27 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/18555/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в запас;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача суму середньомісячного заробітку, яка належала до виплати за період з 21.04.2025 по 27.06.2025 в сумі 67 824 грн 56 коп та грошові кошти за безпідставне стягнення суми військового збору (1,5 % від суми виплат) в сумі 675,15 грн як недоплату до розміру грошової компенсації, встановленої наказом при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення зі служби відповідачем не проведено остаточний розрахунок та не виплачено середній заробіток за період з 21.04.2025 по 27.06.2025 року у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно за весь час затримки виплати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
20.08.2025 через систему "Електронний суд" представником військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Військова частина вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації, суму розраховану відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 №100 не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації. Просить в задоволені позовних вимог відмовити повністю за безпідставності заявлених вимог.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог за період із 21.04.2025 по 09.05.2025.
У період з 06.08.2025 по 26.08.2025 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
У відповідності до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Під час звільнення з військової служби з позивачем не проведено остаточного та повного розрахунку.
Як зазначає позивач, належний перерахунок компенсації за неотримане речове майно в загальній сумі 45024 грн 92 коп відповідач виплатив лише 27.06.2025.
Позивач вважає, що відповідач мав виплатити середній заробіток у зв'язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначаються Законом України від 12.12.1991 №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).
Абзацом другим пункту 1статті 9-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до наведеної норми Кабінет Міністрів України постановою від 16.03.2016 №178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі - Порядок №178).
Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Формою довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, визначено включення до неї, зокрема, даних щодо: найменування речового майна, року і місяця виникнення права на отримання предметів речового майна, кількості предметів, вартість за одиницю, суми грошової компенсації.
Аналізуючи наведене, слід дійти висновку, що при звільненні військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а грошова компенсація підлягає нарахуванню відповідно до виду й кількості не отриманого речового майна та його вартості станом на 1 січня поточного року, що вказано у пункті 5 Порядку №178.
Водночас, як видно із матеріалів справи, відповідач виплатив грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не у день звільнення (20.04.2025), а 27.06.2025.
При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана згодом Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключені звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Таким чином, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно із виплатою належної позивачу компенсації за не використане речове майно у розмірі 44349 грн 77 коп.
Щодо застосування способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, що відповідач провів остаточний розрахунок щодо виплати компенсації за не використане речове майно 27.06.2025.
Згідно довідки №5771 від 18.08.2025, яка видана військовою частиною НОМЕР_2 за останні повні два місяці, які позивач проходив службу були лютий 2025 року та березень 2025 року. А тому, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 60842,70 грн ((30421,35+30421,35)/59 днів). Середньоденна заробітна плата в розрахунку за один робосий день становить 1031 грн 24 коп.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 10.05.2025 (ухвалою суду відмовлено у відкритті провадження за період з 21.04.2025 по 09.05.2025) по 27.06.2025 включно становить 49 календарні дні.
Судом встановлено, що відповідно до квитанції ПриватБанку від 27.06.2025 позивачу нараховано компенсацію за не використане речове майно у розмірі 44349,77 грн. разом із іншими належними позивачу сумами грошового забезпечення, які не були виплачені йому у день звільнення.
З урахуванням наведеного, слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2025 по 27.06.2025, який становить 50530 грн 76 коп. ( 1031 грн 24 коп х 49 календарних дні).
Отже, суд уважає належним способом захисту порушених прав позивача стягнення на її користь 50530 грн 76 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а не 67824 грн 56 коп. як просить позивач, оскільки такий розрахунок проведено позивачем невірно.
Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо відрахування військового збору з суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що підлягала виплаті позивачу, суд зауважує на таке.
З матеріалів справи встановлено, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 20.04.2025 ОСОБА_1 виплатити грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в сумі 45024 грн 92 коп.
Відповідно до квитанції ПриватБанку від 27.06.2025 позивачу нараховано компенсацію за не використане речове майно у розмірі 44349,77 грн.
Тобто, було відраховано 1,5% військового збору (675 грн 15 коп) з нарахованої суми, вказаної у наказі при звільненні.
Пунктом 161 підрозділу 10 Розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пунктах 3 і 4 пункту 170.131 статті 170 цього Кодексу.
За приписами пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), зокрема, у вигляді: г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З аналізу наведених норм матеріального права та встановлених обставин справи слідує, що позивач під час проходження служби, обтяжений власними витратами на придбання речового майна, а тому мав правомірні очікування на отримання його грошової компенсації, оскільки Порядком № 578, гарантоване як право на отримання вказаного речового майна, так і право на одержання його грошової компенсації у випадку його неотримання.
Разом з тим, суд звертає увагу, що грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягало видачі під час проходження служби, не є грошовим забезпеченням службовця (чи його складовою) і, за своєю правовою природою, не може вважатися оподатковуваним місячним/річним доходом такої особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №802/1677/16-а та 22 квітня 2020 року у справі № 820/611/17.
Тому, утримавши з належних позивачу до виплати сум грошової компенсації за неотримане речове майно військовий збір, відповідач фактично позбавив позивача частини цієї грошової компенсації, що не узгоджується з підходом законодавця до оподаткування доходів, застосованим у пункті 168.5 статті 168 ПК України.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 813/4138/17.
Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд уважає, що позивач частково довів обставини протиправності дій відповідача щодо не проведення своєчасної виплати компенсації за речове майно у день звільнення та стягнення військового збору з указаної компенсації. Натомість відповідач в цій частині не довів правомірність своїх дій, а отже діяв нерозсудливо та у спосіб, що не передбачений нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність непроведення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2025 по 27.06.2025, у розмірі 50530 (п"ятдесят тисяч п"ятсот тридцять) гривень 76 копійок та 675 (шістсот сімдесят п"ять) гривень 15 копійок безпідставно стягнутого військового збору (1,5% від суми виплати).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
27.10.25