплатив зазначені в рішенні суми протягом десяти календарних днів, а також не повідомив у цей строк податковий орган про оскарження рішення, таке рішення передається державній виконавчій службі в порядку, встановленому законом.
Суми штрафів та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки із сплати єдиного внеску.
Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов'язано з виникненням та сплатою недоїмки.
Водночас, суд зауважує, що у спірних вимогах визначено лише суму основного зобов'язання без нарахування пені та штрафних санкцій.
Отже, зміна правового становища платника ЄСВ (і зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків платника ЄСВ) відбувається не у зв'язку із відомостями ІКП платника ЄСВ, а зв'язку із прийняттям контролюючим органом або вимоги про стягнення недоїмки з ЄСВ, або рішення про нарахування штрафу та обчислення пені.
Натомість, матеріали справи свідчать, що таких правових актів індивідуальної дії суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах не приймалось.
Самі по собі умовні/довідкові нарахування в ІКП платника ЄСВ об'єктивно не здатні спричинити зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків учасника суспільних відносин - платника ЄСВ, адже правового становища платника ЄСВ не погіршують.
За визначеннням пункту 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу; коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю.
Відповідно до положень пункту 1 розділу ІІ Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
Слід зазначити, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відомості, внесені податковим органом до баз даних, є податковою інформацією, що повинна відповідати принципу достовірності та відображати дійсний стан розрахунків платника з бюджетом.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №813/2689/17.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, суд доходить висновку, що ефективним способом відновлення прав позивача є зобов'язання Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області скасувати нарахування та внести зміни (коригування) до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей про нарахування боргу (недоїмки) за періоди: квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (код бюджетної класифікації 71040000).
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням наведених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, позивач просить стягнути витрати на надання правничої допомоги у розмірі 7000,00 грн.
До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №9744/10, ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1914437, Договір №б/н про надання правничої допомоги від 04.06.2025, замовлення №1 про надання правничої допомоги від 04.06.2025, акт про надання правничої допомоги від 03.09.2025, виписки з банківського рахунку адвоката за період 01.06.2025 по 14.09.2025 як доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зауважує, що у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі №922/2685/19 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що заявник уклав договір з адвокатом щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
Суд вважає, що в даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн є неспівмірними з обсягом наданих послуг, у зв'язку з чим підлягають зменшенню.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, які стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 44118663), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (69006, м.Запоріжжя, пр.Металургів, буд.6, код ЄДРПОУ 45028225) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску за квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 17.11.2020 № Ф-57715-50 У, від 18.05.2021 № Ф-57715-50 в частині нарахованої суми заборгованості з єдиного внеску за період квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області скасувати нарахування та внести зміни (коригування) до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей про нарахування боргу (недоїмки) за періоди: квітень, червень-серпень 2017 року, червень, вересень-грудень 2018 року, січень-жовтень, грудень 2019 року, січень-листопад 2020 року по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (код бюджетної класифікації 71040000).
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова