28 жовтня 2025 рокуСправа №160/14219/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення №110950002621 від 23.04.2025р., зобов'язання вчинити певні дії, -
16.05.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача-1 №110950002621 від 23.04.2025 року;
- зобов'язати відповідача-1 зарахувати позивачеві до спеціального стажу період навчання з 01.09.1987 по 27.06.1993 роки у Харківському медичному інституті та період проходження строкової військової служби з 26.05.1985 по 08.06.1987 роки;
- зобов'язати відповідача-2 нарахувати та виплати грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню позивачу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з січня 2025 року він перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 16.04.2025р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою щодо виплати допомоги в розмірі 10 пенсій, проте, рішенням про відмову в перерахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №110950002621 від 23.04.2025 позивача було повідомлено про відсутність права на перерахунок пенсії, оскільки стаж по вислузі років складає 31 рік 7 місяців 3 дні. Позивач вважає таке рішення відповідача-1 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 21.05.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, поновлено позивачеві строк звернення до суду з даним позовом, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів-1,2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
02.06.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача-2 (Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області) до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі посилаючись на те, що відсутні правові підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити певні дії, оскільки заява позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не розглядалася та не вчинялося будь-яких дій або бездіяльності щодо позивача, а проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактор є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду; відповідно до наданих документів право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у ОСОБА_1 відсутнє, оскільки позивач не набув необхідного стажу роботи на посадах, що дають право на вислугу років (35 років); до спеціального стажу ОСОБА_1 не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 27.06.1993 та період проходження строкової військової служби з 26.05.1985 по 08.06.1987, оскільки це не передбачено чинним законодавством.
09.06.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому останній просив відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що оскільки, ОСОБА_1 навчався у вищих закладах освіти, а можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів (ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР), тому відсутні законні підстави для зарахування до пільгового стажу позивача період його навчання в Харківському медичному інституті; період військової служби з 26.05.1985 по 08.06.1987 зараховано до загального стажу роботи, оскільки на момент призову на строкову військову службу позивач не працював за спеціальністю, яке дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 28.10.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 28.10.2025р.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 28.10.2025р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
З 27.01.2025р. ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується наявною у справі роздруківкою рішення про призначення пенсії від 06.02.2025р.
16.04.2025р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою щодо виплати допомоги в розмірі 10 пенсій, що підтверджується копією відповідної заяви, наявною у справі.
Рішенням про відмову в перерахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №110950002621 від 23.04.2025 позивача було повідомлено про відсутність права на перерахунок пенсії, оскільки стаж по вислузі років складає 31 рік 7 місяців 3 дні, що підтверджується змістом копії відповідного рішення.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-1 №110950002621 від 23.04.2025 року, у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання: відповідача-1 зарахувати позивачеві до спеціального стажу період навчання з 01.09.1987 по 27.06.1993 роки у Харківському медичному інституті та період проходження строкової військової служби з 26.05.1985 по 08.06.1987 роки; відповідача-2 нарахувати та виплати грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню позивачу.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до пункта «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон України №1788), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 7-1 розділа ХV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон України №1058) передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі - Порядок №1191).
Пунктом 1 Порядку №1191 визначено умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Пунктом 5 Порядку №1191 встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посада, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Згідно пункту 6 Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058-IV, станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
З аналізу наведених норм законодавства суд приходить до висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України №1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17.
Так, як встановлено судом з матеріалів, ОСОБА_1 з 26.05.1985р. по 08.06.1987р. проходив службу в Радянській Армії, а з 01.09.1987р. по 27.06.1993р. навчався в Харківському медичному інституті на лікувальному факультеті за денною формою навчання, що підтверджується наявними у справі копіями трудової книжки, військового квитка, диплома та довідки Харківського національного медичного університету від 01.04.2025р.
Наведені періоди проходження військової служби та навчання не були зараховані пенсійним органом до спеціального стажу для визначення права на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, так як можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів; період військової служби зараховано до загального стажу роботи, оскільки на момент призову на строкову військову службу позивач не працював за спеціальністю, яке дає право на призначення пенсії за вислугу років, що підтверджується змістом відзиву на адміністративний позов, наданого відповідачем-1.
Разом з тим, приміткою 3 до постанови Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Так, підпунктом «г» пункту 1 Положення про порядок обчислення стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров'я, затвердженого постановою Ради міністрів СССР від 17 грудня 1959 року № 1397 (чинної на момент проходження позивачем військової служби), встановлено, що лікарям та іншим працівникам охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, окрім роботи в установах, організаціях і посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, зараховується служба в складі Збройних Сил СРСР.
Відповідно до статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХП «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю.
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, суд приходить до висновку, що проходження ОСОБА_1 військової служби, у період з 26.05.1985р. по 08.06.1987р. у лавах Збройних силах СРСР, відповідно до раніше діючого законодавства, давало право останньому на пенсію за вислугу років та зараховувалось до спеціального стажу для призначення даного виду пенсії.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм прав висловлена Верховним Судом у постанові від 11.12.2018 у справі №701/1231/16-а.
Окрім того, пунктом 2 Порядку №1191 встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909.
Згідно із пунктом «д» статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що період навчання позивача з 01.09.1987р. по 27.06.1993р. в Харківському медичному інституті входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років та на виплату грошової допомоги.
Вказаний висновок відповідає позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 442/4963/17, від 18.06.2020 у справі №676/3013/17.
А відповідно, вищенаведеними висновками спростовуються твердження відповідача-1 про те, що можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-1 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-1 рішення №110950002621 від 23.04.2025 року, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом, та висновків, викладених у вищенаведених постановах Верховного Суду, які відповідачем не спростовані.
При цьому, є безпідставними та відхиляються судом викладені відповідачем-1 у відзиві доводи про те, що період військової служби зараховано до загального стажу роботи, оскільки на момент призову на строкову військову службу позивач не працював за спеціальністю, яке дає право на призначення пенсії за вислугу років, так як такі твердження пенсійного органу спростовуються наявними у справі копіями трудової книжки позивача та розрахунком стажу позивача, зі змісту яких вбачається, що до моменту призову до лав Радянської Армії (з 26.05.1985р.) позивач з 14.03.1985р. по 16.05.1985р. працював завідувачем Вороб'євським фельшердсько-акушерським пунктом та наведений період зараховано пенсійним органом до спеціального стажу - працівники охорони здоров'я.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-1 рішення №110950002621 від 23.04.2025 року, суд приходить до висновку, що відповідач-1, прийнявши оспорюване рішення, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним оспорюваним рішенням відповідача-1 №110950002621 від 23.04.2025 року прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, слід зобов'язати відповідача-1: зарахувати позивачеві до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “e» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», період навчання з 01.09.1987 по 27.06.1993 роки у Харківському медичному інституті та період проходження строкової військової служби з 26.05.1985 по 08.06.1987 роки; нарахувати та виплатити позивачеві грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням того, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови позивачеві у виплаті наведеної допомоги, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-1: зарахувати позивачеві до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “e» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», період навчання з 01.09.1987 по 27.06.1993 роки у Харківському медичному інституті та період проходження строкової військової служби з 26.05.1985 по 08.06.1987 роки; нарахувати та виплатити позивачеві грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Також і, задовольняючи позов у наведеній частині, судом враховується і те, що Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, то саме цей орган і має завершити процедуру перерахунку пенсії позивача.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №3477-6592-3342-4635 від 14.05.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 645 грн. 97 коп., виходячи із розрахунку: (968,96 грн. (з урахуванням ставки судового збору за подання даного позову, встановленої ст.4 Закону України «Про судовий збір»)/3)*2.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення №110950002621 від 23.04.2025р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №110950002621 від 23.04.2025 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “e» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», період навчання з 01.09.1987 по 27.06.1993 роки у Харківському медичному інституті та період проходження строкової військової служби з 26.05.1985 по 08.06.1987 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 645 грн. 97 коп. (шістсот сорок п'ять грн. 97 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва