27 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/3331/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №262940018312 від 15.08.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити їй виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як працівника освіти. Розгляд поданої заяви здійснено за принципом екстериторіальності та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовлено у її задоволенні з підстав відсутності у переліку визначеному постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (із змінами, далі Постанова № 909) в позашкільних навчальних закладах посади викладача.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Ухвалою суду від 17.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
17.03.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (далі - відповідач, Управління) просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Пояснює, що дії Управління є правомірними та вмотивованими, оскільки за інформацією викладеною у довідці від 29.07.2024 № 56 виданої школою джазового та естрадного мистецтва Дніпровського району міста Києва позивачка з 02.09.2008 працювала на посаді викладача по класу естрадного вокалу, а вказана посада Постановою №909 не передбачена.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 19.06.2023 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві та отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
18.08.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення грошової допомоги в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, яка передбачена пунктом 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Після реєстрації заяви позивачки та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийнято рішення № 262940018312 від 15.08.2024, яким відмовлено у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком, яка передбачена пунктом 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Позивачка не погоджується із таким рішенням, звернулася до суду із вимогою про визнання такого протиправним та скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Згідно статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону № 1058-IV даний Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після визначеної такими положеннями дати.
Пунктом 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - №1058-IV) особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 До страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені:
- переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років";
- переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583.
Пунктом 5 вказаного Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Проаналізувавши викладені норми суд дійшов висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1788-XII будь-якого іншого виду пенсії.
У постанові від 15.06.2022 прийнятій у справі № 200/854/19-а Верховний Суд дійшов висновку:
"норму пункту 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону № 1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її, право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону № 1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах".
Крім того, Верховний Суд у постанові від 22.02.2024 прийнятій у справі № 260/323/20, в якій правовідносини є подібними підтвердив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Таких правових висновків дотримався Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.03.2025 прийнятій у справі № 580/2737/23.
Проаналізувавши викладене слідує висновок, що для призначення особі грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV можливе лише за дотриманням вищевказаних умов, зокрема: необхідно на момент досягнення пенсійного віку працювати на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону № 1788-XII, призначення пенсії повинно бути вперше та наявність відповідного страхового стажу на зазначених вище посадах.
Як свідчать обставини даної справи, після призначення пенсії за віком позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, однак отримала відмову у задоволенні такої, яка мотивована відсутністю у переліку визначеному Постановою № 909 в позашкільних навчальних закладах посади викладача.
При цьому, у ході судового розгляду справи встановлено, що позивачка у відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідки від 29.07.2024 № 56 працює в Школі джазового та естрадного мистецтва Дніпровського району міста Києва на посаді викладача по класу естрадного вокалу з 02.09.2008 по теперішній час.
Разом з тим, відповідно до довідки № 063/02-443 від 17.07.2024 позивачка працювала у Київському Палаці дітей та юнацтва, який є комплексним, комунальним закладом позашкільної освіти, заснований на комунальній власності територіальної громади міста Києва та підпорядкований Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації):
- з 08.09.2006 по 31.05.2007 на посаді керівника гуртка народного вокалу ансамблю "Первоцвіт" у відділі художньої творчості з педагогічним навантаженням;
- з 01.06.2007 переведена на умови безстрокової трудової угоди на посаді керівника гуртка народного вокалу ансамблю "Первоцвіт" у відділі художньої творчості з педагогічним навантаженням 18 годин на тиждень, на підставі наказу про переведення на умови безстрокової трудової угоди № 79-к від 29.05.2007 ;
- з 01.10.2007 переведена на посаду педагога-організатора ансамблю "Первоцвіт" того ж відділу, відповідно до наказу про переведення на іншу посаду № 171-к від 01.10.2007;
- з 01.09.2008 звільнена з посади педагога-організатора відділу художньої творчості за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України, на підставі наказу про звільнення від 01.09.2008 № 128-к;
Період роботи ОСОБА_1 за сумісництвом в Київському Палаці дітей та юнацтва наступні:
- з 03.09.2008 прийнята за сумісництвом на посаду керівника гуртка народного вокалу ансамблю "Первоцвіт" у відділі художньої творчості з педагогічним навантаженням 09 годин на тиждень за строковою трудовою угодою по 31.05.2009, відповідно до наказу про зарахування від 02.09.2008 № 135-к;
- з 01.06.2009 по закінченню строку трудової угоди звільнена згідно з п.2. ст. 36 КЗпП України на підставі наказу про звільнення від 25.05 2009;
- з 01.09.2009 позивачка прийнята за сумісництвом на посаду керівника гуртка народного вокалу ансамблю "Первоцвіт" у відділі художньої творчості з педагогічним навантаженням 09 годин на тиждень за строковою трудовою угодою по 31.05.2010, відповідно до наказу про зарахування від 31.08.2009 № 144-к;
- з 01.06.2010 по закінченню строку трудової угоди звільнена згідно п.2. ст. 36 КЗпП України на підставі наказу про звільнення від 25.05.2010 № 17-к;
- з 01.09.2010 прийнята за сумісництвом на посаду керівника гуртка народного вокалу ансамблю "Первоцвіт" у відділі художньої творчості з педагогічним навантаженням 09 годин на тиждень за строковою трудовою угодою по 31.05.2011, відповідно до наказу про зарахування від 01.09.2010 № 163-к;
- з 21.02.2011 звільнена з посади керівника гуртка відділу художньої творчості за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України на підставі наказу про звільнення від 21.02.2011 № 28-к.
У той час, як свідчить зміст оскаржуваного рішення та заяв по суті справи, а також встановлені у даній справі обставини, факт неотримання позивачкою будь-якого іншого виду пенсії при призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, а також виходу її на пенсію саме з посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону №1788-XII, та відсутності необхідного стажу, як умов для призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідачем не заперечується.
Спірні правовідносини виникли саме з приводу відсутності у переліку визначеному Постановою № 909 в позашкільних навчальних закладах посади викладача.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню, суд зважає на наступне.
Переліком № 909 перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років установлено загальноосвітні навчальні заклади, учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктора слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи (примітка 1 Переліку № 909).
При цьому, відповідно до п.4 Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 143, далі - Перелік) вчителі всіх спеціальностей (у тому числі вчитель-дефектолог, вчитель-логопед), викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, асистент викладача, старший викладач закладу фахової передвищої освіти, старший майстер закладу професійної (професійно-технічної) освіти, майстер виробничого навчання, асистент майстра виробничого навчання, педагог професійного навчання, керівник фізичного виховання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізичної культури (фізкультури), методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладів охорони здоров'я та соціального захисту, керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи); концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, перекладач-дактилолог, екскурсовод, інструктор з туризму закладу освіти; старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) закладу позашкільної освіти; голова циклової комісії закладу фахової передвищої освіти; фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру; консультант, психолог центру професійного розвитку педагогічних працівників; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму закладу освіти для осіб, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Тобто Переліком визначено, що посада викладачів всіх спеціальностей належить до категорії педагогічних працівників.
При наданні оцінки аргументам оскаржуваної відмови відповідача суд зауважує, що відповідно до пункту 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01.10.2011, призначається пенсія за віком відповідно до Закону від 09.07.2003 №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого Законом №1058-IV, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" - "ж" статті 55 Закону №1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За встановлених обставин суд дійшов висновку про протиправність прийнятого відповідачем рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи встановлені обставини справи та з метою ефективного захисту порушеного права, за захистом якого позивачка звернулася, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та захистити порушене право шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 262940018312 від 15.08.2024 "Про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, які регулюються ст.134 КАС України, слід вказати наступне.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Вказана позиція дотримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.03.2024 прийнятої у справі № 640/8316/20.
Отже, приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2, 3 ст.30 Закону№ 5076-VI).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Натомість, у розумінні наведених положень КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо вона вважає, що не було дотримано вимоги стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у додатковій постанові від 23.08.2023 у справі №640/18043/18.
Як свідчать матеріали справи, заперечень щодо співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт відповідачем не надано.
У той час, суд враховує, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі № 360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що згідно п. 4 ч.1 ст. 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Як встановлено з матеріалів справи, на обґрунтування понесених судових витрат на правову допомогу матеріали справи містять копії наступних документів: договір № 2210202407 від 22.10.2024, акт приймання-передачі за договором № 2210202407 від 22.10.2024 та квитанцію про сплату витрат у розмірі 9 650 грн. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правової допомоги відсутній.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих адвокатських послуг від 22.10.2024 послуги адвоката включають: "позовної заяви до суду". При цьому, не відображає вартість години за певний вид послуги та час витрачений на вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням.
Отже, детальний розрахунок наданих послуг, на обґрунтування заявленої суми витрат на правову допомогу до матеріалів справи не долучено.
Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 по справі № 820/479/18, аналізуючи відповідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в частині відшкодування витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом справи, зробив висновок, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Згідно з висновками Верховного Суду викладених у постанові № 753/23491/16 від 20.03.2019 витрати на правову допомогу стягуються й у разі вчинення інших дій, безпосередньо пов'язаних з наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відтак, дослідивши надані суду докази на підтвердження понесених судових витрат зі сплати витрат на правову допомогу у сумі 9650 грн, суд не вбачає підстав для їх відшкодування. В заявлених судових витратах не відслідковується їх співмірність наданих послуг на професійну правничу допомогу з їх оплаченою вартістю, їх розмір не є обґрунтованим та розумним.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги на відшкодування судових витрат зі сплати витрат на правову допомогу до задоволення не підлягають.
Відповідно до ч.ч1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд вважає, що порушене право позивачки підлягає захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 262940018312 від 15.08.2024 "Про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"" та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити їй нарахування та виплату такої грошової допомоги.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що даний позов підлягає до задоволення.
Питання про розподіл судових витрат, вирішується судом відповідно до положень КАС України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський район, Житомирська область, 10003. ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 262940018312 від 15.08.2024 "Про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 27 жовтня 2025 р.
27.10.25