28 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/6949/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області), в якому просить:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_2 у зарахуванні до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року та здійснити відповідний перерахунок та виплату моєї пенсії з урахуванням вказаних періодів, з моменту призначення пенсії - 03.03.2021 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року, в період з 01.09.2010 року по 15.04.2015 року позивач працював на різних посадах в Дошкільному навчальному закладі № 1, а саме: з 01.09.2010 року по 27.11.2012 року - на посаді сторожа, з 28.11.2012 року по 03.11.2014 року - на посаді робочого по обслуговуванню будівель та території, з 04.11.2014 року по 30.11.2014 - на посаді сторожа, та з 01.12.2014 року по 15.04.2015 року - на посаді оператора котельні.
При цьому, згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб, страхувальником сплачувались страхові внески виключно за вересень 2010 року, липень-серпень 2011 року, листопад-грудень 2012 року.
Відтак, вказаний період його трудової діяльності, що підтверджено записами трудової книжки, протиправно не включено до його страхового стажу.
Заявою від 06.06.2025 року просив відповідача зарахувати до його страхового стажу періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року, а саме: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії з урахуванням вказаних періодів з моменту призначення пенсії - 03.03.2021 року.
Листом від 23.07.2025 року відповідач відмовив у задоволенні заяви з тих підстав, що організація з якою позивач перебував у трудових відносинах не надавала звітність щодо нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків як за працівника до Реєстру застрахованих осіб, а відтак, вказаний період не підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Вказані дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до стажу періодів трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року, а саме: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року, слугували підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою судді від 02.09.2025 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що починаючи з 01.07.2002 року в нормах Закону України «Про пенсійне забезпечення» (чинний по 31.12.2003 року) обчислення пенсій здійснювалось із заробітку особи за період після 01.07.2000 року за даними системи персоніфікованого обліку. З урахуванням зазначеного, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 року є обов'язковим. Таким чином, подача первинних звітів до системи персоніфікованого обліку за формою «Індані» за працівників є обов'язковою для підприємств. Втім, з даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків підприємством, на якому працював позивач.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року, підтверджено, що в період з 01.09.2010 року по 15.04.2015 року позивач працював на різних посадах в Дошкільному навчальному закладі № 1, а саме: з 01.09.2010 року по 27.11.2012 року - на посаді сторожа, з 28.11.2012 року по 03.11.2014 року - на посаді робочого по обслуговуванню будівель та території, з 04.11.2014 року по 30.11.2014 - на посаді сторожа, та з 01.12.2014 року по 15.04.2015 року - на посаді оператора котельні.
Заявою від 06.06.2025 року позивач просив відповідача зарахувати до його страхового стажу періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року, а саме: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії з урахуванням вказаних періодів з моменту призначення пенсії - 03.03.2021 року.
Листом від 23.07.2025 року відповідач відмовив у задоволенні заяви з тих підстав, що організація з якою позивач перебував у трудових відносинах не надавала звітність щодо нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків як за працівника до Реєстру застрахованих осіб, а відтак, вказаний період не підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до норм ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частинами другою - третьою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною шостою статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
За приписами статті 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
За приписами статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Так, підставою відмови зарахування до страхового стажу спірного періоду моєї трудової діяльності, відповідачем зазначено ненадання звітності щодо нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків роботодавцем до Реєстру застрахованих осіб.
Натомість, аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Несвоєчасне виконання роботодавцем обов'язку по своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило мене соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Так, здійснення персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовано статтею 21 Закону №1058-IV. Як зазначено в частині другій цієї статті на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Частиною третьою статті 21 Закону №1058-IV визначено перелік відомостей, які повинна містити персональна електронна облікова картка застрахованої особи; та серед іншого, частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків.
Постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 року затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі Положення №10-1), яке визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 6 розділу V Положення №10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається, зокрема, щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу - згідно з додатками 3 - 5 до цього Положення. Так, додатком 4 до цього Положення затверджено форму довідки ОК-5 Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Нормами статті 106 Закону №1058-IV передбачена відповідальність страхувальників, серед іншого, за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків.
Враховуючи численну та усталену практику Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 року у справі № 480/12392/16-а, від 31.10.2019 року у справі № 226/1994/17, від 01.03.2021 року у справі № 423/757/17) при розгляді аналогічних спорів: касаційний суд неодноразово вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
Враховуючи наведені правові позиції Верховного Суду, дії відповідача щодо відмови у зарахуванні позивачу періодів роботи з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року, є протиправними, адже несплата страхувальником страхових внесків не повинна порушувати право позивача на соціальний захист.
Таким чином, відповідач протиправно дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно ч.4 ст.45 Закону №1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. (ст.46 Закону №1058-IV).
Ураховуючи наведене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року, а саме: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії позивача з дати її призначення - 03.03.2021 року.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
З огляду на ухвалення рішення суду про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4 код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року, а саме: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.2003 року, а саме: з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року; з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року; з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року; з 01.01.2012 року по 31.10.2012 року та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з дати її призначення - 03.03.2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті