нп 2/490/3090/2025 Справа № 490/4410/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
17 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Вознюк Д.І., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення із житлового приміщення,-
Позивач звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення із житлового приміщення, в якому просила усунути їй перешкоди у користуванні майном - квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачки з будинку.
В обгрунтування позову посилалася на те, що проживання її доньки пеорешкоджає її проживанню, адже остання зловживає спиртними напоями , вчиняє сварки, скандали тьа фізичне насильство щодо неї. Також вона виносить речі з будинку і продає їх, псує меблі і її особисті речі. Своєю поведінкою робить неможливим та нестерпним проживання в будинку.
Вона неодноразово зверталася до поліції з проханням вплинути на поведінку доньки та захистити її права, проти заходи впливу на відповідачку не діють.
Посилаючись на ст. 391 ЦК України, ст. 116 ЖК України, просила про задволення позову.
Ухвалою суду від 09.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі .
Ухвалою суду від 28.08.2025 року витребувано у Головне управління Національної поліції в Миколаївській області(54005, м. Миколаїв, вул. Захисників Миколаєва, 5 ) наступні документи:
- відомості щодо виклику поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 ; відомості щодо вжиття заходів реагування стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості щодо наявності кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_2 та/або перебування її в розшуку.
17.09.2025 року на адресу суду на виконання вимог ухвали від 28.08.2025 року надійшла запитувана інформація, а саме копії матеріалів звернення.
Ухвалою суду від 02.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі.
Позивачка надала суду заяву про розгляд спрваи за її відсутність, просила про задволення позову в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася повторно, причини неявки суду не повідомила, повідомлялася судом належним чином, відзиву на позов не подала.
Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положеннямстатті 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно дост. 9Конституції Україниєчастиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
У відповідності дост. 13ЦПК Українисудрозглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.
Дослідивши надані позивачем і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2024 року. У вкзааному житловому приміщенні наразі місце проживання сторін не зареєстровано , позивачка зберігає місце реєстрваації в м.Берислав Херсонської області.
Судом встановлено оскільки визнавалось та не заперечувалось сторонами що відповідачка є рідною донькою ОСОБА_1 , проживає за вищевказаною адресою та не є зареєстрованим за нею.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , 1949 р.н., зверталася до МРУП № 1 ГУНП в Миколаївській області 30 листопада 2024 року, 04 трравня та 06 травня 2025 року , 28 червня 20205 року та 24 липня 2025 року з багаторазовими заявами щодо вчинення відносно неї з боку лдоньки волевонко ОСОБА_3 домашнього насилля у вигляді погроз, психічного та фізичного насилля, атакож з приводу того, що донька без її доволу привждла в помешкання невідомих чолвікв, які перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, та порушували порядок, голосно лаялися та заважли проживанню власника житла.
Кожного разу працівниками поліції за наслідками розгляду звернення проводилася профілактична бесіда з ОСОБА_2 щодо недопущення протиправних дій.
Згідно Постановіи від 03 лютого 2025 року судді Центрального районного суду м. Миколаєва з анслідками розгляду матеріалів, які надійшли з Управління патрульної поліції в Миколаївській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тимчасово непрацюючу, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП - провадженння у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності закрито на підставі ст.8, ч.1 ст. 247 КУпАП.
Як вбачається з вказаної постанови суду, вина ОСОБА_2 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а саме:
- даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 746647 від 30.11.2024 року, згідно до яких 30.11.2024 року о 11:00 год. ОСОБА_2 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , учинила стосовно своєї матері ОСОБА_1 домашнє насильство, а саме умисні дії фізичного та психологічного характеру - стусани, штовхання, ляпаси, ображала нецензурною лайкою, чим завдала їй фізичного болю та психологічних страждань, унаслідок чого могло бути завдано шкоди фізичному та психологічному здоров'ю ОСОБА_1 , тим самим вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; - письмовими поясненнями потерпілої ОСОБА_1 від 30.11.2024 року, доданими до протоколу про адміністративне правопорушення, згідно з якими вона повідомила про обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення; - копією терміново заборонного припису серії АА № 024370 від 30.11.2024 року, винесеного відносно ОСОБА_2 ; - формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства.
При цьому, встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 746647, складено інспектором УПП в Миколаївській області ДПП старшим лейтенантом поліції Козльонок Д.С., за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП в редакції чинній станом на 30.11.2024 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», а саме 19.12.2024 року та внесення зміни до ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).
Відповідно до ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до ст. 150 ЖК України , громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 157 ЖК України передбачено, що членів сім'ї власника будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
В частині 4ст. 156 ЖК України зазначено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ч. 1ст. 116 ЖК України , якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Крім того, з аналізу положень ст.157, ч. 1 ст.116 ЖК України встановлено, що виселення члена сім'ї, при систематичному порушенні правил співжиття, можливе за умови, що заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Отже, особи, які були вселені до спірного житла, як члени сім'ї співвласника такого житла, згідно статті 157 ЖК України можуть бути виселені лише з підстав передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Отже, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Тобто, закон встановлює конкретні умови виселення таких осіб. Водночас, протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші у квартирах і на подвір'ї, а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню у квартирі або житловому будинку.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. Суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 445/399/20 від 19 січня 2022 року, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 161/16344/20 від 01 червня 2022 року.
При розгляді позову про виселення, обґрунтованого неодноразовими випадками вчинення щодо позивача домашнього насильства, що стало наслідком притягнення відповідача до відповідальності (адміністративної, кримінальної, застосування обмежувального припису), судам слід давати ретельну та об'єктивну оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів сторін.
Стаття 116 ЖК України загалом є ефективним засобом захисту скарги заявниці у цій справі. З погляду Конвенції, національні суди, зіткнувшись із твердженнями заявниці про те, що відповідач періодично піддавався спалахам люті під час домашніх сварок, були зобов'язані в контексті провадження про виселення, ініційованого відповідно до зазначеного вище положення, оцінити достовірність її заяв та ризик майбутнього насильства у разі, якщо сторони продовжуватимуть жити під одним дахом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 161/16344/20 від 01 червня 2022 року).
Судом встановлено, що позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів з приводу неправомірної поведінки відповідачки відносно неї , за наслідками розгляду яких встановлено вчинення відповідачкою домашнього насильства відносно матері.
Досліджені судом докази свідчать про систематичне порушення правил співжиття відповідачкою та не результативність застосованих стосовно відповідача заходів впливу.
З урахуванням викладеного суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн відповідно до ст. 4 Закону України “Про судовий збір».
Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у вкзаному розмірі.
Керуючись ст.ст. 41, 129 Конституції України, ст.ст. 116, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 328, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення - задовольнити повністю.
Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з житлового приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , витрати зі сплати судового збору у розмір 1 211 грн 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя О.А. Гуденко