м. Вінниця
27 жовтня 2025 р. Справа № 120/4333/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова (пр-т Миру, 22, м. Житомир, 10004)
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу - 26.06.2021; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу - 26.06.2021, та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про його виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2018-2021 роки. Наведене зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.
Ухвалою від 07.04.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
18.04.2025 за вх.№29236/25 до від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який за своїм змістом є клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
В контексті наведеного суд зауважує, що приписами ч. 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі №620/1201/23.
До 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Крім того, дія ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Отже, враховуючи зазначене, на момент виникнення спірних правовідносин на них поширювалась дія приписів ст. 233 КЗпП України у редакції чинній до 19.07.2022, відтак звернення до суду із заявленими позивачем позовними вимогами не обмежується будь-яким строком. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові ід 03.04.2025 у справі №380/5804/24.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
22.11.2016 позивачеві видано посвідчення учасника бойових дій серії
НОМЕР_1 період з 04.07.2018 по 26.06.2021 позивач проходив військову службу у відповідача.
Наказом відповідача від 26.06.2021 №144 позивача з 26.06.2021 виключено з усіх видів забезпечення; визначено вважати позивача таким, що вибув у щорічну основну відпустку за 2021 рік тривалістю 30 календарних діб з наданням однієї доби на дорогу для проїзду до нового місця служби з 26.06.2021 по 27.07.2021 з виключенням зі списків особового складу інституту з 28.07.2021 і подальшим направленням до місця проходження служби.
Вказаним наказом також визначено, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки позивачеві не надавалась.
Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2018-2021 роки, позивачеві не виплачена.
Таким чином, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2021 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».
Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Ст. 5 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 ).
Учасникам бойових дій (ст. 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ст.12 Закон №3551-XII) .
Відповідно до положень ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Із наведеного випливає, що підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
За змістом п. 3 розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналізуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд зазначає, що підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної або додаткової відпустки військовослужбовцю прямо визначені положеннями частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з цією нормою, право на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки виникає виключно у рік звільнення військовослужбовця зі служби. Саме у цей період, у разі невикористання ним щорічної основної або додаткової відпустки, військовослужбовцю виплачується відповідна компенсація.
Отже, обов'язковою юридичною передумовою для нарахування і виплати такої компенсації є факт звільнення зі служби, що підтверджується наказом про виключення особи зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням з військової служби.
Як убачається з матеріалів справи, наказом від 26.06.2021 №144 позивача дійсно виключено зі списків особового складу Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова, однак це відбулося не у зв'язку із звільненням з військової служби, а у зв'язку з направленням до іншого місця проходження служби.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин позивач продовжував перебувати на військовій службі, а, отже, не набув права на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбачену ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII.
У зв'язку з цим бездіяльність відповідача щодо невиплати зазначеної компенсації не може вважатися протиправною, оскільки у відповідача не виникло юридичного обов'язку щодо її нарахування та виплати позивачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відповідно про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 242, 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова (пр-т Миру, 22, м. Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08183359)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 27.10.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна