Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 жовтня 2025 року Справа№200/5835/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» щодо відмови, оформленої листом від 01.07.2025 року №8/402 у перерахунку позивачу грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 18.01.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного бюджетного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
- зобов'язати Державну установу «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення та реалізувати його виплату (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 29.01.2020 по 18.01.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного бюджетного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, згідно з відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову зазначено, що в період з 05.11.2001 - по 18.01.2023 року позивач перебувала на службі у державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» (далі відповідач) на посаді старший інспектор відділу по роботі з персоналом. Протягом всього періоду проходження служби у відповідача позивач отримувала смс-повідомлення про нараховане грошове забезпечення за поточний місяць в загальному сумарному вираженні, без відображення розміру його складових частин, в тому числі щомісячних основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), та додаткових видів грошового забезпечення та після призначенні пенсії у 2025 році та ознайомленні з матеріалами пенсійної справи (в ході розгляду справи №200/4752/25) - позивач виявила, що грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.01.2023 року виплачувалося не в повному обсязі. Позивач зауважила, що розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням, який проводиться згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, проводився відповідачем шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Позивач зазначила, що вона звернулася до відповідача щодо виплати недоплаченого грошового забезпечення за періоди з січня 2020 року по січень 2023 року, проте отримала відмову, оформлену листом від 01.07.2025 року №8/402, в якій відповідач зазначив, про неможливість провести перерахунок грошового забезпечення. Позивач зауважила, що вказані дії відповідача позбавляють її права на достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам служби.
Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив наступне, що позивач дійсно проходила службу в Державній кримінально - виконавчій службі України, в державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» з 05.11.2001 року прийнята на посаду інспектор групи по роботі з особовим складом установи та згідно Наказу № 7/ОС-23 державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» від 16.01.2023 року вона була звільнена з посади старшого інспектора групи з мобілізаційної роботи державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», за її ініціативою та направлена для подальшого проходження служби до державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)». Відповідач зазначив, що згідно з абзацом 7 пункту 1 Положення про Державну установу «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», затвердженим наказом Мін'юсту від 17.04.2024 № 1099/5, відповідач є бюджетною неприбутковою установою. Вказаний статус передбачає безумовне виконання вимог бюджетного законодавства і підпорядкованість головному розпоряднику коштів згідно з приписами Бюджетного кодексу України. Органом управління відповідача згідно з абзацом 3 пункту 1 Положення про ДУ «БУВП (№ 6)» є Міністерство юстиції України, яке є головним розпорядником коштів для відповідача і нормативні акти якого є обов'язковими для виконання останнім. На виконання норми пункту 3 постанови КМУ № 704 Мін'юстом України було видано наказ від 13.03.2018 № 685/5 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», що встановлює порядок затвердження схем тарифних розрядів для окремої категорії - осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідач зауважив, що вказаний наказ Мін'юсту є чинним, неоспорюваним і безумовно обов'язковим для виконання підпорядкованими установами ДКВСУ. Таблиця «ТАРИФНА СІТКА розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу» наказу Мін'юсту № 685/5 містить примітку такого змісту: «Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт». Відповідач закцентував свою увагу на тому, що вказаний припис присутній в усіх редакціях наказу Мін'юсту України № 685/5, починаючи з дати видання Мін'юстом України. Міністерство юстиції України як головний розпорядник коштів спрямовує кошти Державного бюджету у межах затверджених бюджетних асигнувань для виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу установам ДКВСУ, у тому числі позивачу. Вказані кошти виділяються, виходячи із розрахунку тарифного окладу, передбаченого наказом Мін'юсту № 685/5. Відповідач зауважив, що відповідно до пункту 1 глави 14 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Мін'юсту України від 28.03.2018 № 925/5, особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з пунктом 1 глави 15 Порядку Особам рядового і начальницького складу один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Матеріальна допомога для оздоровлення була виплачена позивачу згідно законодавства. Відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 відкрито провадження по даній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Звільнено позивача від сплати судового збору. Ухвалено питання дотримання позивачем строків звернення вирішити після отримання відповідних доказів наданих відповідачем по справі під час розгляду даної справи по суті. Встановлений відповідачу строк, для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усі наявні докази на підтвердження зазначеного у відзиві. Клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у відповідача наступні докази: витяг із наказу про зарахування позивача до списків особового складу; витяг із наказу про виключення позивача зі списків особового складу; відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 18.01.2023 (включно) в розрізі місяців, та яке виплачене при звільненні; довідку про розмір застосованого прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 01 січня якого саме календарного року) при здійсненні розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 01.01.2020 по 18.01.2023 (включно).
Позивач та відповідач про відкриття провадження по справі були повідомлені належним чином, про що свідчить відповідна відмітка про наявність у них реєстрації кабінету електронного суду та відповідна відмітка «доставлено» де зазначено, що процесуальні документи вони отримали - 12.08.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд,
Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 виданим Тельманівським РВ УМВС України в Донецькій області від 02.11.2007 року.
Відповідач - Державна установа «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» (ЄДРПОУ: 08563211) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в Державній кримінально - виконавчій службі України, в державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» з 05.11.2001 року (прийнята на посаду інспектора групи по роботі з особовим складом установи) та згідно Наказу № 7/ОС-23 державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» від 16.01.2023 року позивач була звільнена з посади старшого інспектора групи з мобілізаційної роботи державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», за її ініціативою та направлена для подальшого проходження служби до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)».
Вищенаведене підтверджується копією довідки Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» від 25.08.2025 року №5/467 та копією наказу від 16.01.2023 року №7/ОС-23 (відповідно до якого позивача звільнено з 17 січня 2023 року).
З урахуванням вищезазначеного та наявними доказами в матеріалах справи підтверджується, що позивач перебувала на службі у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» з 05.11.2001 по 17.01.2023 року (включно).
Судом встановлено, що позивач звернулася до відповідача щодо виплати недоплаченого грошового забезпечення за періоди з 29 січня 2020 року по 18 січня 2023 року, а також просила надати їй довідку про виплачені складові її грошового забезпечення за спірний період.
Відповідачем було надано відповідь від 01.07.2025 року №8/402 наступного змісту: - «Державна установа «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» повідомляє Вас про неможливість перерахування виплаченого грошового забезпечення в період з січня 2020 року по січень 2023 року за вашим запитом: 1.Місцезнаходження установи: 84500, Донецька область, м. Бахмут - територія, на якій ведуться бойові дії згідно Наказу Мінінтеграції України від 22.12.2022 № 309 (із змінами). 2. Архівні фондові первинні документи відсутні, відомості про грошове забезпечення та сплату страхових внесків військовослужбовців та відповідне зарахування періодів служби до страхового стажу військовослужбовцям втрачені у зв'язку з бойовими діями у м. Бахмут у 2022-2023 році. 3.Нарахування грошового забезпечення в установі проводилось згідно Наказу Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року N 925/5. Цей Порядок розроблено відповідно до Законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про Національну поліцію», постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року N 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова N 704), від 17 липня 1992 року N 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», від 15 червня 1994 року N 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 11 серпня 1995 року N 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», від 07 лютого 2001 року N 104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій», від 17 липня 2003 року N 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», від 03 січня 2013 року N 2 «Про встановлення надбавок до посадових окладів державних експертів з питань таємниць та фахівців, які залучаються до підготовки рішень та висновків державних експертів з питань таємниць», від 14 вересня 2016 року N 623 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення поліцейських, зарахованих у розпорядження».».
На виконання вимог зазначених в ухвалі суду від 11.08.2025 року, відповідачем було надано довідку від 28.08.2025 року №8/472 наступного змісту: - «Державна установа «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» повідомляє шо згідно з пункту 3 постанови КМУ № 704 Мін'юстом України було видано наказ від 13.03.2018 № 685/5 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», що встановлює порядок затвердження схем тарифних розрядів для окремої категорії - осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВСУ). Зазначимо, що вказаний наказ Мін'юсту є чинним, неоспорюваним і безумовно обов'язковим для виконання підпорядкованими установами ДКВСУ. Таблиця «ТАРИФНА СІТКА розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу» наказу Мін'юсту № 685/5 містить примітку такого змісту: «Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт». Прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року складає 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.».
Відповідно до приписів ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірний період з 29.01.2020 по 18.01.2023 року під час проходження позивачем служби, їй розраховувався посадовий оклад та оклад за військове звання шляхом множення прожиткового мінімуму встановленого станом на 01.01.2018 року у розмірі - 1762,00 грн., отже й інші складові грошового забезпечення позивача також розраховувались з цього розміру прожиткового мінімуму.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною 4 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з ч.2 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально виконавчу службу України» умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі Постанова КМУ № 103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.
Згідно з п. 4 Постановою КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни до в п. 4 Постанови КМУ № 704.
Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови КМУ № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями ст. 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082), Закон України від 2 грудня 2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928), Закону України від 3 листопада 2022 року №2710-IX «Про державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710), Закону України від 19.11.2024 року №4059-ІХ «Про Державний бюджет на 2025 рік» (далі Закон №4059) - таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022, 2023 та 2025 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 навів такі висновки: з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічний висновок наведений Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21.
При цьому під час розгляду справи № 380/18850/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.
Судом встановлено, що також підтверджується зазначеним відповідачем у його відзиві на позовну заяву та наданою довідкою від 28.08.2025 року №8/472, що при обчисленні посадового окладу та окладу за військове звання відповідач застосовував розмір - 1762 гривні (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року).
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294 - ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 3 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2684,00 грн.
Слід врахувати, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове звання призвело до неправильного нарахування інших складових грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розмір яких визначається з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Отже, судом під час розгляду матеріалів позовної заяви було встановлено, що Державною установою «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» при нарахуванні та виплаті позивачу її грошового забезпечення, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 по 17 січня 2023 року застосовувався при обчисленні розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 1 січня 2018 року, замість розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 1 січня 2020 року, на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року.
Щодо дати слід зауважити, що в матеріалах справи в наявності докази, а саме копія Наказу № 7/ОС-23 державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» від 16.01.2023 року, відповідно до якого позивач була звільнена з посади старшого інспектора групи з мобілізаційної роботи державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» з 17.01.2023 року, за власною ініціативою та направлена для подальшого проходження служби до державної установи «Качанівська виправна колонія (№54).
Таким чином, позовні вимоги які стосуються періоду нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, а саме за 18.01.2023 року задоволенню не підлягають за відсутністю доказів звільнення саме з цієї дати.
Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на наказ Міністерства юстиції України, відповідно до якого від 13.03.2018 № 685/5 затверджено Схеми тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, та те, що таблиця «Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу» містить примітку, що встановлює обчислення посадових окладів за розрядами тарифної сітки шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, суд зазначає наступне.
Вищезазначений наказ Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5 визначає, що його прийнято на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Відтак, примітка у наказі відображала приписи цієї постанови в редакції, чинній на момент прийняття наказу. Враховуючи прийняття наказу № 685/5 у відповідності до постанови № 704, положення цього наказу не мають суперечити їй, в тому числі, у випадку зміни її редакції. При цьому, наказ Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5 не регламентує та не визначає те, який розмір прожиткового мінімуму має використовуватись для обчислення грошового забезпечення. Нормативно-правовим актом, який визначає розмір прожиткового мінімуму, що застосовується для обчислення грошового забезпечення, є саме постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що має вищу юридичну силу відносно наказу Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5, прийнятого відповідно до цієї постанови.
Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність», юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із:
1) засад конституційного ладу в Україні;
2) компетенції та територіальної юрисдикції суб'єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом;
3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом (ч. 1 ст. 19).
З урахуванням вимог частини першої цієї статті в Україні встановлюється така ієрархія нормативно-правових актів, зокрема:
Конституція України в системі нормативно-правових актів України має найвищу юридичну силу і є обов'язковою до виконання на території України (п. 1);
постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Національного банку України приймаються на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України, постанов Верховної Ради України та указів Президента України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, передбачені пунктами 6-13 цієї частини, і є обов'язковими до виконання на території України (п. 5);
накази міністерств приймаються на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України, постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, передбачені пунктами 8-13 цієї частини, і є обов'язковими до виконання на території України (п. 6).
Таким чином, наказ Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5 відноситься до актів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 19 вказаного Закону, а постанова КМУ № 704 - до актів, визначених п. 5, що мають вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, передбачені пунктом 6 цієї частини вказаної статті Закону України «Про правотворчу діяльність».
Щодо строку звернення позивача за захистом своїх прав до суду, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При розгляді даної справи судом враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 15.08.2025 у справі №620/13883/24.
Спірним питанням у справі, яка розглядається, є застосування строку звернення до суду з позовом у спорі про порушення законодавства про оплату праці, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції до (з) 19.07.2022.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, норми Кодексу адміністративного судочинства України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Верховний Суд у своїй практиці застосовує усталений правовий висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 28.08.2024 у справі №580/9690/23 та інш.).
Частиною другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX) внесено зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Закон №2352-ІХ та, відповідно, нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах у зв'язку із змінами її редакції було предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
У зазначеній постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду: від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
від 23.01.2025 у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01.03.2022 по 19.05.2023; дата звернення до суду з позовом - 22.05.2024] та від 20.11.2023 у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21.03.2023], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
від 12.09.2024 у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
Водночас Судова палата сформулювала позицію, відповідно до якої, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX).
При цьому, Судова палата у вказаній справі виснувала, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Виходячи з наведено, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин.
У спірних правовідносинах позивач звернувся до суду 03.08.2025 з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 17.01.2023 року.
З урахуванням викладеного позовні вимоги за період з 29.01.2020 по 17.01.2023 підлягають розгляду без застосування строку звернення до суду.
З урахуванням наведеного строк звернення позивачем пропущений не був.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені фактичні обставини та виходячи з правового регулювання спірних правовідносин враховуючи вищезазначене, суд дійшов наступного висновку:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», яка полягала у нарахуванні та виплаті позивачу в період з 29.01.2020 по 17.01.2023 (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);
- зобов'язати Державну установу «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 17.01.2023 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивача відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 року було звільнено від сплати судового збору, з урахуванням наведеного, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» (адреса: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Ціолковського, буд. 4, ЄДРПОУ: 08563211) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» (ЄДРПОУ: 08563211), яка полягала у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в період з 29.01.2020 по 17.01.2023 (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).
Зобов'язати Державну установу «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» (ЄДРПОУ: 08563211) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 17.01.2023 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 28 жовтня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець